Материал: THEATRICA _postranichno_

ТЕАТР ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ЛІТНІЙ, ТЕАТР САДОВИЙ

ТЕАТР ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ЛІТНІЙ, ТЕАТР САДОВИЙ (англ. garden theatre) — відкритий літній парковий театр просто неба, характерний для придворного театру

XVІІ–XVІІІ ст., у якому розрізнялися: театр провізоричний (тимчасові майданчики у парках і на міських майданах, зведені з нагоди свята); театр постійний (у парках, на кшталт античних театрів); театр зелений (будувався з рослин, де куліси вмон-

товувалися у зелені насадження). Наприкінці XVІІІ ст. з’являється інтимніший різновид театру просто неба — під парковими деревами, над струмками тощо.

Серед найвідоміших постановок паркового театру — спектаклі, що їх здійснив Мольєр у замку Во ле Віконт 1661 року.

Особливу популярність паркові театри здобули в ХІХ ст.

Так, у Москві найвідомішим парковим театром був театр В. Лентовського «Ермітаж» (відкрився 5 травня 1878 р.). Тут демонструвалися «Пташки півчі», грав

струнний оркестр під керівництвом Золотаренка й оркестр із Праги «Слов’янське братство». На спеціальному майданчику при електричному освітленні виконував номер повітряного польоту артист Річард; на відкритій естраді виступали жонглери, коміки куплетисти, хор, читець на прізвище Пушкін, знаменитий драматичний актор і читець Андрєєв Бурлак, поет сатирик Шумахер. Біля озера роз-

ташувався із шатрами циганський табір, тут же даючи концерти.

Крім того, у ХІХ ст. у містах Російської імперії поширився звичай влаштовувати на травневі свята громадські чаювання на лоні природи — у садах, парках тощо. Ці чаювання супроводжували балаганні видовища, каруселі, гойдалки, виступи шарманщиків, хорів та ін.

УКиєві 1863 р. створено театр «Шато де Флер» («Парк Квітів»), в Александрів-

ському парку і Купецькому саду розташовувалися перші київські кабаре. З 1 травня і до кінця літа у Царському Саду (нині стадіон «Динамо») грав великий струнний оркестр, а в літньому театрі давали вистави українські трупи. Вечорами сад ставав місцем відпочинку київської аристократії. Вхідний квиток до саду кошту-

вав 40 копійок.

Під час революції 1917 року в парку на схилах Дніпра готувалася до постановки містерія «Комунізм завойовує світ», а 1920 року — видовища «До світової комуни» і «Здобуття Бастилії».

Упарку «Софіївка» Лесь Курбас здійснив постановку «Свободи» М. Потешера. Полюбляли паркові видовища й фашистські ватажки: Герман Герінг влаштову-

вав грандіозні нордичні свята (авіаційні шоу й античні сатурналії­ у стилі Петронія; фінські вершники в хутряних шапках і зі списами в руках охороняли ворота маєтку, в озерах плавали човни вікінгів, у парках розігрувалися поєдинки серед-

ньовічних рицарів; демонстрація цих атракціонів засліплювала навіть іноземних послів, які запевняли уряди своїх країн, що війни з Німечиною ніколи не буде.

Містерійне видовище «Ваговоз BL 18» на замовлення Бенітто Муссоліні у флорентійському парку створив і кінорежисер Александро Блазетті. Це була історія

632

ТЕАТР ПАТЕНТНИЙ

ваговоза, який вірою і правдою служив народові упродовж трьох актів: у першому — підвозив набої італійським солдатам, що воювали на австрійському фрон-

ті, у другому — підвозив загін чорносорочечників, а в третьому, який змальовував процвітання Італії, він уже не діяв — іржавий літній герой відслужив свій вік і тепер його ховали сентиментально, із почестями. Спектакль був відповіддю

режисера на заклик Муссоліні створити театр для мас, який міг би об’єднати двадцять тисяч глядачів і в якому б розігрувалися помпезні патріотичні п’єси із життя Савонароли, Макіавеллі, родин Медичі і Борджіа, Данте і Петрарки.

МАСОВИЙ, ТЕАТР НАРОДНИЙ, театр передмість

ТЕАТР ПАТЕНТНИЙ (англ. Patent theatre) — в Англії другої половини XVI — XVII ст. — театри, що мали королівські патенти на показ вистав. Карл ІІ вру­чив

такі патенти Томасу Кіллігру і серові Вільяму Давенанту, надавши їм виключне право керувати театрами і ставити п’єси. Найвідомішими патентними театрами в Англії були «Drury Lane» (з 1663 р.) і «Covent Garden» (з 1732 р.), а також театр «Haymarket» (патент з 1766 р. і лише на літні місяці). Подібні театри існували й у Франції: 1669 р. П’єр Перрен отримав від Людовика XІV патент на відкриття «Королівської академії музики» — першого оперного театру; патент давав Перренові монопольне право публічного виконання опер; це означало, що будь хто інший, поставивши виставу, мав сплатити штраф у розмірі десяти тисяч ліврів;

1672 р. Людовик передав патент Жанові Батистові Люллі. Патентну монополію було відмінено у Франції 1789 року, а у Великобританії — 1843 року. ► ТЕАТР ЗА-

КОННИЙ, ТЕАТР ЛЕГІТИМНИЙ

ТЕАТР ПЕРЕЖИВАННЯ (рос. театр переживания) — термін К. Станіславського — театр, у якому увагу зосереджено на достеменному переживанні виконавця. Вс. Мейєрхольд ототожнював манеру гри в театрі переживання з грою нутром, він писав: «нутро, переживання, будучи по суті, одним і тим самим, відрізняються

лише у методах, якими вони досягаються: перше за допомогою наркозу, друге —

гіпнозу» (доповідь «Актор майбутнього і біомеханіка» від 12.06.1922). Лесь Курбас у лекції «Про свідомий підхід до творчої роботи, про суть майстерності» наголошував на тому, що «театр переживання — це завжди театр аматорський». ►

ТЕАТР ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ТЕАТР ЧЕТВЕРТОЇ СТІНИ

ТЕАТР ПЕРЕНОСНИЙ (лат. theatrum portatile) — переносні театри ляльок (вер­ теп, шопка) і механічні театри (райок, панорама).

ТЕАТР ПЕРЕСУВНИЙ (пол. teatr objazdowy; англ. booth theatre, portable the­ atre) — театр, який, не маючи постійного приміщення, демонструє вистави

у різних населених пунктах. Пересувними споконвіку була більшість народних театрів. Як особлива форма професіонального видовищного підприємства пере-

сувні театри створюються у ХІХ ст. в багатьох країнах Європи й Америці.

У Росії широкою популярністю користувався Пересувний театр Гайдебурова

(Перший пересувний драматичний театр). У Радянському Союзі пересувні театри

633

ТЕАТР ПЕРЕТВОРЕНЬ

обслуговували міста, районні центри, що не мали своїх стаціонарних театрів, робітничі селища, колгоспи і радгоспи (колгоспно радгоспні театри).

До типу пересувного театру належить також більшість робітничих театрів у західних країнах. Приміром, у роки Іспанської революції такі театри з’явилися в Іспанії. Одним з найяскравіших серед них був театр «Ла Баррака» (1931–1939) Фе-

деріко Гарсіа Лорки.

В Україні в ХІХ ст. більшість театрів працювала у пересувному режимі — це були мандрівні трупи, позбавлені можливості працювати стаціонарно­.

Значна кількість пересувних труп працювала в Україні на початку 1920 х рр. 18 листопада 1920 р. Театральний відділ Наркомосу присвоїв українській трупі

під керівництвом Леся Курбаса назву «Державна пересувна показова трупа». ►

ТЕАТР МАНДРІВНИЙ, ТЕАТР СТАЦІОНАРНИЙ ТЕАТР ПЕРЕТВОРЕНЬ (рос. театр превращений) ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР МЕТА-

МОРФОЗ, перетворення

ТЕАТР ПІДПІЛЛЯ (англ. underground, пол. teatr podziemny) — термін, який залежно від історичного контексту має різні значення. Так, у Польщі підпільними називаються театри, діяльність яких здійснювалася всупереч заборонам у ХІХ ст. і під час Другої світової війни; це поняття охоплює такі види театру, як театр у ви­ гнанні (teatr na zeslaniu), таборові театри (teatry obozowe), театри в’язнів (teatry jenieckie), що діяли в умовах різних окупаційних режимів. У США 1960 х — здебільшого у Нью Йорку і Сан Франциско — підпільним (англ. underground theatre від under ground — підпілля) — називається альтернативний театр, пов’язаний з ідеологією хіппі; основні елементи вистав підпільного театру — нудизм, об-

сценні гасла, спрямовані проти американського способу життя, голівудської про-

дукції тощо. ► ТЕАТР АКЦІЙ, ТЕАТР В’ЯЗНІВ, ТЕАТР ТАБОРОВИЙ

ТЕАТР ПЛАСТИЧНИЙ (пол. teatr plastyczny) — театр, який використовує засоби виразності двох мистецтв — сценічного й образотворчого (пластичного). ►

ТЕАТР пантоміми, театр СМЕРТІ, ТЕАТР ХУДОЖНИКА

ТЕАТР ПЛАТФОРМА (англ. platform tteatre) — театр, у якому глядачі сидять на-

вколо сцени платформу (platform stage) з усіх боків або, як у єлизаветинському театрі, з трьох боків. З кінця 1950 х рр. театром платформою у США називається також спосіб виконання віршів, прози або діалогів з п’єс, який сприймається аудиторією як есперимент у присутності глядача; глядач оточує сцену з усіх боків (інші назви — interpreters theatre, staged reading, group reading, concert reading, multiple reading, readers theatre). ► ТЕАТР КОЛО

ТЕАТР ПЛЕЙБЕК (англ. playback theatre — театр відтворення) — концепція пси­

хотерапевтичного театру, що його створив американець Джонатаном Фоксом

1975 р. у річищі ідей психодрами Дж. Морено. Робота у плейбек­ театрі розгортається таким чином: один з учасників розповідає історію або випадок зі свого жит-

тя, обирає акторів для виконання ролей, а потім спостерігає, як цю історію від-

634

ТЕАТР ПЛЕНЕРОВИЙ

творюють виконавці. Рух плейбек театрів дістав поширення у багатьох країнах

Європи. ► ТЕАТР войовничий, театр ПОЛІТИЧНИЙ, ТЕАТР ПРИГНоблюваних, ТЕАТР ПСИХОДРАМИ ТЕАТР ПЛЕНЕРОВИЙ (пол. teatr plenerowy) ► ТЕАТР ЗЕЛЕНИЙ, театр масовий, ТЕАТР

ПАРКОВИЙ, ТЕАТР ПРОСТО НЕБА

ТЕАТР ПОБУТОВИЙ — модель драми і театру, що постала у другій половині ХІХ ст. майже одночасно в багатьох країнах Європи і відтоді залишається доволі поширеною. До певної міри побутовий театр можна вважати передвісником натуралістичного театру. Надзвичайної популярності побутовий театр набув у Росії

(де його творцем вважається О. Островський), однак уже на початку ХХ ст. він викликав спротив з боку багатьох театральних діячів. Вс. Мейєрхольд у праці «Російські драматурги (дослід класифікації, з додатком схеми розвитку російської драми)», 1911) відносив до драматургів побутового театру О. Островського, О. Писемського, О. Сухово Кобиліна, І. Тургенєва, Л. Толстого, А. Чехова та ін.

М. Бонч Томашевський писав: «Побутовий театр, узагалі нечутливий у питаннях принципів свого існування, — міг не думати про роль глядача. Його головне завдання полягало у тому, щоб якомога сумлінніше виконати усі вказівки автора

іякомога прискіпливіше підробити життя».

ВУкраїні цей тип театру постав на хвилі народницького руху і був орієнтований на втілення романтичного або побутового сюжету на тлі поетично відтвореного національного «колориту» — традиційних форм міського чи сільського

побуту, звичаїв, обрядів, пісень, танців тощо.

Яків Мамонтов писав: «… український побутовий театр М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпен­ка­Карого­. Початок цієї фази — в 60-х роках XIX ст.,

кульмінація — в 80-х роках, а занепад її — в кінці XIX та на початку XX ст. На цій

фазі український театр характеризується,­ так би мовити, центротяжною тенденцією, що виникала з дрібнобуржуазної, хуторянсько міщанської природи його. Центротяжна тенденція це — замкненість в колі національних джерел, так сюжетно тематичних, як і формальних. Силою чинників економічних та політичних українська національність того часу заховувала свої ознаки (мова, музика й інш.)

в сільському побуті. Ось чому центротяжна тенденція нашого побутового­ театру

переплітається з тенденціями селянізаторськими та народницькими. Українське селянізаторство на театрі виявлялося не лише в сільській сюжетиці та етнографічних аксесуарах: воно намагалося бути навіть філософією, як, наприклад, в деяких п’єсах І. Карпенка Карого. Суть цього хуторянського філософування найяскравіше виявив (ще в 60 х рр.) Куліш, у “Листах хуторянина”: “Нехай вся земля селом стане, аби людям не важко було на світі жити”. Правда, побутовий театр, осо-

бливо в п’єсах І. Карпенка Карого, показував не лише ідилічний бік селянського життя: він часто демонстрував­ селянські злидні, темряву, експлуатацію тощо. Але

це не заважало тому ж самому І. Карпенку Карому абстрагувати село і примітив-

ну селянську працю в ідеальну соціально економічну категорію, що протистоїть

635