Дипломная (вкр): Динаміка рослинності піщаного кар’єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське

Українське полісся, яке займає південну частину Поліської низовини, характеризується, як відомо, зниженим рельєфом, наявністю широких заболочених річкових заплав, позитивним балансом вологи, переважанням дерново-підзолистих та болотних ґрунтів, високим рівнем ґрунтових вод. Його природні умови, насамперед кліматичні параметри тепла і вологи, дозволяють формування тут багатого та різноманітного рослинного покриву, зростання мішаних та листяних лісів, які є зональним типом рослинності. Однак в рослинному покриві регіону переважають соснові та дубово-соснові ліси, що обумовлене едафічними факторами - значним поширенням флювіогляціальних піщаних відкладів. Останнє пов’язане з особливостями формування території - палеогеографічними умовами антропогену з багаторазовою зміною кліматичних умов, діяльністю льодовика та його вод, значною обводненістю території. Ці ж фактори спричиняють значне поширення пісків, не вкритих сформованою рослинністю.

Раніше на Укаїнськомй Поліссі особливо Правобережному, незакріплені піски займали великі площі. За орієнтовними підрахунками, в 1950 р. їх було близько 40 тис. га. Нині піски в різній мірі закріплені рослинністю, найчастіше культурами сосни. Відкриті піски тепер є переважно вторинними, вони утворились внаслідок вирубування лісу або під дією випасання. Найбільші площі пісків зосереджені в західній та північно-західній частинах регіону.

Серед піщаних форм рельєфу найчастіше трапляються піщані пасма, вали, арени, рідше - дюни. Їх розташування тісно пов’язане з річковими долинами та водно-льодовиковими формами рельєфу. П. А. Тутковський вважав, шо піщані форми рельєфу мають еолове походження. На його думку, Полісся є викопною пустелею - «батьківщиною та кладовищем барханів». Сучасні дослідники не погоджуються з цією концепцією. Піщані пасма вони розглядають як прируслові вали, створені водою, про що свідчить будова піщаних горбів та характер залягання пісків. Вже пізніше, під дією вітру, пасма та вали розпадались на скупчення піщаних дюн. Згодом відбулось їх затоплення водами притоків Прип’яті, внаслідок чого вони виявились розкиданими серед сучасних заплав. Крім сухих пісків терас та межиріч (борових пісків), у прируслових частинах заплав Полісся трапляються вологі алювіальні піски, де також відбуваються процеси заростання, відмінні за своїм характером.

Про заростання пісків Лівобережного Полісся практично відсутні відомості в літературі. Є уривчасті дані щодо території Поліського заповідника та деяких інших невеликих за площею територій. Праці українських фахівців, присвячені заростанню пісків, серед яких слід виділити монографію І. І. Гордієнка та статтю В. В. Осичнюка, висвітлюють це заростання для степової, в меншій мірі для лісостепової зон. Флористичні комплекси пісків виділив М. В. Клоков, який основну увагу приділяв південнішим флористичним комплексам пісків.

Роль псамофітів у заростанні борових пісків

Загальні закономірності заростання пісків на боровій терасі р. Десни відповідають таким для Лівобережного Полісся. Проте процес заростання борових пісків на терасі має свої особливості , тому детально зупинимося на його характеристиці.

Якщо для Лівобережного Полісся основним видом заростання пісків є Coryneforuscanescens (L.) Beauv. (іноді Polytrichumpiliferm та Carexcolchica, в меншій мірі Calamagrostisepigeios, Koeleriaglauca (Spreng.) DC), то на боровій терасі р. Десни значну роль у заростанні сухих пісків відіграє Calamagrostisepigeios. У заростанні ми виділяємо кілька стадій. На першій стадії на слабко закріплених пісках формуються угруповання псамофітного різнотрав’я із видів-монокарпіків. На окремих ділянках домінує ArtemisiascopariaWaldst. etKit., покриття якого становить 30-50% ( при загальному покритті 40-70%). Як асектатори з покриттям 2-5% найчастіше трапляються такі псамофітні види як Calamagrostisepigeios, Koeleriaglauca (Spreng.) DC., Helichrysumarenarium (L.) Moench, Carexcolchica J. Gay, Hieraciumpilosella L., Potentillaargentea L.

На другійстадіїзменшується участь малорічнихвидів. Травостій з проективним покриттям до 50-60% утворює Calamagrostisepigeios (20-30%) з спів домінуванням Koeleriaglauca (10-20%). Піски закріпляють також Sedumacre L., Festucaovina, Helichrysumarenarium. Участь Artemisiascoparia зменшується до 1-2%.. На цій стадії зявляються проростки сосни (при природному відновленні) або висаджується сосна.

На третій стадії молоді (3-5 - річні) екземпляри сосни зростають у монодомінатних угрупованнях Calamagrostisepigeios, покриття якого збільшується до 80%. Такі фітоценози флористично дуже збіднені. При формуванні лісових фітоценозів на ділянках з розрідженою сосною формуються угруповання групи асоціацій Pinetagraminosa (асоціація Pinetumcalamagrostidosum (epigeioris)). При змиканні крон сосни такі ценози трансформуються в ліси групи асоціацій Pinetahylocomiosa.

Таким чином, узагальнюючий еколого-ценотичний ряд заростання борових пісків Calamagrostisepigeios має такий вигляд:

Отже, угруповання Pinetumcalamagrostidosum (epigeioris) є сукесійними стадіями формування сосновим лісів зелено мохових.

На борових терасах р. Десни (урочище «Бір» Красилівського лісництва) та її притоки р. Вздвижі ( біля сіл Красне та СкорінецьЧернігівскього р-ну) нами описані різні стадії заростання пісків регіонально рідкісним видом Coryneforuscanescens. Цей центральноєвропейський вид знаходиться на Лівобережному Поліссі на східній межі ареалу, тому наявність його угруповань на межиріччі являє науковий інтерес. Тут виявлені ті ж стадії зростання, які виділені для Правобережного Полісся, проте є певні відмінності на кінцевих стадіях заростання.

На першій стадії Coryneforuscanescens спочатку вкорінюється поодиноко, а через 2-3 роки утворює розріджені угрупованням із покриттям травянистого ярусу 30-40% (проективне покриття домінанти 20-30%). Решту площі займає голий пісок із окремими куртинами псамофітного виду моху PolytrichumpiliferumHudw. У травостої з покриттям до 5% беруть участь Koeleriaglauca, Sedumacre. Поодиноко найчастіше трапляються такі псамофітні види як Helichrysumarenarium, CentauerapseudomaculosaDobrocz., Berteroaincana.

На другій традії, яка триває 2-3 роки Polytrichumpiliferum (покриття 20-30%) вкорінюється в покрив із переважанням Coryneforuscanescens (50-60%), зявляються так звані факультативні псамофіти Thymusserpyllum L.,Festucaovina, SolidagovirgaureaL. На закріпленому піску починають зявлятися проростки та молоді екземпляри сосни. На Поліссі на більшій частині площ на цій стадії висаджується сосна, що прискорює процес формування лісових ценозів.

На наступній стадії на ділянки з молодими (2-3 - річними) соснами, починають вкорінюватися лишайники роду Cladonia. Участь Coryneforuscanescens у травостої дещо зменшується (25-36%). Іноді з ними спів домінує Koeleriaglauca, Calamagrostisepigeios (до 10%). Часто на таких ділянках зявляєтьсяDianthuspseudosquarros (Novak) Klok. Ця стадія триває 4-5 років і є початком формування лісових угруповань.

Зі змиканням крон, яке настає на 21-15 -му році життя сосни, світлолюби вий вид Coryneforuscanescens починає випадати, а покрив із лишайників - замикатись ( до 20-30%). Зявляються лісові зелені мохи (найчастіше Polytrichumjuniperium).

На стадії формування лісових угруповань у мохово-лишайниковому ярусі переважають зелені мохи. У травянистий ярус вкорінюються лісові бореальні види (Peucedaumoreoselinum, CarexericetorumPoll. тощо). Згодом при змиканні крон сосни формуються угруповання Pinetahylocomiosa (Pinetumhylocomiosum, P. Graminoso-hylocomiosum).

На територіх Правобережного Полісся та Польщі кінцевими стадіями заростання борових пісків з участю булавоносця сіруватого є соснові ліси лишайникові. Так , Я. Корнась відмічає, що оптимальний розвиток буловоносця спостерігається при появі проростік сосни, вкорінені у наземний покрив лишайників та у появі видів наступного стану сукцесійного розвитку, зокрема FestucarubraL. S. Str., Koeletriaglauca. Дальший розвиток угруповань без дії випасання призводить до формування соснових лісів лишайникових.

Таким чином на боровій терасі р. Десни в межах Чернігівського району в заростанні пісків беруть участь як типові для лісової зони шикороареальніпсамофітні види (Koeleriaglauca, Calamagrostisepigeios, Polytrichumpiliferum), так і центральноєвропейський вид Coryneforuscanescens, ценози якого знаходяться тут на східній межі свого поширення.

Узагальнений еколого-ценотичний ряд заостання борових лісів Coryneforuscanescensє таким:

Роль псамофітів у заростанні вологих пісків

На вологих алювіальних пісках заростання починається з появи несформованих заростей рослин-піонерів. Пізніше зявляютсья молоді особини SalixacutifoliaWilld., у заростях якої поступово формується травянистий покрив. Серед псамофітів які тут трапляються Rumexacetosella, Sedumacre, Herniariaglabra, Carexcolchica. Покриття останнього виду становить 20-25%. І на першій стадії заростання він виступає домінантом.

Шелюга однією за перших опановує крупнозернисті промиті піски, на яких у подальшому формуються дернові грунти. Далі піщані галявини заростають шелюгою, внаслідок чого формуються асоціації шелюжникакуничникового. На наступних стадіях по невеликих зниженнях спочатку вкорінюються поодинокі дерева (PopulusnigraL., P. albaL.), які потім формують густі зарості. Поступово Salixacutifolia замінюється на S. fragilisL.,і таким чином формується заплавний вербово-осокоровий ліс.

Піски в заплавні Десни перебувають на різних стадіях заростання.

Отже, в заростанні пісків заплави Десни істотну роль відіграють Salixacutifolia та Calamagrostisepigeios. Процеси заростання вологих пісків значно відрізняються від заростання сухих борових пісків і призводять до формування заплавного лісу.

Узагальнений еколого-ценотичний ряд заростання пісків заплави Десни є таким:

Роль псамофітів у заростанні штучних піщаних намивів

В 1980-х роках було розпочато роботи по намивному піску на заболоченій території площею близько 50 га для будівництва житлового масиву в районі Лісковиці (південно- західна частина околиця м. Чернігова). Після проведення меліоративних робіт планувалося проведення на цю територію теплотраси та газопроводу. Проте після намиву піску цей проект було припинено у зв’язку з тим, що на намитій території дуже високого залягають підземні води. Аргументом проти будівництва на Лісковиці житлового масиву було і те, що багатоповерхові будинки закривали б мальовничий історичний краєвид Чернігова при вїзді з Києва. Нині піщаний намив на Лісковиці являє собою територію, яка неконтрольовано використовується для добування піску та як стихійне сміттєзвалище. Прилеглі до піщаного намиву ділянки забудовуються одно-, двоповерховими будинками.

На піщаному масиві нами були виявлені ділянки з різними стадіями формування рослинного покриву.

На першій стадії на слабко закріплених пісках формуються угрупування розрідженого псамофітного різнотрав’я з видів-монокарпіків. На окремих ділянках домінує Artemisiascoparia, покриття якого становить 20-30% ( при загальному покритті 40-50%). Покриття до 10-20% мають Plantagolanceolata, Erigeron Canadensis, Oenotherarubricaulis та O. biennis.Поодиоко зростають Calamagrostisepigeios, FestucaovinaBromusmolis, Lepidiumdensiflorum, Berteroaincata, Helichrsumarenarium, Hieraciumpilosella, Potentillaargentea, trifoliumarvense, Sedumacre, CentaureaPseudomakulosa, Erigeronacris, Stenactysannua, Saponariaafficinalis. Решту площі займає голій пісок із окремими куртинами псамофітного виду моху Polytrichumpiliferum. На цій стадії зявляетьсяHippophaerhamnoidesкоренепаросткового походження заввишки від 5 до 50 см (очевидно первинно на масив була занесена птахами з неподалік розташованих дач) і місцями займае до 20% площі та Salixacutifolia.

На другій стадії зменшується участь малорічих видів, асам перед Artemisascoparia (20-25%), Oenotherarubricaulis та Oenotherabiennis (15-20%). Участь багаторічних злаків, що закріплюють піски Calamagrostisepigeios та Festucaovina збільшується до 10-25%. Поодиноко трапляються Carexcolchica, Trifoliumarvense, Erigeroncanadensis, Lepidiumruderale. На цій стадії Politrichumpiliferum має покриття до 50-70%. Hippopphaerhamnoides досягає висоти до 1,5м і має зімкненість крон 0,4-0,5

На третій стадії Hippopphaerhamnoides, що плодоносить (співвідношення чоловічих особи і жіночих 2:8) досягає 2-4 м (зімкненість крон 0,6-0,9) і утворює угрупування разом з Calamagrostisepigeios або Festucaovina. Їх покриття збільшується до 30-40%. З Hippophaerhamnoides спів домінує Salixacutifolia. Такі фітоценози флористично дуже збіднені. Тут поодиноко трапляються Berteroaincana, Erigeroncanadensis, Lepidiumruderale. Згодом Hippophaerhamnoides повністю витісняє багаторічні злаки і утворює моно домінантні угруповання.

У південній частині масиву (ближче до ТЕЦ) у псамофіт них угрупованнях зростає участь Salixacutifolia. Тут формується угруповання.

Таким чином, узагальнююча схема зростання намивних пісків представлена на малюнку:

Отже, на штучних піщаних намивах провіду роль у їх заростанні відіграють як типові для Полісся псамофітні види (Calamagrostisepigeios, Salixacutifolia, Festucaovina) так і Hippophaerhamnoides, Artemisascoparia що потрапив із культури.

РОЗДІЛ 7. ПСАМОФІТНА РОСЛИННІСТЬ ПІЩАНОГО КАР’ЄРУ В ОКОЛИЦЯХ С.М.Т. М-КОЦЮБИНСЬКЕ

Піщаний кар’єр був залишений після видобування піску. Піски ці бідні на поживні речовини. Вони з часом вкриваються поодинокими дернинками булавоносцю сіруватого (Сorynephorus canescens (L.) Beauv.), а також Конюшини польової (Trifolium arvense L.) проективне вкриття якої через 2-3 роки збільшуеться і досягає 60-70%. Серед травостою Конюшини польової з’являються Куничник наземний, Полин Віниковий, Келерія сиза.

У подальшому відбувається ущільнення, і піски закріплюються різними відами.

Основне угруповання що знаходиться на піщаному кар’єрі:

Польовоконюшино- сіруватобулавоносцеве (булавоносець сіруватий + конюшина польова) проективне вкриття травостою 60-70%. Основу травостою становлять Конюшина польова (40%), Булавоносець сіруватий (30%), з другорядних компонентів Полин віничний (2%), Куничник наземний (2%), Келерія сиза (1%) Полин Гіркий (15), Костриця овеча (1%).

Всього на дослідній ділянці (10м2 ) було нараховано 10 видів псамофіт них рослин, домінантами є Булавоносець сіруватий та Коншина польова. Також на дослідній ділянці було нараховано 1867 рослин, серед них:

.Польва конюшина - 1272

.Булавоносець сіруватий - 300

.Куничник наземний - 74

.Полин віничний - 60

.Костриця овеча - 38 , 6.Келерія сиза - 100

ВИСНОВКИ

.Флористичні роботи кінця ХІХ - початку ХХ ст., що проводилися на Лівобережному Поліссі здебільшого присвячені реєстрації рослин піщаних грунтів (Н.Чикилевський, В.О.Вершковський). Рослинність пісків Лівобережного полісся описана в праці С.О.Молярчука «Рослинність Чернігівщини».

.Територія на який проводився дослід характеризується зниженим рельєфом, наявність поблизу боліт і ставків, позитивним балансом вологи переважанням дерново-підзолистих ґрунтів та високим рівнем ґрунтових вод

.У заростанні піщаного кар’єру беруть участь як типові для лісової зони широко ареальні псамофітні види (Конюшина польова, Келерія сиза), так і центральноєвропейський вид (Булавоносець сіруватий), запобігаючи розширення площ оголених пісків. Заростання пісків піщаного кар’єру приводить до формування соснових лісів зеленомохових.

.Псамофітне угрупування Піщаного кар’єру представлене:

польовоконюшинне-сіруватобулавоносцеве (Польова конюшина + Булавоносець сіруватиЙ)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Алехин В. В. Методика полевого изучения растительности и флоры. - М.: Наркомпрос, 1938. - 84 с.