Споживчі властивості ручки кулькової
Зміст
Канцтовари - хто не уявляє, що включає в себе це поняття? Це дуже легко і відповісти на це питання може кожен. Всі ми стикаємося з канцтоварами з наймолодшого віку. Ми граємо з нашими дітьми, малюємо, вчимося і працюємо, при всьому при цьому, користуючись різні канцтовари. Починаючи з найпростіших, наприклад олівця і ручки, які необхідні скрізь і практично постійно, і закінчуючи різними степлерами, дироколом та іншими пристосуваннями, які використовуються не у всіх життєвих моментах. 1
Види ручок кулькових 2
Історія створення 3
З чого виробляють ручки? 5
Корпус 5
Чорнило 10
Найбільші компанії - виробники 11
Споживчі властивості 14
Функціональні властивості визначають відповідність кожного товару його цільовому призначенню. Так, для письмового приладдя основним показником, що визначає їх функціональні властивості, є максимальна довжина безперервної лінії, яку можна написати, для перових ручок крім довжини визначають і ширину лінії за певної швидкості письма і навантаження на перо, об'єм чорнила, який вміщує резервуар, однорідність і стійкість його кольору, точність виконання та оброблення пера, якість його захисного покриття. Показниками якості, що регламентуються для креслярського інструменту, є: конструкція виробу, ступінь фіксації вихідного зовнішній вигляд, якість оброблення поверхні. 14
Ергономічні властивості - це властивості шкільно-письмових, канцелярських і офісних товарів забезпечувати зручність у процесі їх використання. Кожна нова модель за своєю конструкцією, формою і масою має бути зручною і комфортною. 14
Ергономічні властивості приладдя Для письма визначаються такими показниками: діаметр, довжина і форма корпусу ручки чи олівця (гладка, ребриста), наявність Додаткових елементів для полегшення письма і зняття напруження руки (гумові ковпачки, ребристі виступи на поверхні), міцність грифеля для олівців, якість оброблення поверхні. 14
Естетичні властивості характеризують художнє оформлення і зовнішній вигляд виробів. Вони визначаються інформаційною виразністю, цілісністю композиції, раціональністю форми та досконалістю виробничого виконання 14
Надійність користування - це властивості товарів, які зумовлюють здатність зберігати основні параметри у межах, що відповідають певним умовам споживання. Надійність постійно змінюється внаслідок процесів, які відбуваються під час зберігання, споживання та експлуатації. Основні показники надійності - термін експлуатації та ресурс (гранична можливість експлуатації). 14
Список літератури 15
Канцтовари - хто не уявляє, що включає в себе це поняття? Це дуже легко і відповісти на це питання може кожен. Всі ми стикаємося з канцтоварами з наймолодшого віку. Ми граємо з нашими дітьми, малюємо, вчимося і працюємо, при всьому при цьому, користуючись різні канцтовари. Починаючи з найпростіших, наприклад олівця і ручки, які необхідні скрізь і практично постійно, і закінчуючи різними степлерами, дироколом та іншими пристосуваннями, які використовуються не у всіх життєвих моментах.
Кулькова ручка — різновид ручки, писальний інструмент, який передає пастоподібне чорнило з контейнера за допомогою невеликої кульки.
Кулька розміщена в кінці стрижнеподібного чорнильного контейнера — в пері. Коли перо притискається і ковзає по папері або іншому матеріалі, кулька пера, вкриваючись чорнилом і перебуваючи у ротації, передає чорнила на папір. Передачі чорнил на папір сприяють явища капілярності і адгезії.
Кулька виготовлена з металу і має діаметр від 0,7 до 1,2 мм.
Кулькові ручки найдешевші, досить надійні і прості, а тому найпоширеніші, найпопулярніші інструменти для писання, які витіснили чорнильні пера.
Останнім часом стали популярні масляні чорнила в кулькових ручках. За рахунок меншої в'язкості вони пишуть м'якше. Ручки кулькові всередині яких гелеве чорнило - це гелеві ручки. Гелеві ручки, що з'явилися останнім часом, пишуть як ніколи м'яко. Відбувається це за рахунок гелевої консистенції чорнила, що забезпечує мінімальне тертя між кулькою і наконечником ручки. Кольорів чорнила у них значно більше, ніж у інших кулькових ручок, пишуть вони яскравіше і підходять для тонованого паперу.
Роллер - це скоріше європейська модель кулькової ручки, в якій для письма використовується стрижень заповнений чорнилом, теж з кульковим пишучим вузлом. На відміну від кулькових ручок, де речовина для письма це чорнильна паста, то в ручках ролерів речовина є спеціальний гель або забарвлена рідина на водній основі. Вони можуть відрізняються один від одного способом подачі чорнила. Подачу чорнила в ролерах використовують або інк-резервуар або фрі-інк (переважно). У інк-резервуарі знаходиться волокнистий накопичувач чорнила, такий же, як у фломастерах. Завдяки цій системі чорнило витрачається довше, але вони не такі контрастні і повільно надходять до пишучого вузла. Фрі-інк - це пряма подача чорнила, що дозволяє використовувати їх до останньої краплі, але швидше, зате ручка пише набагато м'якше. Писати ролери можуть в будь-якому положенні.
Лінер - це не стільки окремий вид ручки, скільки Лінером можна назвати будь-яку ручку з пишучим вузлом-голка.
Рапідограф (лайнер) - інструмент для виконання точних креслярських робіт. Складається з невеликої трубки і балончика для туші. Всередині трубки розташована тонка голка, яка відповідає за стабільну подачу чорнила однієї товщини протягом усього використання. Зокрема, використовується архітекторами, художниками для створення креслень і малюнків.
Капілярна ручка відрізняється за типом чорнила і їх подачі до пишучого вузла. В капілярних ручках пишучий вузол з пористого волокна на зразок фломастера. З недоліків капілярної ручки можна виділити те, що вона по суті є одноразовою. Винятком можуть бути дорогі моделі капілярної ручки з системою перезаправлення.
Зараз це важко уявити, але були часи без кулькових ручок, коли всі писали лише перами. Їх модернізували, удосконалювали, використовували різні матеріали, але суть залишалася тією самою – для письма вам потрібні були чорнила і перо.
А ось поява кулькової ручки – це ціла історія, захоплююча і неймовірна, тож любителам канцелярії вона точно сподобається.
Як не дивно, проблема з виготовленням промислового зразку кулькової ручки полягала не у, власне, кульці, а в чорнилах. Принцип використання кульки як елементу для письма був запатентований в США ще в 1888 році. А спроби використання для цього звичайних рідких чорнил потерпіли невдачу – рідина проливалася в зазор. Використання кульки більшого розміру приводило до її заклинювання.
Першим цю проблему вирішив угорський журналіст Ласло Біро. По роду своєї діяльності він багато писав і часто відвідував типографію свого видавництва. Одного разу він помітив, що фарби для друку газет висихають набагато швидше, ніж чорнила для перових ручок. Тоді і почалися його експерименти.
Перша спроба заправити перо типографічною фарбою була невдалою. Фарба виявилась занадто густою і механізм подачі просто забився. Тоді Ласло залучив до роботи свого брата Георгія, який був хіміком. Разом вони розробили нову формулу чорнил, які не текли і не ставали занадто густими. Для них брати створили спеціальний резервуар з кулькою, який при русі по паперу крутився і переносив чорнило на аркуш.
Перший дослідний зразок Біро запатентували в Угорщині в 1938 році. Але поширення фашизму змусило їх емігрувати у Францію, а потім в Іспанію. Далі доля братів трохи заплутана, але існує версія, що саме в Іспанії на пляжі вони познайомилися з респектабельним чоловіком, якому і розповіли про свій винахід. Він дуже зацікавився і запропонував Ласло і Георгію емігрувати ще далі – в Аргентину,оскільки виявився … бувшим її президентом Августином Педро Хусто. Там він допоміг знайти інвестора – Хуана Мейна – і вже в 1942 році в аргентинські магазини надійшли перші кулькові ручки серійного виробництва. Цікаво, що назвали їх “Біром” – від двох прізвищ Біро і Мейн – і до цього часу всі кулькові ручки в Аргентині називають біромами.
Біроми були досить дорогими для звичайних громадян, та несподівано для них знайшовся дуже великий сегмент – пілоти виявили, що кулькові ручки не течуть і не бризкають при підйомі на висоту, на відміну від перових. Брати Біро отримують патент в Великобританії і починають постачати кулькові ручки для Королівських ВПС. В цей же час фірма з США “Евершарп і компанія” почала співпрацю з “Біром” для налагодження відповідного виробництва в штатах. Але тут на арену виходить допитливий і кмітливий американський комівояжер з Чикаго на ім’я Мілтон Рейнольдс. Під час одного зі своїх візитів в Аргентину він придбав декілька кулькових ручок, розібрався в їх конструкції та … запатентував її. За законами того часу, твій патент діяв лише в тій країні, де його було видано. І саме 10 червня 1943 року – дата патентування Мілтоном Рейнольдсом винаходу, до якого він не має жодного відношення – і вважається Днем народження кулькової ручки. Брати Біро довго судилися з Рейнольдсом, але в них так нічого і не вийшло.
Такий простий предмет, як кулькова ручка, приховує в собі стільки пригод і секретів. Згадайте про це, коли будете писати нею наступного разу.
Історія матеріалів, які застосовуються для виготовлення авторучок, сходить до найдавніших часів, коли властивості природних речовин, таких, як ріг, воски та бітуми, використовувалися людьми в практичних цілях. Ці матеріали були полімерами, в яких молекули (мономери) зв'язуються між собою і утворюють ланцюга в процесі схоплювання і затвердіння. Вони, по суті справи, є пластиками і, як у всіх пелюстках, основний їх компонент - вуглець.
Поступово люди дізналися, що властивості подібних матеріалів можна поліпшити за допомогою таких методів, як очищення і зміну іншими речовинами, однак лише в XIX столітті багато нові галузі промисловості стали відчувати потребу в матеріалах, що володіють такими властивостями, яких не можна було знайти в природі. Це послужило стимулом до створення цілого ряду нових матеріалів, в тому числі перших пластмас.
Метал широко застосовувався протягом століть для самих різних цілей, включаючи виготовлення пір'я. Бронзові пера був знайдені в руїнах Помпеї.
Майстри виготовляли також пір'я ручної роботи, в тому числі багато - з дорогоцінних металів, відповідно до особливими запитами багатих замовників.
У міру розвитку технології машинного виробництва і металургії у виробництві стали використовувати найрізноманітніші матеріали, включаючи латунь, срібло і золото. З цих матеріалів виготовлялися деталі авторучок, особливо кришки і корпусу. У багатьох випадках нешляхетний метал, наприклад, латунь, покривали тонким шаром благородного металу, такого, як золото і срібло. Технологічні процеси спочатку включали в себе накатку шару благородного металу на поверхню недорогоцінного, проте в даний час техніка гальванічного покриття витіснила цей процес, оскільки вона забезпечує створення більш стійкого покриття. У багатьох випадках нержавіюча сталь успішно використовувалася для виготовлення міцних і дешевих корпусів і кришок, які дуже подобалися покупцям. Іноді такі метали, як паладій і тритій, успішно використовувалися при виготовленні авторучок. Ще в 1970 р легкий, але надзвичайно твердий титан насилу піддавався обробці при виготовленні авторучок, проте сучасна технологія значно полегшила його використання, і сьогодні виробники пропонують кілька різновидів титанових авторучок.
Перші авторучки (в XIX столітті) виготовлялися з жорсткого сажонаповнених каучуку. Їх зовнішній вигляд був поліпшений завдяки нанесенню різних візерунків на гравірувальних верстатах. Найбільш привабливим, однак, став зовнішній вигляд авторучок, коли корпус з твердого каучуку покривали дорогоцінними металами - золотом і сріблом. Покриття виконувалося в формі филиграни або складних візерунків.
За цими чудовими першими примірниками авторучок, прикрашених орнаментом з металу, сьогодні полюють колекціонери всього світу.
Дерев'яні авторучки виготовлялися декількома виробниками з використанням токарного оброблення або навіть з інкрустацією. Це стало здійсненним насамперед завдяки широкому вибору деревини, її красі і зручності практичного використання, в результаті чого з'явилася можливість вибирати ті чи інші види деревини для самих різних цілей.
Однак деревина, яка використовується для виробництва авторучок, навіть після обрізки, сушки і обточування на токарному верстаті розбухає, всихає, жолобиться або тріскається, в залежності від кліматичних умов. Вона також пориста, і необхідно герметизувати зовнішню поверхню для захисту від зовнішній впливів і зменшення поглинання вологи. Прикладом використовуваних деревних порід є єрика деревоподібна, клен, олива і дуже рідкісне зміїне дерево.
Лак - загальна назва для всіх видів покриттів, що утворюють тверду, гладку і блискучу поверхню. У сфері виробництва авторучок один і той же термін означає два абсолютно різних види лаку - синтетичний і китайський.
Найбільш часто використовуваним покриттям є лак, що виготовляється з інертних хімічних речовин, які зазвичай наносять розпиленням в кілька шарів на обертові латунні корпусу або кришки. Це покриття красиво і міцно. Крім того, воно забезпечує практично необмежену різноманітність обробки поверхні, наприклад, під мармур, і дає можливість виготовляти красиві, довговічні і разом з тим недорогі приналежності для письма.
Більш дорогі покриття з китайського, або східного, лаку - рослинного походження. Для виготовлення лаку використовується смолистий сік, що збирається за невеликих дерев, які належать до сімейства "сумах" і виростають головним чином в Китаї і Японії. Хоча мистецтво виготовлення виробів, покритих лаком, налічує сторіччя, а методи змінювалися з часом, сьогодні виготовлення авторучок з покриттям з китайського лаку вимагає тієї самої зосередженої, внутрішньої дисципліни, ставлення до лаку як до одухотвореній суті, яке важко "приборкати" і з яким нелегко працювати. Воно вимагає також досконального знання традицій майстерності, який зародився за 1000 років до нашої ери.
Авторучки, покриті китайським лаком, призводять до захоплення ідеальним глянцем поверхні, багатством відтінків, чудовими тактильними властивостями, а також неперевершеною опірністю руйнівних впливів часу і вогню. Прекрасні зразки виробів, покритих китайським лаком, виготовляє престижна фірма S.T. Dupont, яка пишається тим, що, "якщо кинути одну з наших ручок в вогонь, все одно з нею нічого не станеться".
ПЛАСТИЧНІ МАТЕРІАЛИ
Термін "пластик" походить від давньогрецького слова "пластікос" (податливий). Отже, пластмаси - це матеріали, які можна розм'якшити під дією тепла і яким можна надати бажану форму. Одні пластики, подібно рогу, природного походження, інші, подібно нітроцелюлозі, є полусинтетическими, і отримують їх шляхом впливу хімічних реагентів на природні речовини. Синтетичні пластмаси виготовляють з компонентів нафти або природного газу.
Всі пластики мають в своїй основі вуглець і містять ряд молекул в формі ланцюгів. Існують дві основні категорії пластиків - термопласти, які зберігають здатність до переходу в в'язкотекучий стан зі зміною форми, і реактопласти, які приймають постійну конкретну форму в залежності від температури і тиску.
МЕТАЛИ
Чисті метали, як правило, через своїх механічних властивостей непридатні для використання у виробничих процесах. З іншого боку, можна виготовити сплави металів, що володіють такими властивостями, які роблять їх придатними. Сплавом називається матеріал з металевими властивостями, що містить більше одного компонента. Сплави можуть мати складний склад, і два сплаву з однаковим хімічним складом можуть мати абсолютно різними властивостями, якщо їх піддати різним видам термічної обробки.
Сплави, які найчастіше застосовуються у виробництві авторучок, виготовляються на основі латуні, стали, нікелю, срібла і золота. Метали володіють значною перевагою в порівнянні з іншими матеріалами, використовуваними у виробництві авторучок, оскільки кристалографічна структура більшості зазвичай застосовуються сплавів забезпечує вкрай необхідні механічні властивості, такі, як твердість, пружність і пластичність. Це дозволяє застосовувати найрізноманітніші методи гарячої та холодної обробки для виготовлення компонентів авторучок, яким легко надати потрібну форму. Крім універсальності в застосуванні, сплави металів володіють приємним зовнішнім виглядом. Крім того, застосування покриттів дає можливість виробникам авторучок виготовляти великий асортимент довговічних і красивих інструментів для письма, здатних задовольнити індивідуальні вимоги.
Металеві деталі можна виготовляти за допомогою цілого ряду технологічних процесів - прокатки, кування, екструзії; відносно легка деформованість робить метали особливо придатними для високопродуктивної, масової і високоточної обробки. Спеціальні технологічні процеси дозволяють отримувати деталі такої форми, яка близька до заданої. Механічна обробка зазвичай застосовується для виготовлення компонентів з дорогоцінних металів, а лиття під тиском застосовується в основному для виготовлення деталей з неблагородних металів. Крім того, деталі можна виготовляти або з одного лише матеріалу, або з матеріалу з додатковими покриттями, наприклад, з гальванічним покриттям з золота і срібла, завдяки чому підвищується корозійна стійкість і поліпшується зовнішній вигляд.
Метали мають більш широким діапазоном властивостей, ніж будь-який інший клас конструкційних матеріалів, таких, як полімери і деревина. Наприклад, тверді стали володіють межею міцності на розтягування понад 250 т / кв. дюйм при кімнатній температурі. Температури плавлення можуть коливатися від -39 гр.ц. у ртуті до 3410 гр.ц у вольфраму. Нержавіючі сплави стійкі до впливу більшості хімічних речовин, за винятком найсильніших кислот, а золото, платина і споріднені з ними метали можуть піддатися корозії під дією хімічних речовин лише у виняткових обставинах. Здатність металевих пір'я чинити опір атмосферної корозії, а також впливу самих різних сортів чорнила надзвичайно важлива для виробників авторучок.