) тлумачення; 2) прийняття нового акту; 3) скасування старого; 4) внесення змін або уточнень у діючі; 5) судовий, адміністративний, арбітражний розгляд; 6) систематизація законодавства, гармонізація юридичних норм; 7) переговорний процес, створення погоджувальних комісій; 8) конституційне правосуддя. Деякі з цих способів використовуються одночасно. Існують також міжнародні процедури усунення конфліктів.
Особливо слід зазначити роль Конституційного Суду в розв'язанні досить частих і серйозних колізій, що виникають у сфері взаємодії галузей влади, реалізації прав громадян, здійснення різними органами й посадовими особами своїх повноважень, суперечок про компетенцію, відповідності видаваних нормативних актів Основному Закону країни. Це найбільш авторитетний і високопрофесійний рівень розгляду конфліктних ситуацій.
При цьому в кожному разі шлях усунення юридичних колізій, навіть самих гострих, повинен бути правовим, а не силовим. Протиріччя повинні розв'язуватися законним, цивілізованим методом, тому що сила, як відомо, народжує силу - проблема зберігається. Іншими словами, мовою гармат колізію зняти не можна, її можна лише загнати вглиб або тимчасово приглушити.
Що стосується тлумачення як способу розв'язання колізій, то воно нерідко породжує нові, ще більш гострі колізії, тому що найчастіше ті самі акти, факти, події інтерпретуються різними офіційними й неофіційними структурами, суспільними групами, лідерами й громадянами по-різному, що, у свою чергу, є й вираженням їхнього протистояння, а в остаточному підсумку розколу суспільства. У зв'язку із цим тлумачення може бути й упередженим, залежати від соціально-політичних орієнтації й пристрастей осіб, що тлумачать, рівня їхньої правосвідомості, культури, місця в ідеологічному спектрі.По-різному, наприклад, трактується сучасне законодавство про приватизацію, вибори, податки, власності, підприємництво. Сама Конституція викликає далеко не однакові оцінки з погляду її загальної концепції й легітимності. Причому суперечливість трактувань того, що відбувається в правовій сфері спостерігається не тільки серед населення, рядових громадян, але й у вищих ешелонах влади.
Також в Конституційному Суді, покликаному тлумачити відповідні юридичні норми й акти, немає єдності думок, і деякі його судді офіційно заявляють про свою особливу позицію по тому або іншому питанню.У широкому розумінні під сумнів нерідко береться певною частиною суспільства весь курс реформ. Звідси розкид у розумінні законів, спрямованих на реалізацію цього курсу.
Зясування поняття конкуренції в кримінальному праві передбачає визначення місця цього поняття в системі правових категорій, його відмежування від подібних явищ. Такими явищами виступають:
) колізія статей закону;
) суміжність статей кримінального закону.
Для всіх них характерно, що скоєне насправді чи лише на перший погляд, підпадає під ознаки двох чи більше правових норм, викладених в різних статтях (частинах, пунктах статей) Особливої частини КК.
Характер співвідношення спільних ознак у складів злочинів, передбачених конкуруючими спеціальними нормами подібний до співвідношення цих ознак у складів, передбачених загальною та спеціальною нормами. Спільна для обох складів злочинів сукупність ознак, утворює окремий склад злочину - основний склад, передбачений загальною нормою. Наприклад, всі кваліфіковані склади крадіжки (ст. КК України), передбачені нормами, що, за певних обставин, можуть конкурувати між собою як спеціальні норми. Обєднуючим для них є основний склад злочину. Загальновідомо, що кожен із кваліфікованих складів містить усі ознаки основного. Спільні ознаки суміжних складів злочинів можуть не утворювати окремого складу злочину. Спільними ознаками таких суміжних складів злочинів як крадіжка (ч. ст. КК України) і грабіж (ч. ст. КК України) є предмет - чуже майно, суспільно небезпечне діяння - викрадення, суспільно небезпечні наслідки - шкода, заподіяна власнику майна у значному розмірі, форма та вид вини - прямий умисел, мотив - корисливий. Названі ознаки в сукупності не утворюють самостійного складу злочину. Адже однією з обовязкових ознак кожної з форм розкрадання є певний спосіб вчинення злочину. Суміжні склади злочинів, на відміну від передбачених конкуруючими спеціальними нормами, для співвідношення яких властивою є наявність сукупності спільних ознак, які водночас є ознаками, що утворюють основний склад злочину, можуть мати й кілька, й одну спільну ознаку. Але навіть, якщо суміжні склади злочинів мають кілька спільних ознак, останні не утворюють такої конструкції, як самостійний склад злочину.
Знову ж таки ця відмінність не характерна для співвідношення спільних ознак суміжних складів злочинів, передбачених нормами, що є спеціальними відносно до норми, встановленої у п. ч. ст. КК. Значить і цей критерій не може бути застосований до всіх без винятку ситуацій, коли потрібно виявити відмінність між суміжними складами злочинів і складами, передбаченими у конкуруючих спеціальних нормах.
За характером співвідношення ознак, зміст яких не збігається, також можна відрізнити суміжні склади злочинів від складів передбачених нормами, що конкурують як дві спеціальні. Ці ознаки у складах злочинів, передбачених конкуруючими нормами, хоч і відрізняються за змістом, але є сумісними, не виключають одна одну. Ознаки можуть бути сумісними у одному злочині лише тоді, коли вони стосуються характеристики різних сторін одного й того ж явища або різних явищ (різних ознак складу злочину). Наявність таких ознак, як правило, визначає склади злочинів, що передбачені конкуруючими між собою, як спеціальні, нормами. Розмежувальні ж ознаки суміжних складів злочинів несумісні за змістом. Це можна продемонструвати на такому простому прикладі. Один і той самий предмет не може одночасно бути і круглим, і квадратним. Ознаки, що характеризують геометричну форму предмета в цьому випадку є несумісними в одному предметі. Одночасно вони можуть бути властиві лише різним предметам. Але один і той самий предмет одночасно може бути і круглим, і червоним. Ці ознаки (круглий і червоний) між собою сумісні. Геометрична форма і колір - різні якості. Вони одночасно можуть характеризувати один і той самий предмет. Тому вони за змістом сумісні в цьому предметі.
Конкуренція має місце, коли вчинено одне діяння, яке передбачене кількома кримінально-правовими нормами, але застосована може бути тільки одна з них. Конкуренції двох спеціальних норм, які Л.В. Іногамова-Хегай відносить до суміжних складів із відмінними нейтральними ознаками, якраз і притаманна ця властивість. Зовсім інша природа складів злочинів з відмінними несумісними (розмежувальними) ознаками. Одне й те ж діяння ніколи не може одночасно охоплюватись обома такими складами якраз через несумісність їхніх відмінних ознак. З цієї ж причини нормою про один із суміжних складів злочину не можна замінити норму про інший суміжний склад злочину, у разі її виключення із КК. Наявність несумісних ознак виключає можливість застосування цих норм до одного й того ж випадку. Тому ідеальна сукупність таких злочинів - неможлива.
Так, однією з ознак, що відрізняє склади злочинів, суспільно небезпечне діяння у яких полягає у посяганні на життя (ст.ст. , 348, 379, 400, 443 КК), є потерпілий, зокрема його правовий статус. В більшості випадків законодавство України містить перепони для суміщення однією особою правового статусу, який характеризує кожного з потерпілих у названих складах злочинів. Наприклад, одна й та ж особа не може поєднувати звання Президента України, який названий серед потерпілих у складі посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. КК) і представника іноземної держави, посягання на життя якого карається за ст. 443 КК. Правовий статус потерпілого є розмежувальною ознакою у названих складах злочинів. Ще однією розмежувальною ознакою аналізованих складів злочинів є мотив вчинення злочину - злочин вчиняється у звязку з відповідною професійною діяльністю потерпілого. І навіть у тих окремих випадках, коли правовий статус потерпілого виступає спільною ознакою наведених складів злочинів, наприклад, Генеральний прокурор України (ст. 112 КК) і працівник правоохоронного органу (ст. 348 КК); голова чи суддя Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України (ст. 112 КК) і суддя (ст. 379 КК), розмежування можливе за мотивом вчинення злочину. Посягання на життя названих потерпілих, передбачене ст. 112 КК, вчиняється у звязку з їх державною діяльністю. Посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст. 348 КК) вчиняється у звязку з виконанням цим працівником службових обовязків; посягання на життя судді (ст. 379 КК) вчиняється у звязку з діяльністю, повязаною із здійсненням правосуддя. Саме через несумісність змісту ознак, за якими відрізняються ці склади злочинів, є підстави вважати ці ознаки розмежувальними, а склади злочинів - відносити до суміжних.
Ситуація ж, коли одне діяння передбачене кількома нормами з відмінними сумісними ознаками, традиційно вирішується за правилами подолання конкуренції спеціальних кримінально-правових норм. Наприклад, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або уразі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України) і умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України). Ознаки, за якими відрізняються ці склади злочинів, у першому з наведених складів характеризують обстановку вчинення злочину, в другому - емоційний стан субєкта. Реально вчинене діяння може одночасно характеризуватись обома з цих ознак.
У більшості випадків, як спеціальні норми, конкурують між собою ті, які передбачають кваліфікуючі ознаки одного злочину, що поміщені у різних частинах однієї й тієї ж статті.
РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ ВИДИ КОЛІЗІЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ
.1 Колізії між статтями Загальної та Особливої частин КК
Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, де сукупність кримінально-правових норм об'єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним, як зазначалось, є КК 2001 р, із доповненнями і змінами.
Кримінальне законодавство - це система законів, уведених у дію вищими законодавчими органами державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільна небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.
Все кримінальне законодавство України зараз представлено у Кримінальному кодексі України. Він складається з Загальної та Особливої частин. У Загальній частині представлено норми загального значення, які визначають основи кримінальної відповідальності, дають поняття злочину, називають види покарання за злочини та ін. В Особливій частині Кодексу визначається кримінальна відповідальність за окремі злочини. Норми Загальної частини можна застосовувати лише на базі Особливої частини. Загальна та Особлива частини - це дві тісно пов'язані, взаємозумовлені підсистеми права, що взаємодіють. Вони складаються з глав і статей. Статті Загальної частини - це нормативні приписи, що визначають загальні положення та категорії кримінального законодавства. Вони здебільшого є єдиним цілим і не поділяються на структурні елементи. Статті Особливої частини складаються з двох елементів: диспозиції та санкції. Диспозиція дає ознаки забороненої поведінки. Санкція визначає вид і міру покарання, що застосовується в разі, якщо вчиняються діяння, визначені диспозицією.
Кримінальний кодекс України діє відносно певних осіб, у певних просторових і часових межах.
Всі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності згідно з чинним Кодексом. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами й міжнародними договорами непідсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочинів на території України вирішуються дипломатичними засобами.
Громадяни України, які вчинили злочин за межами України, підлягають кримінальній відповідальності згідно з чинним Кодексом, якщо їх притягнуто до кримінальної відповідальності, і передаються до суду на території України.
На цих же підставах несуть відповідальність особи без громадянства, які знаходяться в Україні, а злочин вчинили поза її межами. Якщо зазначених осіб уже було покарано за кордоном, суд може пом'якшити призначене їм покарання чи повністю звільнити від нього.
Іноземні громадяни за злочини, вчинені за межами України, підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України у випадках, передбачених міжнародними договорами.
Злочинність і покарання діяння визначається законом, який діє під час скоєння цього діяння.
Закон, який знімає покарання за певне діяння чи (пом'якшує його, має зворотну силу, тобто діє з моменту його прийняття на оцінку діянь, здійснених до його .видання. Закон, який установлює покарання за діяння, що раніше не каралось, чи обтяжує покарання, зворотної сили не має.
Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК.
Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положенні ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депутатів України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Основними концептуальними положеннями КК є:
) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;
) закріплення принципу, що КК - це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.
) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права "немає злочину - немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі";
) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, - єдина підстава кримінальної відповідальності;
) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;
) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;
) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);