Дійсно, розмежування елементів досліджуваної нами категорії на два рівні вже саме по собі вказує на те, що один з таких рівнів є мінливим, інший - стійким. Однак обидва ці рівні перебувають у русі (хоч і з різною швидкістю), що говорить про сталу динаміку правового менталітету.
У процесі своєї життєдіяльності індивідуальні менталітети різних людей «стикаються» і роблять взаємний вплив один на одного, в результаті чого відбувається формування загальної правової ментальності соціальної групи. Цей процес є безперервним, що і пояснює перманентну динаміку менталітету як правової категорії[10,с.73].
Правова ментальність, як і ментальність взагалі, є стійкою налаштованістю внутрішнього світу індивідів, гуртуючої їх в різні (у тому числі національні) спільності, соціальні групи, професійні корпорації і так далі.
Безумовно, першоджерелом правового менталітету є індивідуальний менталітет, проте сама ця категорія зводить всі індивідуальні ментальні особливості до одного спільного правового менталітету соціальної спільності, що характеризується схильністю до певного типу мислення і дії.
Особливістю категорії правового менталітету на відміну від менталітету загально-філософского виступає його так званий мікрорівень, або індивідуальний менталітет, згадуваний нами раніше. Розглянутий рівень являє собою особистісний зріз менталітету,який все ж передбачає деяку різноманітність можливих варіантів поведінки в одній і тій же субкультурі, малій соціальної групи, громаді, суспільстві, цивілізації. При цьому груповий розгляд досліджуваного нами поняття завжди здійснюється з поправкою на наявність унікальних ментальних особливостей у окремих індивідів.
Правовий менталітет вивчається, насамперед, в контексті певного історико-цивілізаційного, національного матеріалу. Не дивлячись на те, що теорія розглядає різні соціальні спільності в якості носіїв менталітету, превалюючою виступає саме цивілізація, на основі якої виділяється його цивілізаційний тип. Виділення цивілізації як основний критерій типізації менталітету виправдано, насамперед, високою стійкістю даних соціальних структур у часі, а також найбільш повним відображенням ними типових властивостей загальної правової ментальності соціальних груп[12,с.62].
Правовий менталітет розглядається в науці як форма вираження групової свідомості. Такий підхід дозволяє зрозуміти своєрідність сприйняття та оцінки різними соціальними групами того чи іншого суспільного явища чи процесу, пояснити характер і специфіку поведінки представників цих груп, суспільства в цілому як в нормальних, так і в кризових ситуаціях.
Виходячи з дворівневого уявлення про менталітет, можна зробити висновок про те, що дана категорія являє собою також дворівневий зріз соціуму. Правовий менталітет на рівні несвідомого - це ні що інше як емоційно-ціннісний вимір суспільства. Рівень усвідомленого же представлений свідомо-вольовим виміром.
Особливість бінарного підходу до розгляду соціуму в контексті правової ментальності полягає в специфічності рис самого правового менталітету, відбитого на індивідуальному рівні як на рівні неусвідомлених вчинків і переваг, що випливають з емоційної несвідомої сфери, так і на рівні інтелектуально усвідомлених дій.
Правовий менталітет є невід'ємною складовою всіх суспільних процесів. Його вплив можна виявити в правових, політичних, етичних, релігійних та інших соціальних явищах. Менталітет як основа правової культури виступає об'єктивним першоджерелом функціонування суспільства. Дії всіх представників суспільства неминуче випливають з їх психологічних особливостей (і, в тому числі, правового менталітету), які в свою чергу формуються протягом життя на емоційному рівні несвідомого[14,с.98].
Можна стверджувати, що правовий менталітет, як найважливіша теоретична категорія характеризується рядом найважливіших ознак, до яких, зокрема, відноситься постійна динаміка правової ментальності, її обумовленість впливом ряду специфічних факторів, дворівневою структурою розташування елементів даного явища і т.п. Також в якості найважливішої відмінності поняття правового менталітету від загально-філософського його визначення, виступає облік індивідуального, або мікрорівня, ментальності при дослідженні групового менталітету соціальних спільнот.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВИЙ МЕНТАЛІТЕТ ТА ПРАВОВА ТРАДИЦІЯ: ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ПОНЯТЬ
менталітет патерналізм функція
Сучасна українська юридична наука становить собою уже не просто систему знань порівняно з тою, яка існувала ще півстоліття тому, а складається з різноманітних правових течій, ідеологій та вчень. Разом з цим жодна правова доктрина не має панівного становища в юридичній науці та в юридичній практиці. В такій ситуації кожне нове соціальне явище знаходить своє незалежне,всебічно-правове тлумачення та пояснення. Але, в першу чергу, подальше правове визнання та правова реалізація будь-якого соціального, економічного, політичного явища, майбутня його «правова доля», залежить від певних домінантних факторів, які природно впливають на незалежність такого правового трактування. До таких факторів юридична наука відносить правовий менталітет та правову традицію.
Як зазначає М.В. Цвік щодо значення та ролі правового менталітету,доктрина правової держави - належність до західної європейської цивілізації і культури, стан конкретного правового менталітету [11,с. 135].
П.М. Рабінович стверджує, що сучасна характеристика правосвідомості пов'язана з використанням поняття правовий менталітет. Правовий менталітет дозволяє відзначити сталі психологічні риси по відношенню до права та державної влади в існуючій конкретній правовій культурі [13,с. 52].
За допомогою правового менталітету юридична наука відрізняє у правовій реальності західну правову ментальність, східну правову ментальність,південну, північну правову ментальність тощо. Правова ментальність - вияв різних компонентів загальної правової культури етносу, який, перебуваючи в тісному зв'язку з правосвідомістю, набуває відповідного індивідуального стану. За допомогою такої правової конструкції юридична наука має можливість ґрунтовно дослідити будь-яку правову формацію, її правову спадщину, доктрини тощо.
Слово «менталітет» первинно походить від латинського mens, mentis - розум, думка, інтелект; у пізні часи у французькій мові mentalite стало буквально означати - спрямування думок, умонастроїв, розум, його скерованість, розумові здібності, розумовий розвиток, мислення тощо. В сучасній науковій термінології слова «менталітет», «ментальність» вживають для характеристики певних особливостей тих чи інших суспільних груп чи узагальненого образу (наприклад, «ментальність народу» «менталітет нації», «менталітет радянських людей», «менталітет хліборобів», «менталітет кочівників», «менталітет француза», «менталітет українця» і т. д.).
Правовий менталітет непов'язаний з державною ідеологією та незалежно від підходів наукових доктрин, правових течій до пояснення та реалізації тих чи інших новацій в праві скеровує процес праворозуміння у своєму спектрі, з урахуванням існуючої індивідуальності етносу[8,с.59].
Індивідуальність етносу прийнято розуміти як закладений в матеріальних основах психіки певний код поведінки, що демонструє стійкий соціально-психологічний стан суб'єкта (людини, нації, народу), органічну цілісність соціально-психологічних якостей і рис, притаманних певному народові, його громадянам, який зумовлює саме таку, а не іншу реакцію суб'єкта менталітету на зміну певних правових явищ. Такий процес прийнято відносити до природного права, оскільки правовий менталітет має глибокі вихідні взаємозв'язки у житті людини та коріниться в самій глибині її правосвідомості.
Таким чином, в правовому менталітеті закладено специфічні способи сприйняття і розуміння етносом свого внутрішнього ціннісно-справедливого світу,своєрідну «душу народу», те що пронизує всі сфери життєдіяльності людей.
Вважається, наприклад, що в українському правовому менталітеті закладено спокійне, толерантне вирішення конфліктів. Ще Микола Костомаров свого часу писав, що українці ніколи не відчували «відрази до чужих облич». Така думка дає підстави вважати, що в правовому менталітеті українця відсутня агресія. Правова ментальність формується під впливом соціокультурних факторів,переважно, правової традиції.
Під елементами соціальної та культурної спадщини прийнято розуміти саме традиції. Оскільки, згідно з енциклопедичним визначенням, традиція (від лат. Tradition - передача, спадщина) - елементи соціальної та культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і зберігаються у відповідних суспільствах, його класах, соціальних групах протягом довгого періоду часу. Традиції в цілому охоплюють об'єкти соціальної спадщини (матеріальні та духовні цінності). Як традиції виступають певні суспільні правила (допустимі норми) по ведінки, цінності, ідеї, звичаї тощо.
Традиції не належать до найбільш стереотипних своїх різновидів, таких є звичай і обряд, а розповсюджуються на найбільш широку частину соціальних явищ [15, 141].
Правова традиція - це усталений культурно-родовий досвід правової культури, яка містить в собі стійку систему цінностей та ідей, чим забезпечує індивідуальність національної правової системи серед інших правових систем. Правова традиція втілює в собі найбільш яскраві прояви правової спадщини, передаючи їх з покоління в покоління, є головним носієм правової культури. На основі правової традиції формується правовий менталітет, утверджуються правові принципи, джерела, встановлюються відповідні правові режими, порядки та процедури. Як зазначається, правові традиції забезпечують зв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім не тільки самого права, правової культури, а в більшості створюють стійкий розвиток культури суспільства [18,с.61].
У великій кількості наукових публікацій та досліджень звертається увагана те, що коли в правовій системі існує криза правових традицій, то правовийменталітет стає виразником правового нігілізму. Подібна ситуація спостерігається у правовій системі України, коли вікове перебування в бездержавному національному стані, наявність в Україні тоталітарних режимів, безперечно, вплинули на народ та призвели до трансформацій, до глибоких «тріщин і корозій» у сформованій тисячоліттями національній правовій спадщині українців.
За таких обставин український народ перейняв негативні проекції домінуючих культур, зокрема комплекс неповноцінності (культурної, моральної та правової зокрема), негативний стереотип українця постійно нав'язували в правову ментальність польська влада - як «різуна», «гайдамаки», «бандита»; спочатку імперської Росії, пізніше комуністична, радянська влада - «хохла малороса», «заробітчанина», «бендери» тощо. Все це закладало у внутрішній суб'єктивно-правовий, ментальний склад українця стереотипи млявого, дикуватого, приниженого, примітивного, жадібного і безвольного селянина-роботяги. Внаслідок цього у правовій системі України переважно панує менталітет з такими рисами, як повна недовіра до сили права, справедливості, негативне відношення додержавної влади та її представників, песимізм тощо.
Виходячи з цього, найбільш ефективними правовими заходами підвищення ментального рівня народу, усунення правового нігілізму є юридичне відновлення національних правових традицій шляхом проведення відповідної правової роботи, де зразки власної традиційності будуть запроваджені і продемонстровані на всіх рівнях соціальної ієрархії.
РОЗДІЛ IV. ПРАВОВИЙ ПАТЕРНАЛІЗМ ЯК РИСА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ
Українська правова ментальність, що відноситься до слов'янського цивілізаційного типу, поза всяким сумнівом, є специфічною. Її унікальні риси містяться в прислів'ях, приказках, висловах, міфах, билинах, казках, які є усною формою прояву народної правової культури, а також відображаються в звичаях і традиціях, що вироблялися в правовій повсякденності протягом всієї історії існування українського народу.
Особливим в даних уявленнях, оцінювання і реакціях є те, що інтереси індивіда, підпорядковані інтересам соціуму і держави. Виходячи з цього, як правило, у взаєминах із суспільством і державою в індивіда було більше обов'язків, ніж прав. Зазначене явище визначається в науці як патерналізм і є однією з найважливіших рис української правової ментальності[17,с.84].
Сутність правового патерналізму можна охарактеризувати наступним чином. Зазначене явище правової культури полягає в наявності обов'язковості опіки з боку держави та міфологізації влади. При цьому носій влади визнається непогрішним, обожнюється. Патерналізм перетворює людину не в громадянина, а в підданого, породжуючи утриманські відносини в суспільстві і привчаючи людини до пасивного вичікування, він обмежує самостійну ініціативу. У кінцевому підсумку питання про патерналістські відносини - це питання про юридичний статус і про співвідношення прав і обов'язків, про ставлення людей до права і закону.
Деякі вчені відзначають зумовленість формування патерналістських установок в українській правовій ментальності і пов'язують це з наявністю ряду значимих обставин. До таких обставин належать, зокрема:
суперечлива взаємодія європейського і східного соціокультурних типів, перший з яких заснований на егоїстичних засадах верховенства особистості та її інтересів, а другий - на вторинності особистості по відношенню до суспільства;
етатистська орієнтація правової культури та наявність тенденцій державності за відсутності розвиненої міської культури та громадянського суспільства;
протистояння ліберальних і патріархально-традиціоналістських цінностей;
соціально-економічні та станові особливості населення, переважання більшість консервативних страт в його структурі.
Правовим явищем, що сприяв «вкоріненню» патерналізму в ментальності та правовій культурі, стала нерозвиненість останньої, а також правовий нігілізм населення нашої країни. Історично розглянута ситуація мала місце як при царській владі, так і в період існування радянської держави. При цьому правосвідомість і правовий менталітет формувалися на основі повного підпорядкування особистості державі, яка здійснювала політичну доктрину. Таким чином, державна влада ставилася вище закону, що формувало невіру в нього в якості втілення справедливості і засоби боротьби зі злом. Передумовами патерналістських установок у правовій ментальності стало також відсутність ситуації вибору і обмеженість потреб і запитів громадян. На рівні масової свідомості формувалися і відтворювалися установки на соціальне утриманство, патерналістське сприйняття державної влади.
Як зазначають деякі науковці, «цінність соціальної захищеності, зведена в абсолют, служила виправданням диктату державної влади та тоталітарного контролю над особистістю. Все це сприяло відтворенню кріпосницької психології, громадянською пасивністю, установлена не так на саморозвиток, а на пристосування і орієнтацію на державу при вирішенні життєвих проблем»[25,с.185].
Варто відзначити, що патерналізм як одне з правових явищ в рамках правового менталітету не володіє власною структурою і не диференційований на види. Однак, він має поведінкові способи зовнішнього прояву, одним з яких виступає правовий нігілізм. Дана форма зовнішнього вираження негативних тенденцій правової ментальності населення, з одного боку виражає його правову необізнаність, а з іншого - свідчить про невіру в закон і право, характерному для більшої частини населення країни. Правовий нігілізм, який корениться в архетипових характеристиках правосвідомості і правової менталітету, химерно змикається з патерналістськими установками, притаманними сучасному українському правовому менталітету.
Патерналістські тенденції суспільства вже досить тривалий час піддаються науковій критиці. Так, у підручнику під редакцією С.С. Алексєєва наголошується, що «патерналізм, породжує і численних ідеологічних« зброєносців », готових на всі лади вихваляти вождів, виправдовувати в очах людей самі негативні їх дії та рішення». При цьому, на думку автора, подібні громадські установки неминуче призводять в результаті до формування тоталітарної держави, як це сталося з Радянським Союзом за часів правління І.В. Сталіна [20,с.143].