Материал: THEATRICA _postranichno_

ДРАМА МАШИННА

монстрували його остаточне падіння і спілкування із силами Пекла. У традиції жанру у ХVIII ст. численні версії про Фауста і Дон Жуана.

драма маШИННА (фр. pièce а machine; англ. machine play, machine drama) — у театрі XVII–XVIII ст. — мелодрама, опера чи будь-який інший твір, розрахований на використання сценічних ефектів: машин, пристроїв тощо. У французькому театрі жанр пов’язаний із творчістю сценографа Дж. Тореллі, постановками «Андромеди» Корнеля, «Амфітріона» Мольєра та ін.

ДРАМА МИСТЕЦЬКА — визначення С. Чернецького для драми, позбавленої утилітарних мотивів. Чернецький писав: «Нову­ епоху в історії українського театру — епоху мистецької української драми — почав Іван Котляревський своєю “Наталкою Полтавкою” та “Москалем чарівником”». ► ДРАМА АРТИСТИЧНА

ДРАМА МІНІМАЛІСТСЬКА (фр. drama mіnіmal; англ. mіnіmalіst drama; нім. Mі­ nіmaldrama; ісп. drama minіmo) — з 1950 х — драматургія, що мі­німізує засоби виразності,­ немовби прагнучи довести, що головне слід шукати в онтологічно не-

вимовному (С. Беккет). Витоки мінімалістської драми — в експериментах футуристів (синтези) і дадаїстів (наддрама), у традиції драми мовчання (М. Метерлінк)

ітеатру мовчання (Ж. Ж. Бернар), у мінімалістському танцю (М. Каннігем) та ін.

ДРАМА МІЩАНСЬКА, ДРАМА БУРЖУАЗНА, ДРАМА СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ, ДРА-

МА СЛІЗНА, ТРАГЕДІЯ МІЩАНСЬКА [ДОМАШНЯ] (фр. drame bourgeoіs; англ. bour­ geoіs drama; нім. Bürgerlіsches Drama, Schauspiel; пол. dramat mieszczanski; ісп. dra­ ma burgues; інші назви: драма сімейна, мелодрама,­ трагедія домашня;­ фр. tragedіe domestіque; англ. domestic tragedy; пол. tragedia domowa; нім. Trauerspіel —

досл. сумна, траурна п’єса, або Bürgerliches Trauerspіel — бюргерська сумна драма; Familienkatastrophe — трагедія сімейна, трагікомедія, драма слізна; пол. drama placzliwe; англ. weeping comedy) — у театрі другої половини XVIII ст. — проміжний або змішаний жанр, який посідає середнє місце між трагедією та комедією (в одному з російських джерел XVIII ст. зазначено: «Драма <…> значит всякаго рода

театральное действие, и для того называются печальныя комедии, не принадлежащия ни к истинной комедии, ни к трагедии общим сим названием»).

У XVIII–ХІХ ст., термін драма вживався щодо тих сценічних творів, які не спираються на закон трьох єдностей.

Перші міщанські драми — «Лондонський купець, або Історія Джоржа Барнауелла» (1731) Дж. Лілло, «Позашлюбний син» Дені Дідро (1756). Ці твори написано в часи, позначені змінами в жанровій структурі драматургії. Якщо в естетиці класицизму вважалося, що існує лише два основних жанри (високий — траге­

дія і низький — комедія), то відтепер з’явився ще один основний жанр — драма.

Міщанська драма сформувалась у боротьбі з аристократичною ідеологією­ і виражала інтереси третього стану, отже й нового замовника. Подальшого розви-

тку міщанська драма дістала у творчості Е. Мура в Англії, Л. Мерсьє у Франції, Г. Лессінга, А. Коцебу та Я. Ленца, Й. Гете («Клавіго», «Стелла» і навіть лінія Фауста

200

ДРАМА МУЗИЧНА

і Маргарити у «Фаусті»; саме тому ця лінія набула такої популярності в оперних лібрето); Ф. Шиллера («Підступність і кохання») — у Німеччині. У Росії в жанрі мі-

щанської драми писав П. Плавильщиков.

Основні особливості міщанської драми такі: фабула стосується переважно сучасного життя, герої — з міщанського середовища (третього стану). Вони діють

в приватних обставинах, демонструючи міщанські чесноти. В таких п’єсах змальовано не стільки характери, скільки становище звичайної людини; стверджуються принципи позастанових людських цінностей, особистої гідності, а також руссоїстичний культ доброчинної природної людини.

Міщанська драма створила систему сюжетних архетипів (так, в англійській драматургії вкорінився сюжет про загибель добропорядного юнака з вини фатальної красуні чи удаваного друга і т. п.).

Міщанська драма змінила не лише систему сюжетних архетипів, а й естетику міщанського видовища, яке остаточно переорієнтовується на життєподібність. Відтак абсолютним актором цієї доби стає, за Лессінгом, Девід Гаррік, творчості якого притаманне намагання створити на сцені ілюзію реальності.

Вплив міщанської драми був настільки потужним, що навіть Вольтер, рефор-

муючи трагедію класицизму, наближав її до міщанської драми («Меропа», 1743; «Китайський сирота», 1755).

Вукраїнській драматургії з міщанською драмою межує «Наталка Полтавка»

І.Котляревського та ін. ► ДРАМА СІМЕЙНА, КОМЕДІЯ НОВОАТТИЦЬКА, КОМЕДІЯ СЛІЗНА

ДРАМА МУЗИЧНА (італ. dramma per (la) musica, dramma in musica) — в італійському музичному театрі XVI–XVII ст. — одна з ранніх назв опери. Наслідування давньогрецькій трагедії спонукало тодішніх композиторів до створення нового жанру — опери. Лексема опера відома з 1639 р., але нарівні з нею вживався і термін драма (В. А. Моцарт назвав оперу «Дон Жуан» веселою драмою — dramma giocoso). У Німеччині термін драма музична (Musikdrama) упроваджено у 1833 р.

Т. Мундтом як синонім до опери — на відміну від драматичного твору з музич-

ними вставками (нім. musikalisches Drama). Інколи музичною драмою називається опера драматичного змісту або драматичні твори, істотну роль в яких відведено музиці (форми народного театру, літургійна драма, музичний театр країн Сходу).

ДРАМА НА ТЕЗУ, П’ЄСА НА ТЕЗУ (фр. pièce a these; англ. thesis play) — термін А. Дюма щодо мора­ль­но­ дидак­тичних­ творів французької драматургії другої по-

ловини ХІХ ст., представлених творчістю Е. Ож’є, В. Сарду та самого Дюма. Характерна особливість цієї драматургії — апологія панівних форм життя, використан-

ня зовнішніх прийомів реалістичної драматургії у відображенні дійсності на тлі відмови від спроб проаналізувати її. Водночас ці твори від початку до фіналу не-

зворотно рухаються шляхом утвердження певної моральної тези, зрозумілої вже

з першої сцени. ► ДРАМА АГІТАЦІЙНО ПРОПАГАНДИСТСЬКА, ДРАМА ДИДАКТИЧНА, ДРАМА ДИСКУСІЯ,

ДРАМА ІДЕЙ, ДРАМА ПРОПАГАНДИСТСЬКА

201

ДРАМА НАДДРАМА

ДРАМА НАДДРАМА (нім. Überdrama)— термін, який у річищі пошуків нових

над-явищ (надлюдини, надмаріонетки, надреалізму — сюрреалізму) увів Іван

Голль у назві маніфесту дадаїзму. Зокрема, він стверджував необхідність зміни місії театру, покликаного розкрити потаємну реальність і, таким чином, виявити всю повноту буття. Ця реальність закрита від нас раціоналізованим і конвенці-

ональним способом існування. Допомогти людині пробитися до надреального покликаний театр, заснований на законі маски, яка уможливлює вияв надчуттє­ вого і робить його доступним для нашого сприйняття. Але вияв ірреального — алогічний та абсурдний з погляду здорового глузду, тому він не вкладається

врамки традиційного театру. «Закон маски» може бути реалізований лише над­ драмою, основними ознаками якої повинні бути симультанність, гротеск, буфонада та провокація. Наддрама покликана вирвати глядача з безпристрасного

стану та млявих вражень; її мета — реакції глибокі і яскраві («тут усе купається

внадреальних квітах»). ► ДРАМА МІНІМАЛІСТСЬКА, ДРАМА ФУТУРИСТИЧНА, театр дадаїстський

ДРАМА НАРОДНА (англ. folk drama; нім. Volkstück, Volksspiele; фр. pièce popula­

ire) — п’єса, що відображає дух народу, його сподівання тощо («Фуенте Овехуна» Лопе де Вега, «Борис Годунов» О. Пушкіна та ін.). У вузькому значенні народною драмою називається жанр народного театру — фольклорна вистава, створена у народному середовищі. В українських джерелах термін зафіксовано із серед-

ини ХІХст. («Давали народную сентиментально патриотическую драму Потехина «Суд людской — не Божий». Драма — дрянь с подробностями» — Т. Шевченко, 1857; «Корінь», Народна драма в V діях К. Писаренка, 1904; «Січ іде!», Народна драма на 3 дії Яричевського, 1907).

драма настрою (рос. драма настроения) — термін, що його застосовува-

ли сучасники до системи психологічного театру, реалізованого в практиці МХТ (Вс. Мейєрхольд, Б. Алперс, М. Вороний та ін.) та в драматургії символістів («Гауптман відкрив у своїх “Ткачах” драму юрби, а Метерлінк у своїх “Сліпцях” драму настрою» (Леся Українка). «Театр настрою, — писав Б. Алперс у праці «Шукання нової сцени», — мистецтво­ найтонших душевних рухів, прихованих почуттів, ду-

мок, що глибоко хвилюють». Вс. Мейєрхольд у праці «Про театр» (1912) зазначав:

«Московський Художній театр має два обличчя: одне — Театр натуралістич­ ний, інше — Театр настрою).

ДРАМА НЕЛЕГІТИМНА (англ. drama illegitimate) — в англійському театрі XVIII XIX ст. — незаконна п’єса (вистава) з музичними номерами (піснями і танця­

ми). Тогочасне законодавство давало змогу лондонським патентним театрам

(patent theatres) показувати лише законні драми у формі драматичних діалогів (le­ gitimate drama). У XVIII ст. монопольне право на показ серйозних класичних п’єс

мали лише патентні театри — «Drury Lane», «Covent Garden» і «Haymarket». Зазви-

чай нелегітимна драма з великою кількість музичних номерів, пантомімою тощо

виконувалася в маленьких театрах. ► ДРАМА ПРАВИЛЬНА

202

ДРАМА НЕОКЛАСИЦИСТСЬКА, НЕОКЛАСИЧНА

ДРАМА НЕОКЛАСИЦИСТСЬКА, НЕОКЛАСИЧНА (англ. neoclassic drama) — термін, який вживається у двох значеннях. Початково це драматургія XVII ст., орі-

єнтована на античну модель, усі її сюжети, жанри і правила (П. Корнель, Ж. Расін). З першої половини ХХ ст. — драматургія, що спирається на образи, теми і сюжети античних міфів (Ж. Ануй, Ж. Жіроду, Ж. Кокто, Ж. П. Сартр та ін.).

ДРАМА НЕОРОМАНТИЧНА [НОВОРОМАНТИЧНА] (англ. neoromantic dra­ ma) — у театрі кінця ХІХ ст. — умовна­ назва естетичних тенденцій, спрямованих

на відродження традицій романтизму (культ героя тощо). Так само, як і романтики, неоромантики оспівували пригоди в екзотичних обставинах, мужність, героїку, подвиг. Типовий герой неоромантичної драми — мужня людина, що протистоїть суспільству (надлюдина). Данину неоромантизмові віддали драматурги Г. фон Гофмансталь, В. Газенклевер, Г. Ібсен, К. Гамсун, С. Виспянський, Ф. Г. Лорка.

Один з найяскравіших творів неоромантичного театру — героїчна комедія «Сірано де Бержерак» Е. Ростана. В українському театрі ознаки неоромантичної драми наявні у творах Лесі Українки, Олександра Олеся та ін. Інколи поняття неороман­ тизм необґрунтовано поширюється на театри символізму та футуризму.

ДРАМА НЕСЦЕНІЧНА (пол. dramat niesceniczny) — драматичні твори, які не відповідають усталеним уявленням про театральність і сценічність. Зокрема, це стосується пізнішої оцінки шкільної драми, міраклів, мораліте тощо. Таке саме уявлення склалося стосовно драматургії Лесі Українки та ряду інших дра-

матургів ХХ ст. Інколи несценічність того або іншого твору пояснюється особливостями жанру драми для читання, інколи — забобонністю читачів, нездатних подолати інерцію прийомів сучасної сцени. ► ДРАМА ДЛЯ ЧИТАННЯ

ДРАМА НОВА (англ. new drama, modern drama) — сукупна назва драматургіч-

них творів 1870–1880 х, які протистояли техніці гарно скроєної драми і ставили завдання докорінної зміни всієї театральної системи (Г. Ібсен, Б. Шоу та ін.). Долаючи розрив між театральною практикою та мистецькими пошуками­ доби, нова драма сприяла­ становленню режисерського театру. Леся Українка­ у критичному огляді «Європейська соціальна драма в кінці ХІХ ст.» писала про п’єси Ібсена: «При його

драмах здебільшого читач мусить забути, що діється на сцені, а зосередити увагу

на тому, що там говориться. Сим я не маю сказати, ніби в драмах Ібсена нема події, а тільки, що подія в них часто дуже незалежна від діалогу, отак як в старосвітських операх лібрето було незалежним від музики». «Нова драма вивела на кін ще новий драматичний фактор — не долю, не внутрішню боротьбу душі людини,

а боротьбу великих груп суспільства, — боротьбу класів» (Л. Старицька Черня-

хівська). «Нова драма малює боротьбу індивідума з самим собою; се драма почувань, передчувань, докорів сумління, драма неспокою, вагання волі, ляку і жаху;

се страшний образ кривавого побоїща в душі людини» (М. Вороний).

драма НОВІТНЯ — термін, який уживається стосовно драматургії після Другої реформи театру (1950), що істотно змінила уявлення про структуру драми. Слов-

203

ДРАМА НОВІТНЯ

ник Групи дослідження поетики Нової й Новітньої драми Інституту театральних досліджень університету нової Сорбонни під керівництвом Жан П’єра Сарразака

пропонує такі терміни для характеристики новітньої драми: абсолютна драма; адресність; бесіда; буквальність; вирізка з життя; голос; гра снів; гротеск; діалог (криза діалогу); дія (дії, криза дії); епічний / епізація; жест; інтимне; іронія / гумор;

колаж; коментар; конфлікт; матеріал / елемент; метадрама; мімезис (криза мі­ мезису); мовчання; можливості; монодрама (поліфонічна); монолог; монтаж і ко­ лаж; оповідання­ з життя; оптика; парабола (п’єса); персонаж (криза персонажа); потенціал сценічний; постдраматичний; поема драматична; прекрасна твари­ на (її смерть); п’єса пейзаж (landscape play); рапсодія; реалізм; ревю; ретроспекція; ритм; романізація; рух; статика; сцена ключова (її відсутність); театралізація; театральність; театр документальний; точка зору / фокалізація; трибунал;

фабула (криза фабули); форма обхідна; фрагментація; хоральність; цитата та ін. Петер Зонді, від теорії драми якого відштовхуються автори Словника, впровадив поняття абсолютної драми, зріла форма якої постала у ХІХ ст. і спирається на принципи закритого діалогу, де глядач спостерігає вербальну поведінку персонажів у ситуації діалогу. Однак уже в XVIII ст. у драматургії Дідро і Лессін-

га з’являються ознаки кризи, що унаочнюється в епоху Золя, Малларме, Ібсена

іСтріндберга. Ця криза зумовлена як зовнішніми чинниками, — появою професії режисера, — так і внутрішніми (нові театральні­ теорії, не пов’язані з драматургією).

Аналізуючи причини кризи, Ж. П. Сарразак апелює здебільшого до теорії Петера Зонді, який вважав, що криза драматичної форми розпочалася у 1880 х рр.

ібула реакцією на нові відносини між особистістю й суспільством. Людина ХХ ст.

перетворилася на людину масову в усіх виявах — психологічних, економічних, моральних і метафізичних, але передусім вона залишилася людиною ізольованою. В епоху, коли марксизм і психоаналіз почали претендувати на панівну роль в інтерпретації трансформацій взаємин між людиною та світом, — перестало від-

повідати запитам часу уявлення про природу драматичного конфлікту, що па-

нувало у ХIХ ст. Під тиском нових сюжетів, пов’язаних з темою психологічного, морального, соціального та метафізичного відчуження людини від суспільства, звична драматична форма, що ґрунтувалася на аристотелівсько гегелівській традиції інтерпретації конфлікту з обов’яз­ковою­ катастрофою у кінці, луснула. Діалектична схема, котру Зонді наклав на процес кризи драми, пояснюється іс-

торичною боротьбою між старим (драматичним) і новим (епічним) театром. Криза драматичної форми — це передусім криза чотирьох її складників: криза

фабули (дефіцит дії та одночасне її розщеплення на частини, що сприяє актуалі-

зації в драматургії таких форм як фрагмент, матеріал, дискурс); криза персонажа

(тьмяніючи і відходячи на задній план, він звільняє місце для Фігури, читця, про-

сто голосу); криза діалогу; криза звичних стосунків між сценою і залою (що ставить під сумнів текстоцентризм і сам текст). ► ДРАМА НОВА

204