Курсовая работа (т): Аналіз загально-виробничих витрат
Враховуючи, що не всі види непрямих витрат однаково пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції, аналіз непрямих витрат проводиться окремо за статтями витрат умовно-постійних і умовно-змінних:
o аналіз умовно-змінних витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичної величини на 1 грн. продукції (тобто рівня витрат) з кошторисним або базисним рівнем, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції [33, c.127].
Аналіз загально-виробничих витрат рекомендується проводити двома методами:
1. Укрупненим - шляхом розрахунку подорожчання (економії) загально-виробничих витрат відносно зміни обсягів будівельно-монтажних робіт, продуктивності праці, використання фонду оплати праці, строків будівництва та ін.
2. Постатейним - шляхом зіставлення фактичних витрат за статтями кошторису з плановими у перерахунку на виконаний обсяг робіт.
При аналізі загально-виробничих витрат принципове значення має наукове обґрунтування поділу їх на постійні і змінні безпосередньо в тих організаціях, діяльність яких аналізується.
Дієвість постатейного аналізу підвищується за умови наявності в будівельно-монтажних організаціях розроблених норм за статтями загально-виробничих витрат з врахуванням конкретних виробничих умов.
Відносне значення постійних загально-виробничих витрат
змінюється обернено пропорційно обсягові виконаних робіт. Зміну
загально-виробничих витрат у будівельній організації можна визначити за
формулою
де 
- обсяги робіт відповідно у звітному і базовому
періодах;
Уconst - постійні витрати у відсотках до обсягу робіт, що виконуються власними силами.
Економія по статті “Загально-виробничі витрати” за рахунок підвищення
продуктивності праці визначається за формулою:
де ЗВ - загально-виробничі витрати у відсотках до обсягу будівельно-монтажних робіт;
УВ - частка загально-виробничих витрати, яка залежить від продуктивності праці;
КВ - коефіцієнт, який характеризує зміну трудомісткості робіт у звітному році.
Аналогічно визначають вплив на розмір загально-виробничих витрат основної заробітної плати (перевитрати за рахунок зростання середньорічної заробітної плати). Для розрахунку застосовують формулу:
де УЗ - частка загально-виробничих витрат, яка залежить від заробітної плати.
При аналізі виконання плану з собівартості не можна всю отриману економію віднести на рахунок підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат залежить від того, які причини викликали економію або перевитрачання за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням передбачених заходів щодо покращання умов праці, техніки безпеки, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.
У процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні
витрати, втрати, які можна розглядати як невикористані резерви зниження
собівартості продукції. У висновку за результатами аналізу непрямих витрат
вказуються резерви можливого зниження собівартості, заходи щодо використання
виявлених цих резервів; розробляються пропозиції щодо варіантів відповідних
управлінських рішень (система заходів по усуненню і недопущенню причин, що
зумовлюють перевитрачання).
4. Аналіз впливу загально-виробничих витрат на собівартість
продукції
Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг) [9, c.13].
При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку. Собівартість реалізованої продукції (робіт або послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт або послуг), яку буде реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально-виробничих витрат, наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:
· прямі матеріальні витрати;
· прямі витрати на оплату праці;
· інші прямі витрати;
· загально-виробничі витрати.
Склад статей витрат виробничої
собівартості продукції (робіт, послуг) наведено в табл. 2
Таблиця 2. Склад статей витрат виробничої собівартості продукції
|
№ |
Стаття |
Склад статті |
|
|
1 |
Прямі матеріальні витрати |
Вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовлюваної продукції, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат |
|
|
2 |
Прямі витрати на оплату праці |
Заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат |
|
|
3 |
Інші прямі витрати |
Включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизації, витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, одержані від постачальників за неякісні матеріали й комплектуючі вироби тощо |
|
|
4 |
Загально-виробничі витрати |
1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). 2. Амортизація основних засобів загально-виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення. 3. Амортизація нематеріальних активів загально-виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення. 4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення. |
|
|
|
|
5. Витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці й відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо). 6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. 7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально-виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг). 8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища. 9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і витрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоювань тощо). |
|
Загально-виробничі витрати поділяють на постійні та змінні. До постійних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загально-виробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.
До змінних загально-виробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні загально-виробничі витрати розподіляють на кожний об’єкт витрат з використанням баз розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) згідно з фактичною потужністю звітного періоду.
Перелік і склад змінних і постійних загально-виробничих витрат визначає підприємство.
У табл. 3 наведено приклад групування загально-виробничих витрат на змінні й постійні та приклади їх розподілу за базами розподілу.
Нормальна потужність підприємства -
це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов
звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів
з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Таблиця 3. Групування загально-виробничих витрат
|
Змінні |
Постійні |
|
|
Витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності |
Витрати на обслуговування й управління виробництвом, щозалишаються незмінними (або майже незмінними) за зміни обсягу діяльності |
|
|
Розподіл - на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу згідно з фактичною потужністю звітного періоду |
Розподіл - на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу за нормальної потужності |
|
|
Витрати |
База розподілу |
|
|
Заробітна плата персоналу, що займається управлінням виробництвом |
Заробітна плата працівників основного виробництва Години праці |
|
|
Амортизація обладнання |
Балансова вартість |
|
|
Страхування обладнання |
Кількість одиниць, що страхуються |
|
|
Страхування приміщення |
Площа приміщень |
Площа, яку займає підрозділ |
|
Непрямі матеріали |
Вартість прямих матеріалів |
|
|
Послуги по зберіганню цінностей |
Кількість цінностей, що зберігаються Вартість цінностей, що зберігаються Площа приміщень складів, що використовуються для надання послуг зі зберігання |
|
|
Оренда приміщення |
Площа приміщень |
За розподілу постійних загально-виробничих витрат можуть виникнути нерозподілені постійні загально-виробничі витрати, суму яких включають до витрат періоду й відображають у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).
Найбільша складність у розподілі загально-виробничих витрат полягає у визначенні сум постійних загально-виробничих витрат, що припадає на одиницю продукції. При цьому кількість одиниць продукції, яку буде випущено протягом періоду, - важливий фактор, що впливає на собівартість одиниці продукції.
В табл. 4 наведено приклад впливу
загально-виробничих витрат на собівартість, у залежності від обсягу випуску
продукції.
Таблиця 4. Вплив загально-виробничих витрат на собівартість
|
Постійні загально-виробничі витрати підприємства, грн |
Обсяг випуску продукції, од. |
Сума постійних загально-виробничих витрат, що припадає на одиницю продукції (гр. 1 / гр. 2) |
|
10 000 |
500 |
20 |
|
10 000 |
1200 |
8,3 |
Із наведеного прикладу видно, що зі збільшенням обсягу випуску продукції собівартість одиниці продукції зменшується.
Суть розподілу постійних загально-виробничих витрат з використанням нормальної потужності полягає в тому, що сума постійних загально-виробничих витрат, що розподіляється на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня використання потужності.
Тож, собівартість продукції не буде
завищеною.
Приклад розрахунку собівартості реалізованої продукції наведено в табл.
5
Таблиця 5. Розрахунок собівартості реалізованої продукції
|
Показники |
Звітний період, грн |
|
Собівартість реалізованої продукції: залишок готової продукції на 01.01. Собівартість виробленої за звітний період продукції: незавершене виробництво на 01.01; прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; виробничі накладні витрати; незавершене виробництво на 31.12. Усього собівартість готової продукції, виготовленої за звітний період (60 + 120 + 60 + 20 - 50). Залишок готової продукції на 31.12 звітного року. Собівартість реалізованої продукції (100 + 210 - 160) |
100 60 120 60 - 20 50 210 160 150 |
Отже, собівартість реалізованої
продукції визначають за таким рівнянням
Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають у
собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяють на
адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
. Аналіз забезпечення управління загально-виробничих витрат,
їх оптимізації
Сучасні умови господарювання та підвищення ролі новітніх технологій у світі висувають нові вимоги до системи управління витратами. Усе частіше необхідність зменшення собівартості продукції (або послуг) та зміцнення конкурентних позицій підприємства на ринку змушують підприємства шукати нові шляхи й методи оптимізації поточних витрат та економії ресурсів.
Дослідження структури витрат та методів їх оптимізації знайшло відображення в наукових роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких А. Чандлер, В. Панасюк, А. Юданов, А. Пилипенко, В. Лебедєв, А. Тимохов, О. Амосов, Е. Брігхем, Дж. Шанк та ін.
Але, незважаючи на велику кількість досліджень у цьому напрямі, відсутність системних та комплексних підходів до вирішення цих питань не дозволяє конкретизувати пріоритетні напрями та методи оптимізації витрат на вітчизняних підприємствах, що можуть бути застосовані на практиці в сучасних умовах.
Сучасні методи оптимізації витрат мають бути гнучкими, простими у використанні, надавати в оперативному порядку необхідну для прийняття управлінських рішень інформацію. При цьому оперативність інформації є дуже важливим аспектом, оскільки своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий тільки при такій організації обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії розкриваються не тільки шляхом аналізу звітних калькуляцій, але й у процесі господарської діяльності на підставі первинної документації та поточних облікових записів [10, c.236].
З урахуванням вищенаведених особливостей після проведення комплексного аналізу підходів щодо сучасних напрямів оптимізації витрат підприємства можна виділити заходи, що є доцільними у сучасних умовах (рис. 1).
1. Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впровадженням новітніх технологій, застосуванням нових видів сировини та матеріалів; використанням інноваційної техніки та обладнання; автоматизацією та механізацією виробничих процесів тощо.
2. Удосконалення організації виробництва і праці за рахунок зміни форм і методів праці, удосконалення апарату управління, зменшення адміністративних та транспортних витрат.
. Зміна обсягу та структури продукції, зокрема зміна номенклатури й асортименту, зниження матеріаломісткості й трудомісткості продукції.
. Поліпшення використання виробничих ресурсів, застосування більш дешевих матеріалів, їх повторне використання, впровадження безвідходних технологій виробництва, застосування ресурсозберігаючих технологій, що забезпечує економію матеріалів та енергії.
. Введення в дію нових цехів, виробництв і виробничих одиниць, а також диверсифікація виробництва.
. Використання альтернативних методів зниження витрат: розмежування витрат на виробництво нестандартної продукції та продукції вищої якості; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції; чітке виділення витрат на управління, підготовку й оновлення процесу виробництва і т. ін.