Материал: THEATRICA _postranichno_

ПЕРЕДМОВА

вибірковий характер і подають лише основні, з точки зору запропонованої автором системи, терміни і поняття у фундаментальних статтях, залишаючи на маргі-

несі терміни другорядні. Подібні видання містять зазвичай до тисячі словникових статей; інколи вони тяжіють до коментування явища замість його фіксації, що, безумовно, має надзвичайну пізнавальну цінність, однак лише у разі, якщо

поряд є довідник, у якому чітко окреслено саме явище, його історична та видородова ґенеза, зв’язок із іншими явищами тощо.

Далі можна вирізнити пошуковий тип видання, зазвичай представлений працями, в яких здійснено спробу систематизації нових термінів і понять, а інколи — навіть надання статусу терміна наявним лексемам; до цього типу слід від­ нести й довідники, в яких подається систематичний виклад основ певної школи, таких, як створений Е. Барба і Н. Саварезе «Словник театральної антропології».

Окремо слід вирізнити історичні лексикони та історико-етимологічні словники, популярність яких з роками зростає.

Потребу в систематизації історико-теоретичного знання, а отже й термінології, відчували, однак, не лише діячі західного театру.

***

У1920–1930-х рр. упорядкування практичної термінології театру розпочалося

врежисерських майстернях, якими керували Всеволод Мейєрхольд і Лесь Курбас; проте домінування практичних завдань у діяльності майстерень стало на заваді здійсненню їхніх планів. Паралельно продовжував роботу над термінологі-

єю власної системи К. Станіславський. Однак, починаючи з кінця 1920-х, коридор пошуків ставав дедалі вужчим.

Уцьому контексті вельми показовою є доля терміна театральна система, теоретично обґрунтованого О. Гвоздєвим84 та Я. Мамонтовим85, що заклали основу для створення ґрунтовної теорії театру. Однак у 1932 р. саму концепцію теа­

тральних систем було піддана нищівній критиці з боку теоретиків РАПП —

О. Афіногенова, Ю. Либединського та інших, а відтак і цілу наукову школу звинувачено у формалізмі та пристосуванстві. У тому самому році Гвоздєв був змушений виступити зі спокутною статтею в журналі «Советский театр» (1932, № 5), після якої вже до самої своєї смерті, що настала 1939 року, займався вивченням історії новітнього й сучасного театру. У зв’язку з цими обставинами зазнала по-

84Гвоздев А. О смене театральных систем // О театре: Сб. статей. — Л., 1926. — Вып.1.

85Мамонтов Я. Драматичне письменство (Основи та технічні прийоми) // Я. Мамонтов. Театральна публіцистика. — К., 1967; Мамонтов Я. Драматургія в театральному аспекті (до питання про наукове вивчення драматичних творів) // Рад. театр. — 1930. — № 3–5; Мамонтов

Я.Драматургія І. Тобілевича // Тобілевич І. Твори: У 6 т. — Х.-К., 1930. — Т. 6; Мамонтов Я. Сучасний театр в його основних напрямках // Нове мистецтво. — 1926. — № 14, 15, 18, 22; Ма­ монтов Я. Театральна публіцистика. — К., 1967.

35

ПЕРЕДМОВА

дальшого замовчування й системна теорія Я. Мамонтова,­ викладена у його працях початку 1930-х рр., — «Драматургія в театральному аспекті (до питання про

наукове вивчення драматичних творів)» і «Драматургія І. Тобілевича». Цим частково може бути пояснено й долю термінологічної спадщини П. Руліна.

Усвідомлення термінологічних і теоретичних проблем дало право Вс. Мейєр-

хольдові скептично ставитися до театрознавства як наукової дисципліни. «Ви кажете театрознавство, — зневажливо зауважив він, — а я не знаю, що це таке. Вчені сперечаються між собою про далекі, кінцеві висновки науки, але всі згодні, що при температурі у сто градусів вода кипить. А в нашій галузі ще не встановлені подібні азбучні істини. В усьому цілковита різноголосиця! Перше завдання так званого театрознавства — встановлення єдності термінології й формування аз­ бучних істин. Лише тоді воно може претендувати на те, щоб називатися наукою»86.

Після Першої Всесоюзної режисерської конференції (1939) у центрі уваги практиків, а отже, й теоретиків театру опинилися проблеми поглиблення й удо-

сконалення системи Станіславського. Відтак на перший план були висунуті категорії реалізму, народності, патріотизму, психологізму. Водночас постала й проблема втілення образу позитивного героя, яку обговорювали під час з’їзду письменників та режисерської конференції. Починаючи з 1950-х рр. цю роботу продовжують­ учні Станіславського та вихованці створеної ним театральної школи, які зосереджують увагу на тлумаченні, вдосконаленні та пристосуванні сис­ теми до мінливих вимог радянського театру (Б. Захава, М. Горчаков, М. Кнебель,

Г. Товстоногов, П. Єршов, О. Поламішев та ін.). Саме завдяки їм і було створено надзвичайно тонко диференційований понятійний апарат системи.

Складніше розгортався процес формування історико-теоретичної термінології,

що вказує на один із парадоксів сучасного театру. Суть цього парадоксу полягає в тому, що теоретичні дисципліни у сфері фахової діяльності, на відміну від практики, не виробили власної термінології; вони спираються частково на понятійний­ апарат літературознавства, частково — на термінологію філософії, соціології, семіотики, врешті, й театральної практики, що, як не дивно, найперше збагачує тео-

рію театру та його термінологію.

Активний фаховий словник сьогодні на дев’яносто відсотків складається з тер-

мінів і понять, упроваджених практиками театру, — передусім режисерами й антрепренерами, потім — сценографами й акторами, які, керуючись фаховим досвідом і здоровим глуздом, удосконалювали методологію театру, а відповідно

і його словник. В українській мові ця термінологія­ здебільшого запозичена з гре-

ко-латинських, романо-германських,­ англійських, польських і російських джерел. Адже термінологія сучасного театру віддзеркалює історію панування та впли-

вів — спочатку грецького, далі — римського, італійського, французького й ні-

мецького, потім російського, польського, англійського й американського театрів.

86 Гладков А. Мейерхольд: В 2 т. — М., 1990. — Т. 2. — С. 276.

36

ПЕРЕДМОВА

У цьому сенсі домінування іншомовних термінів є маркером визначення центрів світової театральної культури, а біографія термінів — маршрутів її поширення.

Щодо практики (а вона єдина, врешті, має сенс), то переважання ужиткової термінології — явище позитивне. Однак, по-перше, це утворює парадоксальні міждисциплінарні стосунки між базовою термінологією режисури і театро­знавства,­

майстерністю актора та сценографією. Так, базові терміни режисури — це дія і по­ дія (вихідна, головна тощо), тоді як те­атрознавство оперує рідковживани­ми в режисурі термінами зав’язка, кульмінація,­ розв’язка тощо. По-друге, по­дібний­ стан речей упродовж тривалого періоду виявляє брак достатньої кількості­ фундаментальних досліджень,­ присвячених питанням теорії теат­ру, історії його мистецьких та організаційних форм, методів, тобто досліджень, у яких і мусила б формуватися­ система основних категорій, термінів і понять сучасного театру. Відсутність таких

досліджень свідчить про непривабливість жанру.

Утім, ця непривабливість обумовлена історично. Адже формування термінологічної системи здійснювалося на тлі становлення методології нового мистец­ твознавства, один з найголовніших принципів якого, за Сталіним, полягав у тому, щоб, аналізуючи й оцінюючи твори мистецтва, «оперувати у художній лі-

тературі поняттями класового порядку або навіть такими поняттями, як радян­ ське, антирадянське, революційне, антиреволюційне тощо»87.

Не дивно, що й визначення радянського театру в контексті тодішньої критики було ототожнене з достеменним театром (скажімо, для Я. Мамонтова справж­ ній театр — театр масовий, оргійний). Невдовзі політичні ярлики (безідей­

ність, формалізм, антихудожність) перетворилися на фахові терміни, поряд з якими,­ звісно, функціонували й різноманітні форми схвалення — реалізм, пси­

хологізм,­ народність, ідейність та ін.

Відтак літературоцентристський (або драмоцентристський) підхід витіснив підхід практичний, театральний; розгляд творчості драматургів витіснив аналіз явищ театру. Так, поза історією опинилися ключові історико-теоретичні проблеми театру: історія абонементів; зміна соціального статусу актора (і в широко­ му сенсі — митця); історія амплуа; історія афіші; історія форм організації успіху

вистави (клака та ін.); історія стилів і манер виконання; історія технічних вина­ ходів театру; історія паратеатральних видовищ у їх зв’язку з театром; історія

«нетрадиційних» або й «нелегітимних» форм театру (статичний театр, те­ атр мальованих картин); історія театральної освіти; історія театральної критики; історія театральної цензури; історія театральних професій (дра­

матург, актор, режисер, суфлер); репетиційна практика в її історичному посту­

пі тощо. У цьому контексті пошук інформації про, скажімо, штанкет, історію йо­ го впровадження й ви­користання перетворюється ледве не на науковий подвиг

(хоча історія штанкета могла б зробити історію­ театру набагато зрозумілішою,

87 Громов Е. Сталин: власть и искусство. — М., 1998. — С. 81.

37

ПЕРЕДМОВА

ніж мистецтвознавчі рефлексії з приводу творчості Шекспіра; так само, як історія клаки або системи розповсюдження квитків, цін на квитки і гонорарів; так

само й історія театральної термінології може розповісти про театр, зміну його стилів і напрямів, манер гри й організаційних принципів значно більше, ніж найдотепніші фантазії за ме­жами фактів). Хіба, зрештою, існує важливіший сюжет

для історії театру, ніж той, що розповідає про його успіхи і провали, народження нових ідей і концепцій, термінів і понять, винаходів і відкриттів?

Можливо, усвідомлення цієї проблеми спонукало групу радянських театро­ знавців ініціювати підготовку п’ятитомної (з окремим додатком) «Театральної енциклопедії» (1961–1967) — першого в СРСР науково-довідкового видання з питань театрального мистецтва, що мало на меті висвітлення питань історії й теорії­ театру від давнини до сучасності. До цієї енциклопедії увійшли статті про

основні види, форми і жанри театрального мистецтва — драму, оперу, балет, оперету, музичну комедію, дитячий театр і театр ляльок, цирк та естраду. Низка статей містить зведений довідковий матеріал (наприклад, Гастроль, Журнали, Декади, Всесвітні фестивалі та ін.). Ця енциклопедія й досі залишається єдиним

інайкращим довідниковим виданням на теренах колишнього Радянського Сою-

зу, хоча їй притаманні і літературоцентризм, і тенденційність у висвітленні багатьох питань, а намагання дотриматись академічного стилю викладу змусило авторів і упорядників залишити поза увагою значну кількість термінів, інформація про які або видавалася непевною, або могла створити небажаний контекст для тогочасних мистецьких доктрин88.

Майже одночасно з виданням «Театральної енциклопедії» було видрукувано навчальний посібник словникового типу — «Майстерність актора у термінах

івизначеннях К. Станіславського» (1961). Це видання містить понад двісті термінів і безперечно відіграло значну роль, принаймні з точки зору каталогізації мови «системи» та наявного в ній лексичного матеріалу89.

Однак принципово жодне з цих видань не могло змінити ситуації й вирішити

термінологічну проблему в сенсі систематики. Передусім тому, що наведені ви-

дання залишили поза увагою значну кількість фахових термінів. Так, упорядники «Театральної енциклопедії» зосередились переважно на історії та її персоналіях, тоді як упорядники «Майстерності актора» — виключно на термінології Станіславського у висловлюваннях самого ж Станіславського (що виправдано завданням цієї праці). Але за останні роки наші уявлення і про історію театру, і про його теорію істотно змінилися, а тому й перелічені праці, принаймні у своїй теоретичній частині, вже не видаються достатніми.

Перші театральні словники в Україні, якщо не брати до уваги намірів Леся Кур-

баса та Інституту Української Наукової Мови при Українській Академії наук, по-

88Театральная Энциклопедия: В 5 т. — М., 1965.

89Мастерство актера в терминах и определениях К. С. Станиславского. Уч: пособ. — М., 1961.

38

ПЕРЕДМОВА

чали укладати лише в останній чверті ХХ століття90. Кожна з цих праць мала свої чесноти й вади, здебільшого зумовлені накладом, обсягом, обраними аспектами

йскромними завданнями, що їх ставили перед собою автори. Однак ситуація відчутно змінилася впродовж останніх років.

У2006 р. Видавничий центр Львівського національного університету ім. Івана

Франка видрукував переклад «Словника театру» Патріса Паві91.

У2007 р. в Одесі вийшов друком «Сучасний театраль­но-драма­тич­ний­ слов-

ник» А. Баканурського та А. Овчинникової. Це видання містить близько чотирьохсот термінів і, активно використовуючи досвід різних­ авторів, у тому числі

йпопе­ред­ніх­ словників, орієнтоване «не лише на вузьке коло фахівців у галузі театрального­ мистецтва, а й культурологів, мистецтвознавців, студентів творчих і гуманітарних мистецьких закладів,­ шанувальників театру»92. Особливість цього видання полягає в його культурологічній орієнтації й упровадженні в науковий обіг значної­ кількості нетрадиційних для театру термінів (аберація сценічна, алго­

ритм театральний, артефакт, афективний спогад, бінарність сценічна, гіпер­ розуміння театральне, європоцентризм театральний, мемуари театральні, мода театральна, мораль театральна, морфологія теат­ру, неологізми теат­ ральні, нігілізм театральний,­ службовий вхід, еротика сценічна та ін.), що наоч­но демонструє динаміку сучасних уявлень про театр і дає потужний поштовх для подальшого осмислення термінологічної проблеми.

Починаючи з 2009 р. серію театральних лексиконів за окремими напрямами

видав автор цієї праці93.

У2009 р. значним як для театральної літератури накладом у п’ять тисяч примір­­ ­ників було видано «Театрально­-драматичний словник ХХ століття» А. Баканурсь­­ кого іВ.Корнієнка 94. Це видання містить близько чотирьохсот гасел, «що не втратили актуальності або виникли переважно у ХХ столітті», й адресується «культу-

рологам і мистецтвознавцям, студентам творчих вузів і гуманітарних навчальних

закладів, усім шанувальникам театрального мистецтва», включа­ючи «аматорів те-

90Методические указания по использованию режиссерской терминологии / Сост.: Клековкин А. Ю., Кравчук П. И. — К., 1986; Терминологический минимум режиссера / Сост.: Клековкин А. Ю., Кравчук П. И. — К., 1988; Барабан Л., Дятчук В. Український тлумачний словник театральної лексики. — К., 1999; Краткий словарь театральной лексики / Сост. В. Дубичинский,

С.Клебанова. — Х., 1993.

91Паві, Патріс. Словник театру / Наук. ред. О. Клековкін. — Львів, 2006.

92Баканурский А., Овчинникова А. Современный театрально-драматический словарь. — Одесса, 2007.

93Клековкін О. Theatrica / Старовинний те­атр у Європі від початків до кінця XVIII ст.: Лексикон. — К., 2009; Клековкін О. Theatrica / Практика сцени: Лексикон. — К., 2010; Кле­ ковкін О. Theatrica / Морфологія: Лексикон. — К., 2010; Клековкін О. Theatrica / Histrionia: Лексикон. — К., 2011; Клековкін О. Theatrica / Українські старожитності. Матеріали до слов­ ника. — К., 2011; Клековкін О. Theatrica / Антитеатр: Ідеї. Винаходи­. Форми. Лекси­кон­. — К., 2012.

94Баканурський А., Корнієнко В. Театрально-драма­тичний­ словник ХХ століт­тя­. — К., 2009.

39