Українсько-румунські
відносини у контексті транскордонного співробітництва
Сергій Троян
Сьогодні, поряд з міждержавними відносинами, все частіше доводиться чути і говорити про активне регіональне або транскордонне співробітництво, без якого інтеграція в цивілізоване європейське співтовариство, до якої так прагне Україна, по-суті, неможлива. Розвиток такого співробітництва визнається одним з важливих інструментів поступової інтеграції ЄС. Та й сама ідея інтеграції Європи може бути реалізована і практично реалізується лише двома шляхами: "згори" - завдяки об'єднанню держав навколо спільних норм, і "знизу" - через просування транскордонної співпраці як моделі партнерства територій задля їхнього ефективного розвитку.
Європейці розглядають транскордонне співробітництво, насамперед, як явище, яке має реальний економічний і політичний ефект. Згідно Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владою, транскордонне співробітництво означає "будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей". У "Методичних рекомендаціях щодо транскордонного співробітництва місцевих і регіональних влад в Європі", виданих Радою Європи, зазначається, що "основоположний принцип транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати зв'язки та договірні відносини в прикордонних зонах між державними і приватними суб’єктами політичного життя й громадянського суспільства з метою пошуку спільних рішень ідентичних проблем".
Італійський дослідник Дж Деллі Зотті, проаналізувавши різні форми цього виду діяльності, зробив висновок, що "майбутнє транскордонного співробітництва - єврорегіони". Це - відносно молода форма транскордонного співробітництва, яка налічує півстоліття. Піонерами транскордонної співпраці були норвезько-шведсько-фінські, голландсько-німецькі та німецько-французькі прикордонні регіони. Зараз у Європі функціонують понад 120 транскордонних регіонів, які стали ефективним інструментом зовнішньої політики 32 країн у розв’язанні різних питань у сфері прикордонної (транскордонної) співпраці.
Намагаючись наслідувати європейський досвід, Україна ще на початку своєї незалежності, коли про необхідність транскордонного співробітництва говорилося лише в наукових колах, звернула свій погляд на такий феномен, як єврорегіони. Проте багато сучасних науковців погоджуються, що сьогодні можна говорити лише про спроби наблизитися до розуміння такого феномена, як єврорегіони, оскільки законодавча база України дозволяє поки що лише імітувати на своїй території європейські моделі. Тому треба констатувати, що "політика держави щодо транскордонного співробітництва ще не стала цілеспрямованою, системною та цілісною, вона має ситуаційний характер та постійно відстає від місцевих (регіональних) ініціатив". Україна тільки працює над створенням концепції регіонального розвитку. Проблема, із якою стикнулися учасники транскордонного співробітництва, ще й у невідповідності законодавств країн-учасниць, через що неможливо ефективно вирішувати багато проблем.
Зауважимо, що по периметру західного кордону нашої держави найскладніше транскордонне співробітництво розвивається між Україною та Румунією. Це не дивно, враховуючи загальну правову неврегульованість міждержавних відносин. Лишe 2 червня 1997 р. був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, який і створив певні стимули для розвитку транскордонної співпраці. Готовності та бажання сторін розвивати цей аспект двосторонніх відносин відображені в ст. 8 Базового договору, де сказано, що "Договірні Сторони відповідно до положень Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (995-106) заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти та взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони також сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав в рамках існуючих, а також новостворюваних єврорегіонів "Верхній Прут" і "Нижній Дунай", до участі в яких можуть запрошуватися адміністративно-територіальні одиниці інших зацікавлених держав". Договір заклав юридичні основи єврорегіональної співпраці, конкретні ж, специфічні елементи встановлювалися на рівні місцевих общин і властей, але за підтримки і допомоги центральних органів влади. 17 червня 2003 року, після 19 раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, що доповнив попередній.
Першим єврорегіоном, до складу якого увійшли адміністративно-територіальні одиниці України та Румунії став Карпатський єврорегіон, який об’єднав прикордонні адміністративно-територіальні одиниці п’яти держав - Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області). Теоретичну модель функціонування Карпатського єврорегіону було розроблено за сприяння експертів Інституту досліджень Схід-Захід. Слід зазначити, що якщо рішення про створення єврорегіонів "Нижній Дунай" та "Верхній Прут" виходили зверху і були прийняті президентами України, Румунії та Молдови, то щодо Карпатського єврорегіону - ця ініціатива йшла від місцевих лідерів.
лютого 1993 р. у м. Дебрецен (Угорщина) міністри закордонних справ Угорщини, Польщі, України ухвалили декларацію про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон. З 1997 р. до складу Карпатського єврорегіону ввійшли прикордонні повіти Румунії. Правовими підставами для оформлення діяльності Карпатського єврорегіону є Угода між органами державної влади та місцевого самоврядування "Про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон" та Статут асоціації.
Карпатський єврорегіон охоплює територію площею 161.093 км. кв. з населенням 15.696.369 чол., густота населення - 105 чол. / км. кв. Це єдиний регіон в Європі, до складу якого входять прикордонні території п’яти посткомуністичних країн з різним економічним рівнем, різнорідною етнічною, релігійною та культурною структурами. Саме тому з самого початку його існування постала проблема створення системи спільних інтересів і співробітництва з метою мінімізації та уникнення потенційної напруги, непорозуміння між народами, що мешкають на цих територіях. Метою Асоціації було, насамперед, покращання умов для працевлаштування громадян у сусідніх державах, облаштування прикордонних територій прикордонних переходів, інфраструктури взагалі, спільні зусилля щодо захисту довкілля та природно-рекреаційних ресурсів, покращання відносин між різними народами та їх добробуту.
Керівними та виконавчими органами Карпатського єврорегіону є Рада єврорегіону, Міжнародний секретаріат, Національні представництва, шість робочих галузевих груп. Карпатський єврорегіон входить до складу Асоціації прикордонних регіонів Європи.
На роль і місце Карпатського єврорегіону в системі співробітництва України з західними сусідами та Євросоюзом у цілому суттєво вплинув вступ країн Центральної та Східної Європи до ЄС. Єврорегіон став контактною зоною східного кордону ЄС. Зоною, яка може стати джерелом напруження або джерелом стабільності. Саме тому, виходячи з концепції "Європи регіонів", яка передусім орієнтується на безпеку і стабільність, в інтересах держав-учасниць Карпатського єврорегіону та ЄС - сприяти його якнайактивнішій діяльності й розбудові. З геополітичного погляду змінився сам статус Карпатського єврорегіону: він отримав загальноєвропейське визнання. Виходячи з такої ситуації, деякі місцеві органи влади українського прикордоння вирішили стимулювати транскордонну співпрацю шляхом розробки регіональних програм. Мова йде, насамперед, про "Стратегію розвитку транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні "Карпати 2003-2011" (жовтень, 2003 р.), ініційовану Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною радою і підтриманою регіональними органами влади прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії".
Співробітництво між Карпатським єврорегіоном та Євросоюзом активізувалось з 2004 року. "У липні 2004 р. спільні Робочі групи (Task Force), що складаються з представників України та її центральноєвропейських сусідів, спільно з експертами ЄС завершили розробку і направили на розгляд до Брюсселя проекти Спільних програмних документів, зокрема і Програми сусідства "Румунія-Україна". Комісія визначила наступні загальні пріоритети для Програм сусідства: сприяння економічно-соціальному розвитку у прикордонних регіонах; впровадження спільних дій, спрямованих на вирішення спільних викликів у таких сферах, як охорона довкілля і здоров’я та боротьба з організованою злочинністю; підтримка ефективності та безпеки кордонів; сприяння організації та проведенню місцевих культурно-освітніх заходів". Надалі в рамках кожної окремої Програми сусідства Робочі групи спільно визначили більш конкретні загальні та спеціальні цілі, основні пріоритети, заходи та завдання. Так, "на нараді у 2004 р. в Одесі з боку Комісії ЄС було запропоновано вилучити з Програми сусідства "Румунія-Україна" пріоритетні цілі та заходи щодо розбудови транскордонної транспортної інфраструктури через нестачу коштів, з тим щоб ввести надалі ці заходи до наступних інфраструктурних програм ЄС. Однак усі регіони з обох боків кордону висловилися за збереження означеного напряму, принаймні, на рівні техніко-економічних обґрунтувань, оскільки без цього реально за Програмою сусідства можна буде серйозно займатися, хіба що, збереженням культурної спадщини". Основними проблемами з української сторони щодо реалізації Програм сусідства є традиційно відсутність фінансування для їхньої розробки і подальшого вироблення конкретних проектних пропозицій, а також неузгодженість механізмів одночасного співфінансування транскордонних проектів за рахунок коштів програм ЄС, національних і регіональних бюджетних асигнувань та позабюджетних джерел.
З боку Комісії Євросоюзу також здійснюється опрацювання механізмів співфінансування "дзеркальних" транскордонних проектів за рахунок програм PHARE в Румунії та TACІS CBC в Україні. "У період 2005 - першої половини 2006 рр. у межах програм "ТАСІS - PHARE" передбачено обсяг фінансування українських проектів у розмірі 6,5 млн. євро; румунських - 38,284 млн. євро. За цей час було реалізовано низку спільних українсько-румунських проектів, зокрема у сфері малого та середнього бізнесу, екології і навколишнього середовища, співробітництва на прикордонних водах, у забезпеченні культурних і освітніх потреб національної румунської меншини". Найактивнішою в цьому контексті є Закарпатська область України, де обласною державною адміністрацією постійно проводиться підготовка конкурсних проектів за цією програмою сусідства та здійснюється попередній моніторинг проектних пропозицій прикордонних регіонів. Важливим досягненням аналізованого періоду стало вирішення питання фінансування будівництва міжнародного пункту пропуску "Солотвино - Сігету Мармацієй" на українсько-румунській ділянці державного кордону України. Структура та якість людських ресурсів в українсько-румунському прикордонні, розвиток уже сформованих та діючих економічних, наукових та культурних зв’язків, підняття рівня освіти населення детермінує можливості розвитку прикордонного регіону, є основою та каталізатором ефективного соціально-економічного розвитку, незважаючи на всю складність відносин між Україною та Румунією.
До позитивів українсько-румунського співробітництва в рамках Карпатського єврорегіону віднесемо також проведення міжнародних ярмарок та виставок у містах регіону; інтенсифікацію зовнішньоекономічних контактів між територіями; організацію конференцій для обговорення спільних проблем п'яти країн; підтримку транскордонних ініціатив вищих навчальних закладів; утворення Асоціації університетів Карпатського єврорегіону, організацію літніх шкіл; сприяння налагодженню комерційних зв'язків між підприємствами країн "Карпатського єврорегіону" (заснування Асоціації карпатських торгово-промислових палат); налагодження діяльності прикордонних переходів, співробітництво з різними міжнародними структурами тощо.
Підсумовуючи, можна констатувати, що на нинішньому етапі у розвитку Карпатського єврорегіону після розширення Євросоюзу настав переломний момент, коли від переважно політико-декларативного єврорегіонального співробітництва необхідно прискорено переходити до пріоритетів економічної співпраці й реалізації конкретних спільних господарських транскордонних проектів.
Другим єврорегіоном, до складу якого увійшли території України та Румунії, був єврорегіон "Нижній Дунай". "На початку липня 1997 р. у місті Ізмаїлі (Одеська область) відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми, Президента Республіки Молдова Петру Лучинськи і Президента Румунії Еміля Константинеску, яка завершилася підписанням Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова і Румунії". Цей документ, а також Договір про добросусідство і співробітництво між Україною та Румунією створили основу для роботи, спрямованої на формування єврорегіону "Нижній Дунай".
серпня 1998 р., після річної роботи сторін щодо вивчення національного законодавства трьох країн та визначення основних напрямків співробітництва, у румунському місті Галац була підписана угода про формування єврорегіону, до складу якого увійшли Одеська область України, райони Вулканешть, Кагул і Кантемир Республіки Молдова та повіти Бреїла, Галаць і Тульча Румунії. Загальна площа єврорегіону складає 53431 кв. км (понад половина припадає на територію Одеської області), з населенням приблизно 3 млн. 990 тисяч чоловік.
Організаційна структура єврорегіону була затверджена в такому вигляді:
. Рада Єврорегіону - вищий орган управління;
. Віце-голови Єврорегіону;
. Комісії зі сфер діяльності:
комісія з регіонального розвитку, програм і міжрегіонального
співробітництва;
комісія з економіки і фінансового аудиту;
комісія з навколишнього середовища і надзвичайних ситуацій;
комісія з транспорту і комунікацій;
комісія з демографії;
комісія з гуманітарного розвитку і міжнаціональних відносин;
комісія з безпеки особи і боротьби зі злочинністю.
. Координаційний центр - адміністративний орган єврорегіону "Нижній Дунай".
-2 березня 2008 року у м. Одеса відбулося засідання робочої групи, під час якої опрацьована нова редакція Статуту Єврорегіону. Серед принципових домовленостей були:
необхідність створення Секретаріату Єврорегіону, його розміщення на території головуючої Сторони, керівником Секретаріату повинен бути представник головуючої сторони;
кількість Комісій буде збільшено (з 7 до 9), діяльність кожної регламентуватиметься окремим Положенням;
керівництво Комісій буде змінюватися за принципом ротації одночасно зі зміною головуючої сторони;
буде введено процедуру щорічних членських внесків, за рахунок яких частково фінансуватиметься діяльність Секретаріату та Комісій.
Сторони домовились, що всі проблемні питання, зокрема, щодо удосконалення Статуту та розміщення Секретаріату, будуть винесені на наступне засідання Єврорегіону, яке відбудеться у м. Одеса (орієнтовний термін - початок вересня поточного року).
Сьогодні у рамках транскордонного співробітництва у цьому регіоні розробляються і вдало реалізовуються такі важливі проекти, як "Екотуристичний центр "Дельта Дунаю" загальною вартістю 1 млн. 250 тис. євро, "Інтегровані системи для моніторингу чинників навколишнього середовища, біодиверсифікації природних ресурсів біосферного заповідника дельти Дунаю (Румунія - Україна)" обсягом 750 тисяч євро, "Покращення транскордонного співробітництва в галузі інтегрованого менеджменту водних ресурсів в єврорегіоні "Нижній Дунай" вартістю 550 тисяч євро. Про те, що двосторонні взаємини є досить активними свідчить і реалізація та продовження дії проектів в рамках Програми сусідства "Україна - Румунія - 2004-2008" на суму 4,5 мільйона євро, реалізація проекту програм в галузі культури (впорядкування переліку реліквій, які існують у повіті Тулча і на території нашої області), низки проектів у сфері охорони здоров’я, виготовлення сувенірної продукціїю.