Обидва Договори укладені на невизначений термін. Кожна сторона може денонсувати Договір шляхом подання письмового повідомлення. Та навіть у разі денонсації Договору права осіб, що були набуті в період його дії, не втрачають
своєї чинності.
Ще одним джерелом права соціального забезпечення в Україні є внутрішні державні акти соціального партнерства як
результат колективних переговорів. Це угоди, що укладаються між профспілками (їхніми об'єднаннями), що представляють інтереси найманих працівників, і роботодавцями відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. Залежно від рівня укладення існують генеральна, галузеві, регіональні та локальні угоди, які регулюють виробничі, трудові та соціально-економічні
відносини.
Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднань
106
3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...
нями на 2004-2005 роки1, укладена 19 квітня 2004 р. Цим актом соціального партнерства регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин на підприємствах.
Генеральною угодою, зокрема, передбачено вживати заходів, спрямованих на належне впровадження загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, а також рекомендувати при укладанні галузевих, регіональних угод та колективних договорів встановлювати зобов'язання щодо соціального захисту ветеранів праці та людей похилого віку.
Під час розроблення проектів законодавчих та нормативно-правових актів у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійного, медичного, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням) та недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі щодо зміни розміру страхових внесків, об'єкта страхування, умов забезпечення, інших правових чи організаційних питань пропонується забезпечити їх попередній розгляд і узгодження з об'єднаннями профспілок та всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців. В Угоді наголошується, що під час складання проекту державного бюджету на відповідний рік потрібно передбачати забезпечення фінансування в повному обсязі за рахунок державних коштів витрат, пов'язаних з розмежуванням пенсійних виплат, призначених за різними пенсійними програмами та виплат незастрахованим особам з окремих видів соціального страхування.
Сторони Угоди поставили за мету розглянути можливість запровадження з 2005 р. методики обчислення сукупного доходу сім'ї, що береться для призначення державної соціальної допомоги, без урахування в ньому сум сплачених податків та внесків до фондів загальнообов'язкового державно-
ГУрядовий'ку^є:р"— "2004. — № 125.
107
Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення
го соціального страхування, а також здійснити аналіз стану розроблення та запровадження державних соціальних стандартів і нормативів у всіх сферах їх застосування, визначити порядок проведення їх моніторингу та терміни інформування профспілок.
При внесенні змін до Законів України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Угодою передбачено не допускати звуження обсягів існуючих державних соціальних пільг, рівнів компенсацій, доплат і допомоги, передбачених законодавством, рівня пенсійного забезпечення, ефективності заходів із збереженням здоров'я постраждалого населення та можливість їх підвищення.
Якщо Генеральна угода, галузеві та регіональні угоди — це переважно тристороннє партнерство, то локальне регулювання соціального забезпечення завжди відбувається на двосторонньому рівні. Колективні договори, які укладаються на підприємствах, в установах, організаціях, є угодами між найманими працівниками, від імені яких зазвичай виступають профспілкові організації, та роботодавцями. Ці акти соціального партнерства спрямовані передусім на регулювання соціально-трудових відносин працівників відповідних підприємств, однак можуть передбачати також заходи щодо соціального забезпечення працівників та членів їхніх сімей за рахунок підприємств. Зрозуміло, що такі заходи передбачаються лише у колективних договорах тих підприємств, установ, організацій, які є достатньо фінансово потужними й спроможними виділяти кошти з доходів та скеровувати їх на додаткові соціальні пільги. В умовах економічної скрути колективні договори містять переважно норми, які спрямовані на покращання житлово-побутових умов найманих працівників, надання їм безкоштовних путівок у санаторії та будинки відпочинку, компенсацію видатків на навчання, лікування тощо. Загалом колективно-договірне регулювання
108
_ 3.3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...
соціально-забезлечувальних відносин на локальному рівні має неабиякі перспективи і може стати у майбутньому суттєвим додатком до заходів соціального забезпечення, встановлених на централізованому, державному рівні. А колективні договори як форма соціального партнерства займуть належне їм місце у системі джерел права соціального забезпечення.
3.3. Нормативно-лравові акти як джерела права соціального забезпечення в Україні
Як уже відзначалося, до нормативно-правових актів, що є джерелами права соціального забезпечення, належать закони України та підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Серед законів України, що є джерелом права соціального забезпечення, найвищу силу має Конституція України — Основний Закон нашої держави. Характеризуючи Конституцію України, відзначимо, що вона є основою правової системи нашої держави. А це означає, що норми усіх галузей права мають бути зорієнтовані на неї і не можуть суперечити їй.
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., проголосила Україну соціальною державою і серед інших прав закріпила основні права людини і громадянина у соціальній сфері.
Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, які пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.
109
Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________
Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46). Говорячи про права людини і громадянина, слід враховувати, що таке розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів1.
У ст. 46 Конституції України закріплено основні положення щодо права громадян на соціальний захист. Воно базується на загальних засадах діяльності соціальної держави, у якій «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3).
Право на соціальний захист громадян включає в себе «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом». Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним
1 Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В. В. Копейчи-кова. — К.: Юрінком, 1997. — С. 38-40.
110
т
В.З. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...
\ страхуванням. Джерелами коштів для здійснення соціальних виплат є страхові внески громадян, підприємств, установ І організацій, а також асигнування з державного та місцевих бюджетів. Право на соціальний захист гарантується також створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Важливим є проголошення у Конституції України положення, що «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (ст. 46). Ця норма міститься у багатьох міжнародно-правових актах, у яких бере участь наша держава.
У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але за певних обставин (у разі настання соціальних ризиків), коли людина не може себе забезпечити, допомогу зобов'язується надавати держава. При цьому критерієм надання матеріальної допомоги, здійснення різноманітного за формами соціального захисту в умовах кризового стану економіки є офіційно встановлена межа малозабез-печеності.
Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Як перше, так і друге спрямовані на захист найбільш цінного, що є для людини, — її здоров'я та самого життя. Право на охорону здоров'я держава забезпечує створенням мережі лікувальних закладів, вжиттям заходів щодо запобігання захворюванням. Медичне обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я здійснюється безкоштовно. Важливе значення для охорони здоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форм медичного страхування.
111
Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення
Здійснення конституційного права на охорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти, що становлять загрозу для здоров'я.
У ст. 52 Конституції України проголошуються права дитини. Основні її положення зводяться до закріплення рівноправності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Зазначається, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Держава піклується про дітей-сиріт (утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Таким чином, у другому розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» передбачено широке коло прав у сфері соціального захисту, перелік яких не є вичерпним. Важливо, що ці права є невідчу-жуваними та непорушними. Жодна людина не може бути позбавлена своїх прав ні державним актом, ні будь-чиєю волею, незалежно від того, чи це воля однієї людини, чи групи людей, чи навіть більшості народу; і сама людина також не може їх комусь передати чи скасувати своїм власним бажанням. Непорушність цих прав означає, що вони не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод1.
Реалізація прав людини і громадянина у сфері соціального забезпечення, закріплених у Конституції України, здійснюється на підставі законів, які врегульовують відповідно інститути права соціального забезпечення, та законів, що стосуються інших галузей права, але містять положення щодо соціального захисту. Такі закони поділяються на конституційні та звичайні. Конституційні закони приймаються з питань, безпосередньо врегульованих Основним Законом і на його виконання. Всі інші закони називаються звичайними та мають об'єктом регулювання відносини соціального забезпе-
1 Стаття 22 Конституції України.
112
3.3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...
чення, які не випливають безпосередньо із конституційних положень.
До конституційних законів належать акти, ухвалені передусім на виконання положень ст. 46 Конституції України. Це закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»1, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»2.
На розвиток ст. 50 Конституції України, яка проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди», було прийнято Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»3 та «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»4.
Звичайні закони можуть бути або повністю присвячені регулюванню відносин соціального забезпечення, як, наприклад, Закон України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення»,_або ж вони можуть стосуватися іншої сфери, але містити окремі норми щодо соціального забезпечення. Такими, зокрема, є Закони України «Про державну службу», «Про статус суддів», «Про наукову і науково-технічну діяльність» тощо.
Серед найважливіших законів конституційного плану, які безпосередньо стосуються соціального забезпечення, є акти, що регулюють відносини загальнообов'язкового державного соціального страхування. Базовим законом тут, безперечно, вважаються Основи законодавства України про за-
1 Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 35. — Ст. 662. 2Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 370. 3Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 172. 4 Урядовий кур'єр. — 2000. — 16 серпня.
113
Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________
гальнообов'язкове державне соціальне страхування1 від 14 січня 1998 р. Це конституційний закон, прийнятий відповідно до положень ст. 46 Конституції України, яка визначає соціальне страхування як одну з гарантій права громадян на соціальний захист. Одночасно він є первинним та загальним щодо інших законів, які стосуються соціального страхування й конкретизують його положення: це Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»2, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»3 та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»4, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»5.