підписати на момент приєднання Європейську Конвенцію з прав людини; протягом одного року ратифікувати Конвенцію та Протоколи №№ 1, 2, 4, 7 та 11 до неї; до набрання чинності Протоколом № 11 визнати право особи звертатися до Європейської Комісії з прав людини, а також визнати обовязковість юрисдикції Європейського Суду з прав людини (ст.ст. 25 та 46 Конвенції);
протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом трьох років ратифікувати Протокол № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку, який набирає чинності з моменту приєднання;
не підписувати у рамках СНД Конвенцію з прав людини та інші відповідні документи СНД, поки не здійснені нові дослідження щодо сумісності двох юридичних інструментів, - беручи до уваги той факт, що індивідуальні звернення, які подаються відповідно до цієї Конвенції, можуть призвести до неможливості ефективного використання права на індивідуальне звернення відповідно до ст. 25 Європейської Конвенції з прав людини;
протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Європейську Конвенцію про запобігання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню;
підписати, ратифікувати та, разом з тим, застосовувати основні принципи інших конвенцій Ради Європи, таких як Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенція про передачу засуджених осіб, Конвенція з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом;
намагатися вирішувати міжнародні спори мирними засобами (зобовязання, яке розповсюджується на всі держави - члени Ради Європи) [2, с. 219].
РОЗДІЛ 3. ВИДИ КОНКУРЕНЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ТА СПОСОБИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ
.1 Причини виникнення конкуренції та її види
Конкуренція кримінально-правових норм є досить поширеним явищем у правозастосуванні. Адже майже всі законодавчі новели Особливої частини кримінального законодавства України - норми, якими Кримінальний кодекс доповнений після введення його в дію - повністю або частково встановлюють відповідальність за діяння, що й до того були передбачені цим законом. У процесі кваліфікації злочинів у цих випадках виникають труднощі, повязані з тим, що вчинене діяння передбачається як злочин декількома нормами водночас. В результаті нетипова ситуація під час правозастосування - конкуренція кримінально-правових норм. Вирішення питань, що виникають у звязку з такою конкуренцією, потребує зясування сутності цього явища, чого неможливо досягти, не аналізуючи без аналізу причин його виникнення. Лише так можна подолати певні ускладнення, що виникають з існуванням цього явища, оскільки зясувати причину виникнення проблеми - наполовину її вирішити.
Попереднє ознайомлення з питаннями конкуренції кримінально-правових норм наштовхує на думку, що конкуренція - це результат надлишків у законодавстві. І справді, якщо існують дві або більше норми, які передбачають один і той самий злочин, то в чому полягає соціальний зміст цього явища? Чи не є воно результатом недосконалості діючої системи кримінального права і чи не ліпше було б обмежитись виданням таких норм, які б у жодному разі не збігалися і не перетиналися між собою навіть частково?
Як видається, в існуванні конкуруючих норм є деякий позитивний зміст. Передусім не виникає сумнівів у необхідності створення таких норм, які можуть перебувати в конкуренції типу ціле та частина. Це пояснюється тим, що злочинна поведінка різноманітна, має як складні, так і прості форми, у тому числі й такі, що за окремими ознаками збігаються з більш складними утвореннями. З цієї причини конструюються так звані складені злочини.
Але й утворення конкуруючих норм типу загальна - спеціальна також може бути у деяких випадках доцільним. Розвиток кримінального законодавства не можна уявляти ні як процес постійного узагальнення, створення щоразу ширших та абстрактних формулювань злочинів, ні, навпаки, як процес казуїстичного дроблення закону на норми, що передбачають окремі випадки [1, с.247]. Разом з тим розвиток кримінального законодавства полягає не тільки в уточненні окремих понять та їх визначень або в зміні казусних норм абстрактними, але в утворенні й зміні спеціальних норм. Для посилення боротьби з деякими видами злочинів, які уявляються найнебезпечнішими в даний момент, або для того, щоб звернути увагу правозастосовних органів на відмінність характеру і ступеня суспільної небезпечності деяких видів діянь, законодавець застосовує розробку більш детальних нормативних приписів на підставі вже створених загальних норм.
Виділення спеціальних норм із загальних забезпечує можливість урахування особливостей охоронюваних суспільних відносин. Конкретизація диспозицій проходить за предметом злочину, субєктом, місцем вчинення злочину та ін. Певна частина змін змісту або структури вже прийнятих кримінально-правових норм відбувається не шляхом диференціації, а шляхом їх узагальнення [2, с.69].
Історія розвитку кримінального законодавства свідчить про те, що правова регламентація певної групи суспільних відносин звичайно починається із створення норм, які передбачають більш чи менш конкретні випадки. Згодом поступове накопичення окремих норм Особливої частини приводить до створення узагальнених формулювань. Однак потім вони змінюються або доповнюються - нарощується нова система, яка у подальшому знов може дістати узагальнене вираження.
З огляду на досліджуване в статті питання видається важливим звернути увагу на конкретизацію правового регулювання як форму створення (конструювання) спеціальних юридичних норм.
Будучи свого роду посередником між загальною абстрактною нормою і реальними обставинами її дії, правоконкретизуюча діяльність дає змогу відобразити в своїх результатах особливості конкретних видів суспільних відносин (дій, фактів, субєктів), їх розробок, причому не змінюючи вихідної норми [6, с.7]. Конкретизація може здійснюватись або зверху - від загальної та абстрактної норми права до менш загальної і абстрактної; або знизу - від конкретного факта (ситуації) до загальної та абстрактної норми. Перший вид конкретизації простежується здебільшого під час нормотворчості; другий - тільки в ході реалізації норм права [5, с.20]. Отже, спеціальна юридична норма є результатом правоконкретизуючої діяльності першого виду.
Незважаючи на уявну простоту конструювання спеціальних норм, їх існування, крім питань конкуренції, викликає немало інших проблем. Зокрема, в юридичній літературі спеціальна норма іноді ототожнюється з нормою винятковою ("виключною"), конкретизуючою або локальною. З позиції кримінального права цю проблему досить детально висвітлив Н.М.Свідлов, який зазначив, що з таким ототожненням погодитись не можна, оскільки, зокрема, між спеціальними та винятковими нормами є істотна відмінність.
Виняткова норма, як і спеціальна, виділяється із загальної норми, і обидві вони в певному розумінні становлять виняток із загального правила. Сутність виняткової норми, на відміну від спеціальної, полягає в протилежному способі регулювання окремого виду відносин. Причому кінцеве регулювання здійснюється не тільки винятковою, але й іншою нормою. Наприклад, ст.24 КК України - Виняткова міра покарання - смертна кара, має дві частини. Частина 1 визначає умови застосування смертної кари, а норма, викладена в частині 2 цієї ж статті встановлює обмеження в застосуванні даної міри щодо неповнолітніх та жінок, які перебувають у стані вагітності (в Особливій частині КК такими, наприклад, можуть бути норми, закріплені в частині 2 ст.56 КК України; частині 3 ст.57 КК України.). Завданням виняткової норми є розмежування кордонів дії загальної норми. Виняткова норма втрачає свої функції після того, як був зроблений виняток (виключення) із загального правила [3, с.14].
У кримінальному праві є й конкретизуючі норми, які також виділяються із загальних норм і є результатом правоконкретизуючої діяльності. Однак конкретизуюча норма є не стільки винятком із загального правила, скільки його уточненням. Тому врегульовані нею відносини водночас предметом регулювання загальної норми [3, c.15]. Це явище найбільш характерне для Загальної частини кримінального права. Наприклад, ст.39 КК України встановлює, що суд призначає покарання у межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями Загальної часини цього кодексу… , а обставини, що обтяжують або помягшують кримінальну відповідальність, конкретизуються в статтях 40, 41 КК України. Щодо локальних норм, то в сучасному кримінальному праві їх немає і не може бути.
Щодо необхідності виділення спеціальних норм, то відзначимо, що загальна, абстрактна норма звичайно зручніша для кваліфікованого юриста. Проте, як відомо, кримінальні закони створюються не тільки для юристів - вони мають виховне та превентивне значення. Простий і зрозумілий текст закону, який встановлює відповідальність за конкретні діяння, зміст яких ясний для будь-якого громадянина, має важливе профілактичне значення [1, с.248]. Тому поряд із загальними нормами, які вже є в законодавстві, у деяких випадках доцільна поява нових законів, що підкреслюють суспільну небезпечність тих чи інших форм поведінки. Отже, протилежність абстрактної та казуїстичної норм, яка видається суто юридичною, все ж таки у своїй основі має не тільки логічні закономірності, але й суперечності суспільної свідомості - професійної та масової, теоретичної та буденної. Абстрактна норма точніше вписується в систему права, вона зручніша для застосування закону органами слідства та судом. Проте вона не завжди зрозуміла громадянам, превентивне значення її слабше, ніж такої норми, де всі ознаки складу описані конкретно, наочно, є очевидними. Не випадково нові кримінально-правові норми зявляються здебільшого в казуїстичній формі і тільки поступово набувають узагальненого вигляду.
.2 Правила кваліфікації злочинів при конкуренції
Конкуренція загальної та спеціальної норм - це поділ в залежності від об'єму норм, тобто кола кримінально-караних діянь, що охоплюються кожною з таких норм. При цьому одна з норм охоплює певне, більш чи менш широке коло посягань, а інша - лише частину з них.
При конкуренції загальної та спеціальної норм підлягає спеціальна норма.
При конкуренціх між основним і кваліфікованими складами злочину пріоритет віддається нормі, що передбачає кваліфікований склад злочину, оскільки вона є спеціальною.
При конкуренції між основним складом і складом злочину, вчиненого при пом'якшуючих ознаках, перевага віддається нормі, яка передбачає склад злочину, вчиненого при пом'якшуючих ознаках.
При конкуренції між нормами, що передбачають кілька складів злочинів, вчиненого при пом'якшуючих ознаках підлягає застосуванню норма, що передбачає найбільш привелійований .
Конкуренція частини і цілого повязана з відмінністю норм за їх змістом. При цьому одна норма, яка знаходиться у конкуренції, охоплює вск скоєне посягання, а інша - лише його частину.
При конкуренції частини і цілого слід застосовувати норму, що з найбільшою повнотою охоплює всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Така норма має пріоритет перед нормою, що передбачає лише частину посягання. Це правило грунтується на принципі повноти кваліфікації, відповідно до якого кримінально-правовій оцінці підлягає все посягання вчинене винним, а не якась його частина.
Існує своя специфіка при конкуренції норм за об'єктом, об'єктивною стороною, суб'єктом, суб'єктивною стороною.
ВИСНОВОК
З вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Кримінальний процес - це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Кримінально-процесуальне право є обов'язковим компонентом, важливою ланкою всієї системи права в Україні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'язане з іншими ланками, зокрема з матеріальним кримінальним правом.
джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.
До першої групи входять:
) Конституція України;
) КПК України;
) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:
) Укази Президента України;
) постанови Верховної Ради України;
) рішення Конституційного Суду України;
) міжнародні договори, угоди, конвенції.
Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.
Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.
Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами,
При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.
Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.
Враховуючи усе вищевказене можна зробити висновок про те що колізія та конкуренція в кримінальному праві є досить розповсюдженим явище в в українському законодавстві. Розкривши цю теми я змогла зрозуміти як правильно і вміло користуватися кримінальним законодавством України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 17
. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1964. - № 14. - С. 199. в Урядовий кур'єр. - 1993. - № 93-94 (24 червня).
. Гегель. Собрание сочинений. - М., 1934. - Т. 1. - С. 242.
. Голос України. - 1997. - 29 жовтня.
. Гуткин И. М. Советский уголовно-процессуальный закон //
. Кобликов А. С. Советский уголовный процесс. - М., 1972. - Книга I. - С. 31-32.
. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. Посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 576 с.
. Кони А. Ф. Собрание сочинений. - М., 1966. - Т. 1. - С. 343; Кони А. Ф. Избранные произведения. - М., 1959. - Т. 2. - С. 123.
. Международное право в документах. - М., 1982. - С. 124-137.
. СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1988. - Т.1. - С. 50.
. СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1988. - Т.1. - С. 50.
. Советский уголовный процесс. - М., 1972. - С. 27. . Фаткуллик Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесе. - М., 1980. - С. 49.
Фаткуллик Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесе. - М., 1980. - С. 49.
Алексеев С. С. Структура советского права. - М„ 1975. - С. 190.
Кони А. Ф. Собрание сочинений. - М„ 1966. - Т. 1. - С. 343; Кони А. Ф. Избранные произведения. - М., 1959. - Т. 2. - С. 123.
СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. - М„ 1988. - Т. 1. - С. 50.
.Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юридическая литература, 1972.
Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация. / Под ред. В.Н.Кудрявцева, А.М.Яковлева. - М.: Наука, 1982.