Організація вважається такою, що досягла успіху, якщо вона досягла своєї мети. Складовими успіху організації вважаються: виживання, результативність та ефективність, продуктивність, практична придатність.
Головним завданням більшості організацій є виживання та можливість тривалого існування. З метою успішного функціонування протягом тривалого часу, виживання та досягнення цілей організація має бути як ефективною, так і результативною. За словами дослідника П. Друкера, результативність є наслідком того, що «робляться потрібні та правильні речі», а ефективність – «правильно створюються ці самі речі».
Відносна ефективність організації називається продуктивністю, вона передається у кількісних покажчиках. Продуктивність – це відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Чим ефективніша організація, тим більша її продуктивність. Продуктивність на всіх рівнях організації є важливим фактором для того, щоб організація здатна була вижити та досягти успіху в умовах конкуренції.
Управлінські рішення, якими б обґрунтованими та дослідженими вони не були з погляду теорії, – це лише ідеї та думки. Мета управління полягає у виконанні людьми реальної роботи. Успішним вважається таке рішення, що реалізується практично (перетворюється на дію), результативно й ефективно.
Важливо також бачити та адекватно оцінювати всі процеси як всередині організації, так між організацією й її зовнішнім середовищем. У процесі виконання управлінських функцій варто брати до уваги відмінності організацій, які називаються ситуаційними змінними. Вони поділяються на основні категорії: внутрішні та зовнішні.
Внутрішні змінні є характеристикою організації. Внутрішнє середовище містить цілі організації, ресурси, обсяги виробництва, горизонтальний і вертикальний поділи праці та людей. Такі змінні в різній мірі контрольовані, це результат управлінських рішень стосовно того, що має робити організація і хто в ній повинен виконувати необхідну роботу.
Зовнішні змінні – фактор середовища, розміщеного за межами організації, вони серйозно впливають на її успіх. Хоча зовнішні змінні не контролюються керівництвом компанії, воно має зробити так, щоб їх компанія реагувала на фактори та зміни в конкретному зовнішньому середовищі, якщо організація прагне досягти успіху. Щоб організації реагували на ці фактори правильно, їх керівники повинні зрозуміти, що зовнішнє середовище по-різному впливає на організацію. Відмінності полягають як у глибині впливу різних змін на організацію, так і у швидкості, з якою змінюється зовнішнє середовище організації та оточення.
Звичайної вказівки на те, які змінні найсильніше впливають на успіх, недостатньо, щоб з’ясувати, яке рішення буде найкращим для досягнення цілей компанії. Усі ситуаційні змінні та функції управлінського процесу взаємопов'язані; компоненти ситуації й управління в організації настільки взаємопов’язані, що їх не можна розглядати незалежно один від одного. Функції управлінського процесу, тобто робота керівника, безпосередньо стосуються ситуаційних змінних. Через процес управління керівники створюють і реалізують сукупність внутрішніх змінних, тобто організацію. Процес управління – засіб, за допомогою якого враховуються фактори зовнішнього оточення й оцінюється успіх організації. Під час планування керівництво визначає, якими будуть цілі організації та як найліпше їх досягти, ґрунтуючись на оцінюванні потреб і стримуючих факторів зовнішнього середовища. Процес організації структурує роботу і формує підрозділи з огляду на величину організації, її цілі, технології та чисельність персоналу, що також є однією зі змінних.
Мотивація – процес, за допомогою якого керівники створюють ситуацію, коли люди працюють продуктивніше, прагнучи досягти цілей організації. Контроль – дає змогу керівництву простежити, наскільки успішна його робота, пов'язана з виконання планів, а також наскільки успішним було б задоволення потреб зовнішнього світу.
Внутрішнє середовище організації – це сукупність елементів, які формують її довгострокову прибутковість (збитковість) і перебувають під безпосереднім контролем власників, керівників та персоналу організацій. До основних елементів внутрішнього середовища організації відносяться:
мета організації;
організаційна структура;
система технологій;
кадровий склад;
організаційна культура.
Мета – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації.
Структура організації – це сукупність елементів і взаємозв'язків між ними, що дає змогу найефективніше перетворювати вхідні ресурси в завершальний продукт і досягати поставлених цілей. Організаційна структура організації відображає форму побудови суб’єкта управління, спосіб його внутрішньої організації, взаємозв’язок елементів управління, які взаємодіють між собою і виконують необхідні функції управління. На формування організаційної структури управління впливають багато факторів, такі як форма власності, профіль діяльності підприємства, продукція, що виробляється, обсяг виробничої діяльності підприємства, технології, що застосовуються для перетворення вхідних ресурсів у кінцевий продукт, рівень спеціалізації на підприємстві, ступінь централізації та децентралізації функцій менеджменту тощо. Тому однією з основних функцій менеджменту є вибір оптимальної структури управління з урахуванням усіх вище перерахованих факторів
Технологія – це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).
Персонал – найцінніша складова частина в менеджменті організації, адже завдяки кваліфікованим особистостям досягаються поставлені цілі.
У сучасному динамічному зовнішньому середовищі організації повинні бути гнучкими, що досягається за рахунок прийняття інноваційних рішень, своєчасним застосуванням організаційних змін та ефективно побудованій організаційній культурі на підприємстві. Організаційна культура – це історично складені загальні традиції, цінності, переконання, формальні і неформальні правила поведінки адміністрації і персоналу, які витримали іспит часом. Організаційна культура дає можливість досягати гармонії в колективі, виховувати в працівників відданість організації, підвищує продуктивність праці, поліпшує процес комунікації між керівниками та підлеглими.
Основним завданням менеджменту організацій є формування ефективного внутрішнього середовища, що дасть можливість ефективніше використовувати ресурси підприємства, своєчасно впроваджувати організаційні зміни, враховуючи динамічне зовнішнє середовище, впроваджувати інноваційні технології та приймати інноваційні рішення для завоювання конкурентних переваг на ринку.
Зовнішнє середовище – це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні. Зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої та непрямої дії.
Середовище прямого впливу на організацію – це середовище, яке включає елементи (споживачі, конкуренти, постачальники, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші), що безпосередньо впливають на операції організації. До найвагоміших факторів прямої дії належать державне законодавство, спрямоване на правове та організаційне закріплення економічних відносин між державними владними структурами й господарськими суб’єктами, напрацювання норм і правил їхньої поведінки в економічному просторі. Споживачі формують діяльність підприємства на задоволення їхніх потреб. Постачальники забезпечують організацію необхідними ресурсами, якщо постачальники не виконують умови поставок, підприємство перестає функціонувати ефективно. Конкуренти змушують підприємство постійно вдосконалювати свою діяльність для досягнення конкурентоспроможності на ринку. Інфраструктура впливає на швидкість та якість розрахунків, перевезень. Профспілки дійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, дбають про умови праці, охорону здоров’я, відпочинок, спортивну та іншу самодіяльність працівників підприємства.
Середовище непрямої дії визначає загальні перспективи розвитку, сприятливі чи несприятливі тенденції розвитку кон’юнктури ринку на віддалену перспективу. Виокремлюють такі фактори непрямого впливу.
Економічні, які змінюють час від часу загальний стан економіки, тенденції її розвитку. До цих факторів належать: рівень і темпи інфляції, зростання і спад виробництва, коливання курсу національної валюти відносно валют інших країн, оподаткування, умови одержання кредиту і відсоткова банківська ставка, рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців, платоспроможність контрагентів тощо.
Політичні чинники – керівникам підприємства необхідно постійно враховувати політичну ситуацію в країні, будувати свою діяльність відповідно до чинного законодавства, враховувати митну та антимонопольну політику держави.
Соціокультурні чинники – ці фактори формуються в рамках конкретного суспільства й відображають особливості основних поглядів, цінностей і норм поведінки людей, що впливають на прийняття управлінських рішень. До них належать: ставлення людей до самих себе й до інших, до суспільних інституцій, до природи, до основних культурних цінностей тощо.
Науково-технічні чинники – керівництво організації повинно постійно стежити за відповідністю техніки та технологій сучасним вимогам, а саме вони повинні бути ресурсозберігаючими, простими у використанні, використовувати автоматизовані системі при виробництві продукції, використовувати новітні інформаційні та комп’ютерні системи, постійно стежити за науковими винаходами чи відкриттями та займатися впровадженням інновацій на підприємстві.
Екологічні чинники – всебічне обґрунтування підприємницької стратегії передбачає її відповідність критерію безпеки людини й навколишнього середовища.