Материал: THEATRICA _postranichno_

ПЕРЕДМОВА

коні actus з 1538 р.). Термін акт зафіксовано у п’єсі «Царство натури людской» (1698). А своїй «Поетиці» М. Довгалевський роз’яснює: «Акт — це частина фабу-

ли, що містить у собі різні дії замість різноманітності частин. Актів у трагедії, як і в комедії, не буває більш, ніж п’ять, як про це свідчить Горацій: “Хай же трагедія має не менш і не більш п’яти актів”. Перший акт обіймає тему, або предмет

фабули, і називається прологом. Другий акт вводить речі в дію і називається гек­ содом (в англійській мові у формі exodia з 1538 року). Третій акт подає перипетії і називається епізодієм. Четвертий — вказує шлях, яким розплутуються перипетії. П’ятий розв’язує ускладнені дії. Акт складається із сцен, які є частинами акту». Інколи шкільна драма поділялася на частини (так, «Торжество Естетства Человіческаго» має часть першу, другу й третю) або дійствія («Милость Божія», 1728). Крім того, шкільна драма зазвичай мала поділ на картини, що позначалися,

як в анонімній «Просфонимі» (1591), терміном лик, а далі — видок (пол. widok — відкрите місце, приступне окові), видение («Алексій, человек Божій», 1673), а згодом, у ХІХ ст., — відслона (І. Франко, «Літературні письма»; Ю. Федькович, «Як козам роги виправляють»), відміна й одміна («Талан» Михайла Старицького — дра­ ма в 5-ти дiях i 6-ти одмінах), одслона («Зимовий вечір» Михайла Старицького,

драматичний етюд в 2-х одслонах) та ін.

Від початку XVIII ст. з’являються також терміни для позначення яви: исхожде­ ние (в уривках «Різдвяної містерії» XVIII ст.); сцена («Царство натури людской прелестию <…> разоренное, благодатію же Христа <…> паки составленное», 1698); явленіе («Мудрость Предвічная», 1703; «Милость Божія», 1728).

Між основними діями драми зазвичай виконувалися інтермедії або інтерлюдії,

від лат. іnter — між, та medіum — те, що знаходиться посередині; між діями. В анг­ лійській мові у формі interlude цей термін зафіксовано з 1530 р.; у XVIII ст. у російському придворному театрі використовується артемедия, истермедия, между­ вброшенныя забавныя игралища. Перші теоретичні визначення інтермедії відомі

з початку XVІІ ст.: так, рукописна польська поетика «Poetіca practіca» від 1648 р.

повідомляє: «коротка дія, вигадана або справжня, що розігрується між актами комедії і трагедії…» Теоретичне визначення інтермедії подається також у курсі поетики 1736–1737 рр. М. Довгалевського. Перші відомі українські інтермедії й інтерлюдії датовані 1619 роком: це інтермедія про Климка і Стецька, а також інтермедія про Максима, Рицька й Дениса з польської п’єси «Трагедія, або Образ

смерті пресвятого Іоана Хрестителя, посланця Божого» Якуба Гаватовича.

З XVIII ст. в українських джерелах побутує термін fabula (лат. басня, оповідан­ ня, переказ, історія, драматичний твір; латинсь­кий термін, що відповідає грець-

кому mythos — міф) — «побудова людської видатної правдоподібної дії, спрямованої від щастя до нещастя» («Поетика» М. Довгалевського). П. Родович, автор

київського курсу «Helicon bivertex», під фабулою розумів «історію, яка тому й називається фабулою, що у ній більше додається, ніж фактично було».

15

ПЕРЕДМОВА

До виконавців театральних видовищ, крім згаданих вже слів игрцы, скоморохи албо машкарники, комедийники, застосовувалося позначення грач (поряд із по-

ширеними на Русі глумец, іграч, шпільман та ін.); так, в одній з інтермедій Чорт мовить: «Я грач чудзоземски, І волачай потішній, а жартун вшеленски; Як заграю — не кождій в танцу весело скачет, А інший з танечников і ревне заплачет. Я такий

музикант єстем: як скоро заграю, То тим, що танцуют, Пекло отвирают»15. У рукописному словнику другої половини XVII ст. «Синоніма славеноросска» невідомо-

го автора подається тлумачення лексеми іграч — сопєц. У XV–XVI ст. вживається також машкарник (відстаросл. машкара — маска) у значенні брехун, скоморох.

Термін актор (фр. acteur, англ. actor) відомий в українській мові з XVII ст., однак уживався він не для характеристики театральної діяльності, а означав позивача, виконавця; вже на початку ХІХ ст. у нарисі «Історія театру в Харкові» (1841)

Г. Квітки-Основ’я­ненка­ зустрічаємо й похідне від актора — акторша. У російській мові у формі актор термін відомий з 1710 р., з 1739 р. — у формі актёр («Лучшия акторы [действующие или игроки] те; которые лутче других персону свою представляют»; «Актеры Италиянской Комедии всячески стараются привести в совершенство все части спектакля»); лексема актриса — з 1735 року.

Акторство, чи, точніше, особлива, притаманна театрові XVIII ст. манера виконання, носить назву декламація (від лат. declamatіo — вправа у красномовстві). Цим терміном позначається, однак, не лише манера виконання, а й театральний

жанр, першим відомим зразком якого на етнічній території України була панегірична декламація «Просфонима», написана від імені молодших і старших учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози, який на початку 1591 р. приїхав із Києва до Львова у церковних справах. У декламації «На рожство Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа вірші, для утіхи православным христіанам» (1616) Памви Беринди, у Присвяті зустрічаємо словосполучення «которая то крез діток ест декламована».

Одним з різновидів декламації були ляменти (плачі, або трени), тобто похорон­

ні панегірики, до перших зразків яких належать «Лямент дому княжат Острозских

над зешлим з того світа ясне освецоным княжатем Алєксандром Константиновичем, княжатем Острозским, воєводою воліньскым» Даміяна Наливайка (1603), а також написані Касіяном Саковичем «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска его к. мілості Запорозкого…» До зразків таких колективних декламацій належить й написана у 1703/1704 роках студентами класу поетики Києво-Могилянської академії під керівницт­вом­ професора академії Іларіона Ярошевицького «Declamatіo de Sanctae­ Catharі­nae­ Genіo».

У 1736 р. в українському шкільному театрі зафіксовано словосполучення mа­ gіstеr соmаеdіае. Цим терміном Митрофан Довгалевський, атестуючи в Київській

15 Інтерлюдія на три персони: Баба, Дід і Чорт // Українська література XVIII ст. Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори. — К., 1983. — С. 358.

16

ПЕРЕДМОВА

академії Саву Лебединського, позначає навпроти його прізвища: mаgіstеr соmае­ dіае, що, на думку Д. Вишневського, свідчить не лише про те, що учні писали ін-

термедії, але, можливо, й про те, що вони були також і режисерами. На користь цього припущення свідчить існування цього словосполучення у польській мові, де воно позначає функції режисера. Сама ж режисерська діяльність, ймовірно,

позначалася ідіомою проязведена на феатре — саме так вона подається у шкільній драмі М. Козачинського «Трагедіа, сирічь Печальная повість о смерти послідняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства…», виставленій у червні 1733 р. на сцені (проязведена на феатрі). Ця ж ідіома могла означати й виставлена на театрі. Оскільки ж у Івана Вишенського вживається словосполучення комедии строят и играют, можна припустити, що дієслово строят, власне, й фіксує процес підготовки вистави. Крім того, у назві драми «Милость

Божія» натрапляємо на зворот «…на незабвенную столиких єго щедрот пам’ять репрезентованная в школах кієвських 1728 літа». Митрофан Довгалевський

уназві п’єси «Комичеськоє дійствіє» (1736) вживає також словосполучення «че­ тирма явленії ізображенноє».

Наприкінці XVIII ст. в українських джерелах з’яв­ляються­ нові терміни: абоне­

мент, афіша, бенефіс, галерея, декорація, куліси, ложі, люк, партер, ярус. Принаймні Григорій Квітка-Основ’яненко у нарисі «Історія театру в Харкові» (1841) вживає саме їх, разом із терміном постановка, зміст якого у ХІХ столітті істотно відрізнявся від сучасного. Згодом із усіма цими термінами відбудуться певні зміни: з’являться постава, постанова, ставлення, ставляння, директура, режисура

та ін. Але це вже будуть інші часи, інші мистецькі уподобання й естетичні вимоги.

Вукраїнському театральному лексиконі кінця XVI — початку ХІХ ст. ще відсутні цілі сегменти звичних сьогодні понять, що, однак, не слід вважати недоліком і свідченням «недорозвиненості» театру цієї доби. Радше навпаки: це пояснює його інакшість. Адже саме наявний понятійний апарат — нехай навіть недоско-

налий із сучасної точки зору, — дає уявлення про фундамент, на якому невдовзі,

уХІХ ст., зводитиметься будівля професіонального театру в Україні. Поки що театр був місцем, «где коме­ди­анты,­ стоя, изображают действо свое»; саме у такій формі він задовольняв­ очікування глядачів і мало вирізнявся на тлі загальноєвропейського театрального контексту.

Упродовж тривалого часу театральна термінологія залишається на уз­біччі­ ін­

тересів як філологів, так і самих діячів театру. Навіть видруку­ваний­ 1907 року Словник української мови Бориса Грінченка, фіксуючи окре­мі­ терміни сценічного мистецтва — актор, артист та ряд інших, — залишає поза увагою ключові

поняття театру (вистава, режисер, сцена тощо). Очевидно, одним із перших починає приділяти увагу практичній термінології театру Микола Вороний16, від яко-

16 Вороний М. Твори. — К., 1989; Вороний М. Театр і драма. — К., 1989.

17

ПЕРЕДМОВА

го ця ниточка тягнеться далі, — до Леся Курбаса17, Василя Василька18, Михайла Верхацького19, Василя Харченка20, Віктора Довбищенка21, Володимира Неллі22, Ві-

ктора Кісіна23 й багатьох інших режисерів, які поєднували театральну практику з педагогічною діяльністю. Власне, педагогічна діяльність для багатьох з них і стала зовнішнім стимулом для вдосконалення термінологічної бази режисури у процесі вирішення дидактичних завдань. Врешті, завдяки зусиллям як названих, так і багатьох інших режисерів, постав розлогий, хоча й надзвичайно су­

перечливий термінологічний апарат сучасного театру.

***

Загалом до історико-етимологічного аспекту термінології можна ставитися зневажливо — така собі, мовляв, емпірична забавка, кунсткамера історії, орієнтована на виколупування нікому не потрібних фактів. Насправді це не забавка. Адже саме на театральній лексиці тримаються наші уявлення про театр. У цьому

сенсі показовою є не лише присутність, але й відсутність багатьох термінів і понять в історичному лексиконі мистецтва. Приміром, термінів, які стали абеткою сучасного драматичного театру: дія, подія, конфлікт, зав’язка, кульмінація, розв’язка тощо. Цих термінів не було ні в античному театрі, ні в театрі середньовіччя. Чи не дає це підстави замислитися про категорії театру, які подеколи ви-

даються нам ледь не універсальними?

У театрі XVI–XVIІ ст. — втім, не лише в театрі, а й в інших мистецтвах­ — поки що відсутні естетично забарвлені категорії; у системі естетичних категорій театр починає оцінюватися лише з XVII–XVІII ст., отже, реальної потреби у створенні­

довідкових фахових видань до цих пір ніби й не існувало.

Однак ще у ХІІІ ст. специфіка музичного мистецтва висунула вимогу створення­ перших музичних довідників (саме з ХІІІ ст. відомий «Dic­tiona­rius­…» Й. Гарландіа, а згодом і франко-фламандська праця Й. Тинкторіса «Terminorum Musicae Difnitorium»,бл.1474).

Першим лексиконом, у якому обговорювалися питання театру, був «Ономас-

тикон» лексикографа ІІ ст. н. е. Юлія Полукса, котрий у своїй енциклопедичній праці (всі десять розділів якої починаються з хвали на честь імператора Коммо- да, а серед інших лексичних перлин наводиться понад п’ятдесят­ хвалебних ви-

17Лесь Курбас. Березіль: Із творчої спадщини / Упоряд. М. Лабінський. — К., 1988; Лесь Кур­ бас. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К., 2001.

18Василько В. Фрагменти режисури. — К., 1967.

19Верхацький М. Дні і праця. Листування. Спогади сучасників. — К., 2004.

20Харченко В. Режисура як мистецтво і профе­сія­ // Режисер і вистава. — К., 1962.

21Довбищенко В. Театр. — К., 1984.

22Неллі В. Про режисуру. — К., 1977; Неллі В. Робота режисера. — К., 1962.

23Кісін В. Режисура як мистецтво та професія. Життя, актор, образ: із творчої спадщини. — К., 1999.

18

ПЕРЕДМОВА

разів на честь імператора і понад тридцять лайливих — на адресу збирачів податків) подає докладний опис давньогрецького театру24.

У1754 р. у Парижі видрукувано працю, від якої розпочинається історія нового жанру — перше довідкове видання з питань театрального мистецтва­ під назвою

«Кишеньковий­ театральний словник…» Антуана де Лері25. Згодом жанр театрального словника, з усіма його різновидами, дістане значне поширення у західному театрознавстві. Однак поки що (хоча від цієї дати минуло два з половиною століття) марно шукати цю дату у працях, присвячених революційним змінам

уцарині театру. Попри те, що подія й справді була революційною — як одна з перших спроб упорядкувати світ театру, нехай поки що лише світу слів, але ж слова — відбитки уявлень, отже, й світу. На відміну від «Поетики» Аристотеля, праць теоретиків шкільного театру і класицизму, зосереджених на драматичній поезії, перший театральний (а не драматичний) словник переорієнтовував увагу на-

самперед на практику сцени. І не будемо вважати випадковим збігом обставин, що саме у ці роки з’явля­єть­ся­ й праця Франсуа Ріккобоні, у назві якої чи не вперше зафіксовано словосполучення «Мистецтво театру» («L’art du the­atre», 1750). Які б закиди ми не робили на адресу цього видання сьогодні, тоді, у 1754 р., це був перший у світі театральний словник, цікавий не лише як зібрання сценічних старожитностей. Передусім це видання унаочнило потребу в упорядкуванні світу театру, починаючи з персоналій і завершуючи самими творами. Згодом

це шістсотсторінкове видання визначить один із популярних напрямів у театральному словникарстві: власні імена й назви творів (драматурги, композитори та їхні твори; виконавці; склад театральних труп тощо), де термінологію поки

що подано у списку абревіатур на початку видання (Acad. — Académie Royale de

Musique;­ Ac. — Acte; Ball. — Bal­let; Com. — Comédie; Dram. — Dramatique тощо) та у статтях, присвячених окремим мистецьким явищам.

У1767 р. у Парижі виходить друком ще одне видання — «Словник паризьких театрів»26. Це також довідник акторів, композиторів, драматургів і творів, що виставлялися на французькій сцені. Термінологічні вкраплення на сторінках видання поки що мають випадковий характер і не утворюють системи.

У1776 р. у Парижі з’явиться наступне довідкове видання з питань сценічного­

мистецтва: тритомний «Драматичний словник…» С. Шамфора і Ж. де Ла­порта27.

24Павлуцкий Г. Скенография у греков. Вторая пробная лекция, читанная 11 мая [1888 г.] для приобретения звания приват-доцента по предмету теории и истории искусства. Публикация

А.А. Пучкова // Теорія та історія архітектури і містобудування. — Вип. 5. — К., 2002.

25Leris A. De. Dictionnaire portatif des théâter, contenant l’origine des différens théâtres de Paris. — Paris, M. DCC. LIV [1754].

26Dictionnaire Des Théâtres De Paris, Contenant toutes les Pièces qui ont ete representees jusqu’a present sur les differens Theatres Francois & sur celui de l’Academie Royale de Musique: les Extraits de celles qui ont ete jouees par les Comediens Italiens. T. 1–7. — Paris, M. DCC. LXVII [1767].

27Chamfort S.-R.-N. et Laporte J. de Dictionnaire dramatique, contenant l’Histoire du Théâtre, les règles du genre dramatique, les Observations des Maîtres les plus célébres, et des Réflexions

19