Материал: THEATRICA _postranichno_

ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ (англ. non profit theater) — у США — театр, діяльність якого не спрямована на отримання прибутку.

МЕРЦІЙНИЙ, ТЕАТР НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ­

ТЕАТР НЕОКЛАСИЦИСТСЬКИЙ, НЕОКЛАСИЧНИЙ (англ. neoclassic theatre) — термін, який вживається у двох значеннях: театр XVII ст., орієнтований на античну

модель — її сюжети й жанри (П. Корнель, Ж. Расін); у першій половині ХХ ст. — театр, який спирається на образи, теми і сюжети античних міфів (Ж. Ануй, Ж. Жіроду, Ж. Кокто, Ж. П. Сартр та ін.).

ТЕАТР НЕОРОМАНТИЧНИЙ, ТЕАТР НОВОРОМАНТИЧНИЙ — умовна назва

для естетичних тенденцій кінця ХІХ ст. Так само, як і романтики, неоромантики оспівували мужність, подвиг і героїку, пригоди в екзотичних обставинах тощо. Типовий неоромантичний герой — мужня людина, яка протистоїть суспільству (надлюдина). Данину неоромантизмові віддали драматурги Гуго фон Гофмансталь, Вальтер Газенклевер, Генрик Ібсен, Кнут Гамсун, Станіслав Виспянський, Гарсіа Лорка. Один з найпоказовіших творів неоромантичного театру — героїчна комедія «Сірано де Бержерак» Едмона Ростана. Інколи поняття неоромантизм

необґрунтовано поширюється на театри символізму і футуризму. ► ТЕАТР РОМАН-

ТИЧНИЙ, ТЕАТР СИМВОЛІЗМУ, ТЕАТР ФУТУРИЗМУ

ТЕАТР НЕПРИБУТКОВИЙ ПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ (англ. non commercial pro­ fessional theatre) — у США, за визначенням Стивена Ленглі, — театр, який діє як неприбуткова організація і наймає акторів — членів АРА (Асоціації Рівноправних Акторів). Більшість цих театрів називають також постійними. Таких театрів

у США налічується близько ста, і вони утворюють найбільший сегмент професіональної театральної індустрії.

ТЕАТР НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ, ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ (англ. non profit theatre) — у США — за визначенням Стивена Ленглі, — творчий заклад, який

складається з аматорів, що не отримують заробітної платні від артистичної діяль-

ності та зайняті в театрі у вільний час: громадські й аматорські театри, діяльність яких не спрямована на отримання прибутку. ► ТЕАТР АМАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ,

ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР НЕКОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР НЕРУХОМИЙ (рос. неподвижный театр) — один з синонімів до теа-

тру символізму — статичного, умовного, — принципи якого під впливом ідей Моріса Метерлінка обстоював Вс. Мейєрхольд у дореволюційні роки, у період роботи у студіях. «Щоб створити план такого Умовного театру, — писав Мейєр-

хольд, — щоб оволодіти новою технікою такого театру, слід було виходити з натяків, що давалися самим Метерлінком. Трагедія, на його думку, виявляється

не в розвиткові драматичної дії, не в розпачливих викриках, а, навпаки, у найспокійнішій, нерухомій формі і в тихо мовленому слові. Потрібен Нерухомий те-

атр. І він не є чимось новим, ніколи не бувалим. Такий театр уже був. Найкращі з давніх трагедій: “Евменіди”, “Антігона”, “Електра”, “Едіп у Колоні”, “Прометей”,

621

ТЕАТР НИЗОВИЙ

“Хоефори” — трагедії нерухомі. В них нема навіть психологічної дії, не лише матеріального, того, що називається сюжетом. Ось взірці драматургії Нерухомого

театру. А в них Рок і становище Людини у Всесвіті». ► ТЕАТР АБСТРАКТНИЙ, ТЕАТР АБСО-

ЛЮТНИЙ, ТЕАТР СИМВОЛІЗМУ, ТЕАТР УМОВНИЙ

ТЕАТР НИЗОВИЙ — стале визначення найпростіших форм масового театру — ярмарковий театр, балаган, райок тощо. ► ТЕАТР МАСОВИЙ

ТЕАТР НОО, НООГАКУ (япон. No, Noh) — у Японії — аристократична театральна забава у річищі самурайської й релігійної традиції. Як і чайна церемонія, театр Ноо і сьогодні не втрачає популярності в інтелектуальних колах Японії.

Ноо в перекладі з японської означає уміння, майстерність, а тому можна при-

пустити, що ранні п’єси та їхнє виконання визначалися доволі високим рівнем. Ці твори не дійшли до нашого часу, адже ще не мали письмової традиції. Якщо виходити із запозичених в інших жанрах ознак, можна припустити, що являли вони собою короткі діалогічні п’єски, розраховані на двох трьох акторів. Діалог природним чином спричинював виконання танцю у супроводі повільної й одноманіт-

ної мелодії в дусі ре­лігійних піснеспівів. Ранні п’єси Ноо йшли шляхом удосконалення мови і драматизації дії (поступового нагромадження елементів драматургії).

Початково театр Ноо був одним з видів народного театру, що поступово професіоналізувався. Перші видовища театру Ноо влаштовувалися у дні масових свят у буддійських монастирях, у замках феодалів і сьогунів.

Першу офіційну виставу театру Ноо — священне саругаку, рід містерії — зіграно у присутності сьогуна Асікага Йосіміцу. Вистава сподобалася імператорові, який взяв під опіку ці видовища. Трупу очолював актор, режисер і драматург Кан-

намі Кійоцугу (1333–1384 рр.).

Втративши зв’язок з народним театром, Ноо став театром шляхти — вишука-

ним за формою, доступною для розуміння лише вузькому колу глядачів.

В основі театру Ноо — текст, що складається з різноманітних літератур­ но стильових частин: ритмічної прози, віршів, ораторської і побутової мови. Значне місце в театрі Ноо відводиться хорові, що активно втручається в дію, пояснює ситуації, виявляє свої емоції і ставлення.

У п’єсі беруть участь двоє акторів: сіте — той, що діє (протагоніст), який вико-

нує головну роль, і вакі — помічник (девтерагоніст); у деяких п’єсах зустрічається

функція цуре — супутника, тобто дійової особи, що не має самостійних функцій (часто навіть тексту). Усі ролі виконують чоловіки.

Герої театру Ноо — боги (персонажі буддійського і синтоїстського культів), чо­ ловіки (придворні, аристократи, воїни, люди з народу), жінки (придворні дами,

наложниці знатних феодалів, служниці), божевільні (люди, що пережили горе)

і демони.

Маски розрізняються за віком (старий, стара, молодий чоловік, молода жінка),

за характером (старий добрий і злий, божество грізне і доброзичливе, воїн мо-

622

ТЕАТР НОО

гутній і переможений), за зовнішністю (жінка вродлива і потворна, демон людиноподібний і демон звір). Маски жорстко класифіковані, а кількість їх сягає 200.

Драматургія Ноо спирається на два естетичних принципи — мономане (відображення дійсності) та юген (внутрішній зміст), що й зумовлюють її особливості. Основна схема п’єс Ноо — вступ, кульмінація, фінал (відповідно для виконан-

ня — повільна частина, швидка, стрімка, фінальна кода). Головний сюжет драми — перетворення героїв (спочатку людина, потім бог; спочатку воїн, потім його потойбічний дух).

Вистава у театрі Ноо складається, відповідно, з двох актів: герой до перетворення і після перетворення (виконавець одягає маску).

«У театрі Ноо, — писав Поль Клодель, — лише двоє персонажів: вакі і сіте. Кож­ ного з них можуть супроводжувати численні цуре, тобто прислужники, допоміж-

ні персонажі, радники, тіні, — урочистий ескорт, що прямує за шлейфом одягу. Вакі — це той, хто сидить, хто спостерігає і чекає, той, хто приходить чекати. У нього ніколи немає маски — це людина <…> Він чекає, і хтось з’являється. Бог, герой, відлюдник, дух або демон, сіте — це завжди посланець Невідомого, і в цій своїй якості він завжди носить маску».

Вистави театру Ноо відбуваються на квадратному майданчику, відкритому з трьох боків, під дахом, що спирається на чотири стовпи (такий майданчик споруджується і в закритому приміщенні). З лівого боку майданчика майже перпендикулярно до нього знаходиться місток (хасігакарі) — відкрита для глядачів галерея, що веде за лаштунки (вхід прикрито завісою,що піднімається при появі героїв). Ця галерея являє собою доповнення до сценічного майданчика. Усі сце-

ни сіте та вакі (головного героя та його помічника) розігруються на спеціально відведених для них місцях майданчика. У глибині — задник із зображенням на золотому полі зеленої сосни (символ довголіття і доброзичливе вітання глядачеві). Задник залишається незмінним упродовж усієї вистави. Біля задника розташову-

ються музиканти, з правого боку майданчика — хор, місця для глядачів — з ліво-

го боку і спереду.

Кількість дійових осіб — двоє або троє, але іноді доходить до шести, не рахуючи кількох музик та хору. Сама ж п’єса зрідка обсягом більш як 6–7 друкованих сторінок. Тому за одну виставу показують кілька п’єс.

Щодо жанрового визначення драми Ноо, то більшість дослідників поділяє дум-

ку М. Конрада, який називав ці п’єси ліричними драмами.

Техніку актора театру Ноо можна охарактеризувати як пантомі­міч­но­ танцю­­ вальну­ стилізацію; рухи можуть передавати дії, емоції, настрої персонажа, позна-

чати пейзаж. Малюнок ролі в театрі Ноо завдяки канонічним стилізованим рухам позбавлений характерності, типажності. Вирішення конкретного сценічного об-

разу здійснюється шляхом максимального узагальнення. Сценічна мова театру Ноо стилізована.

623

ТЕАТР НОО

Так само стилізований характер має й музика, спрямована на те, щоб оголити духовну сферу драми, організувати ритм вистави, надавши їй узагальненого

значення ритмів буття. Музика Ноо — це окремі звуки, короткі музичні фрази, поділені паузами. Імпровізація в театрі Ноо виключена — кожний звук жорстко визначений партитурою. Ритмічно виставу побудовано так, що динамічність

її збільшується з кожною сценою.

Декорація в театрі Ноо не є системою оформлення сцени, що відтворює конкретне матеріальне середовище. Вельми обмежено застосовується і бутафорія символічного характеру. Відсутність декорацій компенсується розкішними костюмами і масками акторів. Яскравість вишуканих матеріалів, багатство барв перетворюють костюми на основну прикрасу вистави. Колір костюма пов’язаний із загальним колористичним вирішенням видовища й одночасно є символічним

вираженням настрою або характеру персонажа, вказує на його соціальну належність. Своєрідна ознака костюмів театру Ноо — конструктивність. Окремий елемент костюма може бути використаний у найрізноманітніших поєднаннях з іншими. Щілини для очей у масці дуже малі, тому акторові необхідне особливе просторове сприйняття, що дає йому змогу орієнтуватися на сцені. Освітлення

в театрі Ноо — вогнища і (сьогодні) юпітери. Під час вистави глядачі можуть ходити між рядами, розмовляти між собою тощо.

До репертуару театру Ноо (ноогаку) входять такі жанри: дзьо (нескладні вступні твори, що створюють настрій; героями їх зазвичай є боги); ха, які у свою чергу поділяються на отоко моно (п’єси про чоловіків і відомих воїнів), сюра моно (батальні), онна моно (класичні любовні історії красунь жінок з елегантними

танцями), капура моно (п’єси з перуками), куруї моно (про божевілля внаслідок нещасливого кохання тощо) або кьоран моно (про навіжених); кю (п’єси, побудовані на легендах про тварин, птахів, духів і демонів, якими завершується видовище), до складу яких входять кітіку моно (п’єси про демонів) або кірі моно

(завершальні п’єси).

У ХІV–ХV ст. Сеамі Мотокйо заклав основи теорії драми і визначив основні різновиди вистав театру Ноо (містерійні, героїчні, демонічні), а також канонічні стилі виконання: урочисто святковий; містично чарівний; божественний (головний персонаж — божество); осяйний (у дусі буддійського осяяння); любовний; страждання; долі; нещастя; простодушний; жалісливий.

Вистава Ноо складається з п’яти п’єс основного репертуару. Першими зазвичай виконуються містерійні п’єси (сінгі но но), потім — героїчні, романтичні, демонічні і побутові. Завершується спектакль заключним хором з містерійної п’єси.

Канонічна постановка в театрі Ноо не потребує режисера. За традицією, кожний учасник репетирує роль окремо від інших і вистава йде без попередніх

спільних­ репетицій, адже у жорстко канонізованій постановці усе визначено до найменших дрібниць.

624

ТЕАТР НУДИСТСЬКИЙ

До епохи Сьова (1925 р.) актори театру Ноо виступали лише у дні великих свят. У середньому актори Ноо з’являлися на сцені один і — дуже рідко — два рази

на місяць. Більшу частину життя вони присвячували вивченню поезії. До вистав актори посилено готувалися, бо вважалося, що погана гра може зіпсувати урочистості, накликати гнів богів і на виконавців, і на глядачів.

Даючи загальну характеристику театру Ноо, М. Конрад писав: «Якщо взяти до уваги, що в основу сюжетів багатьох п’єс Ноо покладено різноманітні синтоїстські перекази і храмові легенди, якщо взяти до уваги те особливе значення, яке мають у мистецтві Ноо т. зв. містерійні п’єси, де героями виступають божества, то зв’язок нинішніх Ноо з давніми синтоїстськими містеріями (кагура) буде ще більш безперечним», тим більше, що «на першому місці виставляються завжди п’єси містерійного характеру (сінгі но но), де головним персонажем виступає бо-

жество, а основним­ моментом сюжету є з’ява божества». ► ТЕАТР АБЕТКИ, ТЕАТР КАГУРА

ТЕАТР НУДИСТСЬКИЙ (англ. nude theatre) — у США — театр, який представляє на сцені роздягнених або напівроздягнених акторів у нудистських драмах (nude drama), як «О, Калькутта!» та ін. На відміну від еротичного театру, який має на меті провокацію еротичних фантазій, нудистський театр використовує оголеного акто-

ра як інструмент шокування глядача. ► ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР ЕРОТИЧНИЙ,театрконтркультури

ТЕАТР НУЛЬОВИЙ (пол. teatr zerowy) — концепція театру, що її реалізував польський сценограф і режисер Тадеуш Кантор у 1960 х рр. За словами Кантора, нульовий театр — не є нульовою ситуацією; це театр, у якому «лише реальність найнижчого рівня (найбідніша), як сміття (позбавлене користі, що витікає з прак-

тичних життєвих функцій), має шанс стати об’єктом поетичним, тобто предметом мистецтва». У маніфесті «Нульовий театр» (1963) Кантор писав: «Апокаліптична

машина деструкції, що, неначе чудовисько, несе розумове знищення у нашому

чудовому світі техніки і науки, “Deus ex Machina”, у п’єсі Віткевича “Божевільний і Черниця” зібрана зі старих бідних складаних стільців. У методі акторської гри — замість конвенцій, що використовують позитивні форми посиленої емоції, експресії, реакції — застосування негативних — in minus — засобів ослаблення енергії й експресії, охолодження температури, у напрямі до нуля, порожнечі.

Костюм, переставши демонструвати свою красу і живописні принади, позбавляється внутрішнього декоративного шару, він стає бідною, анатомічною моделлю

одягу з її судинами, органами, хворобами…»

ЕНВАЙРОНМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР СМЕРТІ, ТЕАТР ХУДОЖНИКА

ТЕАТР ОБІДНІЙ (англ. lunchtime theatre) — в Англії 1960 х рр. — театр, який

виконує вистави під час обідньої перерви в будній день у приміщенні закладу громадського харчування; театр, опозиційний офіційному. ► ТЕАТР АЛЬТЕРНАТИВНИЙ,

ТЕАТР ВЕЧІРНІЙ, ТЕАТР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР КАФЕ ТЕАТР ОБРАЗІВ ► ТЕАТР ВОЙОВНИИЙ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ ТЕАТР онна-кабукі ► вакасю-кабукі, ТЕАТР КАБУКІ

625