Види контролю системи оцінки якості.

Внутрішня експертиза якості є оцінкою роботи медичного персоналу особами, які задіяні в процесі надання медичної допомоги, - коллегами медичними асоціаціями або адміністрацією медичного закладу.

Зовнішній (позавідомчий) контроль передбачає контроль за дотриманням встановлених вимог органом, який не є складовою системи охорони здоров’я. Завданням цього контролю за діяльністю установ охорони здоров’я та фізичних осіб, що надають медичну допомогу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості.

Основні форми позавідомчого контролю.

Основні форми позавідомчого контролю:

■ ліцензування;

■ акредитація;

■ сертифікація.

Ліцензування — це процес безпосередньої оцінки відповідності медичної' установи мінімуму вимог щодо структури та ресурсів, які можуть забезпечити безпечне надання медичної допомоги. (має бути обов’язковим).

Виконавці: державні органи.

Об’єкти оцінки: медичні працівники і види медичної практики.

Акредитація – це система зовнішньої професійної перевірки медичних установ щодо відповідності її діяльності визначеним спеціалістами стандартам організаційних, правових, клінічних технологій і вимог, виконання яких забезпечує високий рівень діяльності всього закладу. (є добровільною або обов’язковою).

Виконавці: державні або не державні організації що використовують встановлені методи.

Об’єкти оцінки: заклади.

Сертифікація - це процес оцінки певних вимог, додаткового навчання або підготовки. Демонстрація того, що заклад може надавати або надає додаткові послуги, має сучасні технології або кадровий потенціал.

Виконавці : уповноважені органи як державні так і не державні.

Об’єкти : медичні працівники, заклади або підрозділи.

Експертиза якості медичної допомоги.

Експертна оцінка якості медичної допомоги повинні відповідати наступним вимогам:

- проводитися за загальноприйнятою (уніфікованою) методикою;

- бути індивідуальною стосовно діяльності окремого лікаря (враховувати відповідність його дій вимогам сертифіката спеціаліста);

-базуватися на аналізі інформації, отриманої в ході обстеження та лікування пацієнтів;

- враховувати ймовірність помилок інструментальних і лабораторно-діагностичних досліджень.

Основні завдання сес.

Основні завдання санітарно-епідеміологічної служби:

■ участь у реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, безпеки для здоров’я та життя людини середовища життєдіяльності;

■ узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення актів законодавства;

визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров’я та життя факторів середовища життєдіяльності;

■ забезпечення санітарно-епідеміологічного нормування;

■ аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів і контроль за їх проведенням;

■ участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

■ координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.

Напрями діяльності державної санепідслужби.

■ Контрольний - здійснення державного запобіжного та поточного санепіднагляду.

■ Консультативний - проведення консультацій з питань охорони довкілля, профілактики інфекційних захворювань, організації належних умов життя, побуту, праці, навчання, відпочинку, надання юридичним

і фізичним особам інформації про санітарно-епідемічну ситуацію.

■ Організаційно-методичний - координація закладами санепідслужби діяльності підприємств, установ, організацій з дотримання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних норм і правил; розробка, затвердження, узгодження інструктивно-методичних матеріалів щодо дій органів і закладів санепідслужби щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

■ Науково-практичний - проведення поглибленого вивчення впливу факторів довкілля та способу життя на здоров'я населення з метою розробки заходів з його покращення.

■ Нормативний - розробка та затвердження (узгодження) санітарних правил, гігієнічних нормативів, проведення санітарно-гігієнічної експертизи.

^{Завдання медико –гігієнічного виховання :} Формування здорового способу життя у населення

Пропаганда гігієнічних та медичних знань

Популяризація досягнень медичної науки

Виховання свідомого ставлення населення до охорони і зміцнення здоров’я.

Здоровий спосіб життя (за ВООЗ ) ^{- це оптимальне якісне життя , яке визначається мотивованою поведінкою людини , спрямованою на збереження і зміцнення здоров’я , в умовах впливу на нього природних і соціальних факторів навколишнього середовища .}

Компоненти здорового способу життя:

^{Раціональне харчування}

Правильна рухова активність

Свідома відмова від шкідливих звичок

Психологічне здоров’я

Здорова сексуальність

Форми роботи з формування здорового способу життя:

Санітарно-просвітницька діяльність, навчання життєвим навичкам молоді.Санітарна просвіта в Україні –система державних, суспільних і медичних заходів, спрямованих на підвищення рівня санітарно-гігієнічної культури населення з метою збереження та зміцнення здоров’я, збільшення працездатності та тривалості рівня життя, а також залучення населення до активної допомоги органам і установам системи охорони здоров’я, підвищення ефективності медичної і профілактичної допомоги, оздоровлення умов праці та побуту, вирішення актуальних завдань охорони здоров’я населення в нашій країні.

В Україні створена мережа спеціальних установ по проведенню санітарного просвітництва. Діяльність їх здійснюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України.

Науковим методичним центром із питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення визначено Український інститут стратегічних досліджень (громадського здоров’я), у складі якого створено відділ координації діяльності центрів здоров’я.

Санітарно-освітня робота є невід’ємною та органічною частиною медицини. Вона – обов’язковий розділ діяльності кожного лікувально-профілактичного закладу та медичного працівника. Санітарна освіта залежить від завдань охорони здоров’я і скерована на підвищення санітарної культури населення, у зв’язку з чим її зміст поділяється на загальні та спеціальні питання. Загальні питання орієнтовані на дотримання здорового способу життя, організацію умов праці та побуту, первинну профілактику в аспектах боротьби з основними захворюваннями. Спеціальні питання – на цільові групи населення (дітей молодшого віку, підлітків, учнівської та студентської молоді, вагітних, хворих тощо). Отримання медичних знань залежить від методів санітарної освіти при індивідуальній, груповій і масовій роботі.

Процес прийняття управлінських рішень.

Формування задуму Інформаційне забезпеченн І рівня

Процес управління

Переваги та Недоліки державної системи охорони здоров’я:

Переваги державної системи охорони здоров’я

– керованість системою охорони здоров’я;

– надійна, бюджетна система фінансування;

– безкоштовність і доступність медичної допомоги;

– пріоритет профілактичних заходів та ін.

Недоліки державної системи охорони здоров’я:

– недостатній зв’язок між обсягом і якістю медичних послуг і обсягом заробітної плати медичних працівників;

– відсутність конкуренції в галузі надання медичних послуг;

– централізоване керівництво системою, що обмежує творчу активність медичних працівників;

– обмеження державних витрат на охорону здоров’я та ін.