шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.
Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.
Трудовий колектив - це добровільне соціально-політичне і економічне об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов'язані єдністю інтересів, оформленні
структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідності. Трудовий колектив - найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту
Підструктури:
•Функціональна, яка відображає ступінь соціальної і виробничої активності членів колективу .
•Професійно-кваліфікаційна, яка відображає поділ робітників у залежності від виконання ними в процесі виробництва функцій.
•Соціально-демографічна, яка формується в залежності від статево-вікових характеристик робітників ,рівня їх освіти , сімейного стану, національності.
•Соціально-психологічна , згідно якої розрізняють робітників за специфікою притаманних їм цінностей, установок, мотивів трудової діяльності.
Характерні ознаки трудового колективу:
•цільове призначення.
•ієрархічність
•система соціальних позицій та стасусів.
•кооперація зусиль, що створює ефекти енергії.
Нині існують різні підходи до визначення предмета соціології праці. Так, А.О.Дікарьова і М.Й. Мирська вважають, що соціологія праці — це взагалі комплексна соціологічна дисципліна, яка включає й інші галузеві соціології, що вивчають будь-які проблеми, пов'язані з характером і змістом праці, ставленням людини до неї. Вони "відводять" соціології лише ці функції вивчення структури та механізму соціально-трудових відносин і процесів. Не будемо перелічувати усіх існуючих визначень соціології праці. Зазначимо лише, що вони найчастіше ігнорують найважливіше, а саме: елементи і структуру соціологічного знання, змішують соціологічні підходи з іншими (економічними, психологічними та інш.). Найдоцільніше дати таке визначення.
Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку,
трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності у сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.
Наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша частина) чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі.
Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього рівня: соціологію праці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути, процеси у сфері праці, і соціологію управління, що концентрує увагу безпосередньо на закономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулюванні. Коли ж йдеться про майбутніх фахівців, що вивчають соціологію праці й управління як науку "непрофільну", то, на нашу думку, можна "поєднати" предмети вивчення соціології праці і соціології управління, бо якщо перша вивчає соціально-трудові процеси і відносини, то друга — управління ними.
Предмет науки можна визначити так, що він "поєднує" п'ять складових:
соціальні верстви, соціальні інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, соціальне управління ними.
Проілюструємо визначені аспекти соціології праці та управління, пов'язавши їх з найактуальнішими проблемами сьогодення, що вивчає дана наука.
Суб'єкти праці - це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завади збігаються.
Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них. Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).Зайнятість - діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття - соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей трудомісткої промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.
З регуляцією соціально-трудових відносин пов'язано багато найактуальніших проблем, які нині стоять перед нашим суспільством та його економікою. Відомо, що вони мають насамперед соціальний аспект. Одна з них — проблема мотивації праці. Ситуація, яка склалася в Україні в період переходу до ринку, характеризується тим, що мотиви змістовності праці поступилися місцем мотивам низької інтенсивності праці. Тобто сьогодні мотиви забезпечення працею заради отримання засобів для існування перестали бути провідними. Тому, щоб люди стали працювати ефективно, треба передусім вирішити найголовніші соціально-економічні проблеми, пов'язані з реформуванням економіки. Тільки тоді виникне нормальна мотивація до праці, підвищиться її ефективність, запрацюють нормальні мотиви до праці.
Розглянемо іншу проблему, пов'язану із соціально-трудовими відносинами, проблему зайнятості і безробіття, яка актуалізувалася в нашому суспільстві. Яка це проблема: економічна чи соціальна? Очевидно, що соціальна, бо коли ми маємо справу, наприклад, із безробіттям (структурним, циклічним або фрикційним), ми наочно бачимо, що вивільнення тих чи інших працівників чи груп трудівників (інколи закриття цілих підприємств) пов'язане не тільки з економічними, а й соціальними причинами (наприклад, коли вирішується питання про вивільнення того чи іншого працівника, то тут впливають багато чинників, причому не тільки пов'язаних з кваліфікацією чи інтенсивністю праці робітника).
Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, що відбуваються в соціально-трудовому становищі робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співпрацею; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.
Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.).
До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Таким чином, проблеми виникнення та вирішення соціальних конфліктів на виробництві, це, безумовно, проблеми, які повинна досліджувати соціологія праці та управління.
Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має вивчення соціологією праці та управління соціальних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяльності людей є не лише методом, процесом здобування засобів
існування людьми, а й визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть суспільний лад у державі.
Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для спільного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості.
Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами і процесами.
Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у функціях таких напрямів:
Формування й оптимізація соціальної організації колективу та удосконалення його соціальної структури; створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх матеріальних і духовних благ; виховання і розвиток соціально значущих якостей працівника; дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого прогнозування на цій основі подальшого його оптимального розвитку.
Будучи найбільш загальним підходом до управління суспільством, економікою (формування критеріїв та показників соціального розвитку, виділення соціальних проблем, що виникають у процесі розвитку, розроблення і застосування ефективних методів їх вирішення), соціологія праці та управління вивчає методологічні та методичні аспекти вирішення таких проблем:
•вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;
•використання різноманітної інформації в процесі управління;
•певних методів та стилів керівництва;
•ефективність самоврядування і виробничої демократії та ін.
Зв'язок соціології праці та управління з іншими науками про працю
Вивчення закономірностей трудової діяльності людини з урахуванням того важливого місця, що займає у суспільстві праця, свідчить, що багатосторонність різних аспектів її впливу на життя людей є предметом вивчення вивчення ряду наук як несоціологічного так і соціологічного профілю.
Економіки праці — наука, що вивчає механізми дії економічних закономірностей у галузі організації праці, ефективності її використання, відтворення та розподілу робочої сили. Вона розробляє теоретичні основи вдосконалення організації та оплати праці, методи найефективнішого і раціонального використання трудових ресурсів.
При порівнянні предметів соціології і економіки праці очевидно, що перша вивчає, наприклад, найбільш загальні мотиви праці, сукупність таких мотивів, що включають не лише матеріальні, а й інші. Водночас економіка
праці вивчає трудові витрати на усіх стадіях виробничого циклу, встановлює найприйнятніші й ефективні засади та форми оплати праці.
Трудове право визначає правовий аспект соціально-трудових та функціональних відносин між працівниками та колективами, регламентує порядок прийняття на роботу, переведення та звільнення робітників і службовців, тривалість робочого часу, розміри і форми оплати праці, міри стягнень за порушення трудової дисципліни, правил охорони праці та ін. Якщо соціологія праці вивчає міри контролю, але соціального, а саме: механізмів регулювання діяльності робітників через соціальні норми та цінності, що прийняті в суспільстві, то трудове право розглядає їх через призму адміністративного контролю, який ґрунтується на нормах праці, закріплених в юридичних документах, законах, постановах уряду тощо. Інженерна психологія являє собою галузь психології, що вивчає процеси інформаційної взаємодії між людиною і різноманітними технічними засобами, причому її насамперед цікавлять проблеми ефективного проектування й експлуатації систем "людина-машина". Інженерна психологія тісно пов'язана з ергономікою, науковою організацією праці, технічною естетикою і докладає зусиль до проектування таких техніки і устаткування, які б враховували можливості, недоліки та особливості людини.
Можна розглянути і предмети інших несоціологічних наук, які вивчають працю:
•наукової організації праці (розробляє міри комплексного проектування оптимальних трудових процесів з урахуванням технічних, економічних, психофізіологічних, правових і соціальних критеріїв);
•фізіології та психології праці (вивчає ті психофізіологічні зміни, які виникають в організмі людини під впливом певних простих чинників праці, наприклад, фізичних чи нервових навантажень);
•санітарії та гігієни праці (вивчає й оцінює чинники, пов'язані з робочим місцем і які можуть призводити до захворювань, погіршення здоров'я, зниження трудової активності).
Усі вищенаведені науки вивчають проблеми взаємозв'язку людини з природою в процесі праці. Але є й інша складова трудової діяльності: взаємозв'язок людини з людиною, який вивчає рад соціальних і гуманітарних дисциплін. Розглянемо тут ті, які належать до наук соціологічного профілю, не аналізуючи економічні, філософські, правові, педагогічні та інші галузі знання, що також торкаються проблем праці.
Тут ми маємо справу з досить невідпрацьованою проблемою розподілу предметів галузевих соціологій, тобто соціологічних теорій середнього рівня, що так чи інакше торкаються проблем праці. Ця проблема нині настільки загострена, що у виданих останніми роками у країнах СНД (Росії, Україні, Білорусії) словниках і довідниках переплутані визначення предметів таких наук, як ^соціологія праці, соціологія управління, економічна соціологія, індустріальна соціологія, промислова соціологія, заводська соціологія, соціологія колективів та ін.