(абзац дев’ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“ та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018
На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. Конституційний Суд України наголошує, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.
(абзаци четвертий, п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76‒VIII від 22 травня 2018 року № 5-р/2018
Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
(абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого пункту 40 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018
Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
(абзац дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018
Доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права»[8] (Venice Commission: the Rule of Law) — звіт щодо верховенства права, що був прийнятий Венеціанською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. на основі зауважень її членів П’єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія).
Звіт побудований на аналізі підходів до розуміння верховенства права в міжнародно-правових документах, конституціях та законодавстві низки країн, а також у науковій літературі.
Метою цієї доповіді є виявлення консенсусного визначення поняття верховенства права, а також викладення його основних елементів. Це має сприяти практичному застосуванню цього важливого принципу.
У формальному розумінні – це верховенство права, а не особи
У сутнісному розумінні – це верховенство права над законом
У п. 41 документа зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов’язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як:
законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію;
правова певність;
заборона свавілля;
доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами;
дотримання прав людини;
недискримінація та рівність перед законом.
Перелічені елементи лежать в основі конституційних і законодавчих положень та судової практики і на національному, і на міжнародному рівнях.
Відповідно до підходів Венеціанської комісії виділяють такі складові верховенства права:
доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);
вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом;
рівність перед законом;
влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;
права людини повинні бути захищені;
повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок;
наявність справедливого суду;
держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як міжнародного, так і національного права.
У контексті реалізації прав особи верховенство права є необхідним для відповідності певного державного утворення наявним демократичним стандартам. Дія принципу верховенства права має на меті встановлення певних меж діяльності держави в ім’я захисту прав людини, викорінення будь-якого свавілля. Власне, основоположні права та свободи людини визначають зміст і спрямованість розуміння верховенства права як доктрини, принципу та ідеалу.
Индекс верховенства закона (The Rule of Law Index) — это глобальное исследование и сопровождающий его рейтинг стран мира по показателю обеспечения ими правовой среды, которая базируется на универсальных принципах верховенства закона. Рассчитан по методике международной неправительственной организации The World Justice Project, основанной на комбинации общедоступных статистических данных и результатов глобального опроса экспертов. Индекс разработан в 2010 году и измеряет достижения стран мира с точки зрения обеспечения правовой среды, которая базируется на универсальных принципах верховенства закона.
Индекс верховенства закона представляет собой комбинированный показатель, рассчитываемый на основе данных, полученных из экспертных источников и опросов общественного мнения в странах, охваченных исследованием. Индекс составлен из 47 переменных, которые детально характеризуют уровень развития правовой среды и законодательную практику в странах мира, находящихся на разных уровнях социального и политического развития. Все переменные объединены в восемь контрольных показателей:
Ограничение полномочий институтов власти.
Отсутствие коррупции.
Порядок и безопасность.
Защита основных прав.
Прозрачность институтов власти.
Соблюдение законов.
Гражданское правосудие.
Уголовное правосудие.
Подробное описание методологии формирования Индекса и источников данных для него приводится в ежегодном докладе The World Justice Project по результатам очередного сравнительного исследования.
"Украина занимает 77-е место из 126 в рейтинге верховенства права", - говорится в сообщении.
По данным экспертов организации, по сравнению с предыдущими оценками, Украина поднялась на четыре позиции, и является седьмой из 13 стран региона (Восточная Европа и Центральная Азия).
Украина в рейтинге оказалась между Таиландом и Сербией.
Лидерами рейтинга стали Дания, Норвегия и Финляндия. На последних местах рейтинга оказались Демократическая Республика Конго, Камбоджа и Венесуэла.
Россия - на 88-м месте в рейтинге, Беларусь - на 66-м.
стаття
Класифікація за юридичною силою здійснюється в прямій залежності від того, в якому нормативному акті (конституції, законі, підзаконному акті) виражена норма конституційного права. Найбільшої юридичну чинність мають норми конституцій. У Російській Федерації на основі ст. 16 Конституції РФ 1993 р закріплена ієрархія норм конституційного права. Жодна правова норма не може суперечити Конституції. Найбільшої юридичну чинність мають федеральні конституційні закони. На основі Конституції і федеральних конституційних законів видаються все інші нормативні правові акти: федеральні закони і підзаконні нормативні правові акти.
Від рівня юридичної сили норми залежить і юридична база, на основі якої формується її зміст. Юридична сила визначає і порядок скасування норми, лінію її взаємодії з іншими нормами, їх співвідношення.
По общему правилу преодоления иерархических коллизий, приоритет имеет норма, имеющая более высокую юридическую силу. Как представляется, у нас нет убедительных теоретических оснований для оспаривания вывода о том, что Конституция РФ, имеющая верховенство над другими нормативными правовыми актами, должна применяться правоприменителями непосредственно (прямо) в процессе правоприменения»
Таким образом, система конституционного права России имеет сегодня четко выраженную иерархическую структуру. В то же время говорить о том, что эта система уже в достаточной мере осмыслена в научной литературе и получила общепринятое объяснение в теории и законодательной практике, пока не приходится.
Размещение данных норм в первой главе или разделе Конституции объясняется не прихотью законодателя, а объективно обусловлено. Предмет конституционного права не образует монолита, а состоит из общественных отношений, образующих три уровня правового регулирования:
1. главный, регулируемый нормами, закрепленными в главе 1 Конституции Российской Федерации, имеющими приоритет над всеми остальными нормами Основного закона;
2. основополагающий, образуемый иными нормами Конституции Российской Федерации, имеющей верховенство на всей территории страны и являющейся базой текущего законодательства;
3. производный, регулируемый нормами текущего конституционного законодательства
Другая группа ученых утверждает, что конституция состоит как бы из двух пластов конституционных норм, находящихся в иерархическом соподчинении: положения глав 3-8 не могут противоречить положениям глав 1,2,9 По их мнению, Конституция содержит две части. Первая из них - это основы конституционного строя, фундаментальные права и свободы человека и гражданина, а также нормы, определяющие порядок внесения конституционных поправок и процедуру пересмотра Конституции; вторая - положения, определяющие организацию и деятельность государственного механизма, политико-территориальное устройство Российской Федерации.
За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. Матеріальні норми конституційного права - це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування".
Процесуальні норми конституційного права - це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми, на відміну від матеріальних, містять виключно конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України.