Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка
Хіміко-біологічний факультет
Кафедра
Екології та охорони природи
Дипломна робота
Бакалавра
На
тему: Динаміка рослинності піщаного кар’єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське
Виконав: студент IV курсу, 42 групи
Камакький О.А.
Керівник: Лукаш
О.В. , професор , доктор біологічних наук
Чернігів
2013
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Стан вивченості псамофітної флори та рослинності лівобережного полісся
Розділ 2. Матеріали та методика досліджень
Розділ 3. Природні умови району досліджень
Розділ 4. Еколого-біологічна та господарська характеристика рослин псамофітів піщаного кар’єру
Розділ 5. Псамофітна рослинність Лівобережного Полісся
Розділ 6. Роль псамофітів у заростанні пісків
Розділ 7. Псамофітна рослинність піщаного кар’єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське
Висновки
Список
використаних джерел
ВСТУП
Актуальність роботи. Територія лівобережного полісся характеризується значним розвитком загальних динамічних процесів рослинності обумовлених як географічним розташуванням , так і значним антропогеннім впливом . В умовах значного антропогенного впливу, при якому в наслідок видобування відкритим способом піску та глини з’являються нові площі оголених пісків, особливу увагу привертають на себе сингенетичні зміни рослинності , пов’язані із їх наростанням. Останні привертають до себе неабиякий інтерес тому, що на незакріплених площах вітер перевіває піски і переносить їх на прилеглі території, засипає посіви. В заростанні пісків особлива роль належить псамофітам рослинам, пристосованим до життя в пісках . Дослідження останніх та їх роль у формуванні угруповань є важливим для з’ясування динамічних тенденцій рослинного покриву піщаних кар’єрів .
Предмет дослідження рослини піщаного кар’єру в околицяк с.м.т. М-коцюбинське
Об’єкт дослідження піщаний кар’єр в околицях с.м.т. М-Коцюбинське.
Метою даного дослідження було з’ясувати сучасний стан псамофітної рослинності та її видовий склад на території піщаного кар’єру в околицях с.м.т. М-Коцюбинське, а також встановити роль видів - псамофітів у заростанні пісків.
Мета нашої роботи досягалась шляхом вирішення конкретних завдань:
)Дати характеристику фізико-географічних факторів, які впливають на формування рослинного світу регіону
)Встановити псамофітний, флористичний склад регіону досліджень.
)З’ясувати динамічні процеси заростання піщаного кар’єру.
)Зясувати стан вивченості псамофітної рослинності Чернігівського Полісся. рослинність кар’єр псамофітна флора
Наукова новизна. Проведений аналіз псамофітної флори піщаного кар’єру
Практичне значення роботи. Одержані дані можуть бути використані працівниками лісового господарства при розробці природоохоронних заходів по закріпленню пісків та рекультивації техногенно-девастованих земель.
Апробація роботи. Матеріали роботи доповідалися
на засіданні кафедри екології та охорони природи Чернігівського державного
педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка
Розділ 1.СТАН ВИВЧЕНОСТІ ПСАМОФІТНОЇ ФЛОРИ ТА
РОСЛИННОСТІ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПОЛІССЯ
В Україні основні масиви пісків зосереджені в нижній течії річки Дніпра (нижньодніпровські) та на узбережжі Чорного моря. Значні площі займають також при донецькі та середньодніпровські піски. Серед інших типів рослинності рослинність пісків є специфічною. Крім алювіальних (вологих) пісків, приурочених до прируслових та центральних частин заплави, представлені і борові піски.
Псамофіти (від грец. Psammos - пісок і phyton - рослина) , рослини рухливих пісків, головним чином пустель. Псамофіти мають ряд пристосувань для існування на перевіваємих вітром пісках, що оголюють кореневу систему або засипаючи рослини утруднюють проростання насіння. Деревні і чагарникові Псамофіти утворюють могутні придаткові корені на стовбурах, похованих у піску (піщаний саксаул, кандим) , придаткові бруньки , а потім паростки на оголених коренях (піщана акація, еремоспартон, смирновія та ін.). Трав’янисті Псамофіти утворюють підземні паростки (злак селен) або довгі, швидко заростаючі кореневища , що проростають скрізь товщу піску (осока піщана). Багато з Псамофітів - ксерофіти і однолітні ефемери. Багаторічні Псамофіти мають дрібне, сильно редуційоване листя або позбавлені листя; фотосинтез і транспірація у них здійснюються стеблом (саксаул, каллігонум). Завдяки придаткам у виді крил (у саксаулів), пропелера (у піщаної акації) чи парашута (у злаку селен) плоди Псамофіти летючі, пересуваються з піском і не огрібаються в ньому. При проростанні насіння Псамофіти (звичайно ранньої весни) корінь у них росте дуже швидко , досягаючи незабаром глибини близько 0.5 м, де до літа ще зберігається волога. Поза пустелями псамофіти розвиваються по берегах морів, великих озер, на пісках уздовж річок і т.д. (злаки елі мус піщаний овсяниця піщана, чагарник шелюга й ін.). Псамофіти широко використовують для закріплення піщаних ґрунтів.
Серед псамофітної рослинності України найбільш вивченою є рослинність нижньодніпровських пісків яким присвячено праці Й.К.Пачоського, С.С.Соболева, Г.М.Висоцького та інших ботаніків. На особливу увагу заслуговують праці Є.М.Лавренка, в яких вісвітлюються питання пасовищної дигресії та екології псамофітів. Характеристиці рослинного покрову середньодніпровських пісків степової зони присвячені численні праці дніпропетровських ботаніків - А.М.Левицької, Є.І.Пестушко, К.Є.корещука, О.Л.Бельгарда та інших. Ю.Д.Клеопов відзначав, що в лісостеповій частині середньої течії Дніпра є ділянки первинного піскового степу - най північніші його форпости на Лівобережжі. Вивчаючи флору і фітоценотичні особливості середньодніпровських пісків , Ю.О.Войтюк розробив типологічну структуру псамофільних флористичних комплексів. Піски лівого берега Ворскли в її середній течії в першій половині ХХ ст. в межах Полтавської обл. вивчали С.О. Іллічевський, Я.Х.Лепченко , О.І.Соколовський. Рослинність та особливості пісків пониззя Ворскли вивчали Н.О.Стецюк та І.В.Бабаніна.
Серед праць українських фахівців, присвячених заростанню пісків, слід виділити монографію І.І.Гордієнка та статтю В.В.Осичнюка, в яких висвітлюється заростання для степової і в меншій мірі лісостепової зон.
З праць, присвячених вивченні флори піщаних ґрунтів, слід відмітити роботу Ф.Арнольда (1885), залісенню пісків - М.Китаєва (1894); вивченням лісів займався І.Шульгін (1885).
Еколого-ценотичним особливостям заростання пісків Лівобережного полісся присвячена стаття Т.Л.Андріенко. В цьому дослідженні встановлено що заростання сухих пісків межиріч (борових пісків) і алювіальних пісків заплав суттєво відрізняється. Заростання борових пісків має специфічний характер, в ньому основну роль відіграє центральноєвропейський вид булавоносець сіруватий. Поступово при проходженні низки стадій, формуються соснові ліси лишайникові. Заростання алювіальних пісків менш специфічно.
Лівобережне полісся характеризується, як відомо, зниженим рельєфом, наявністю широких заболочених річкових заплав, позитивним балансом вологи, переважання дерново-підзолистих та болотних грунтів, високим рівнем ґрунтових вод . його природні умови , насамперед кліматичні параметри тепла та вологи , дозволяють формуванню тут багатого і різноманітного покрову, зростанням мішаних та листяних лісів які є зональним типом рослинності. Однак в рослинному покриві регіону переважають соснові і дубово-соснові ліси що обумовлене едафічними факторами - значним поширенням флювіогляційних піщаних відкладів. Останнє пов’язане з особливостями формування території- палеографічними умовами антропогенезу з багаторазовою зміною кліматичних умов, діяльністю льодовика та його вод, значною обводненістю території. Ці ж фактори спричинюють значне поширення пісків не вкритих сформованою рослинністю.
Раніше на Лівобережному Поліссі незакріплені піски займали велкі площі. Нині піски в різній мірі закріплені рослинністю, найчастіше культурами сосни. Відкриті піски є тепер переважно вторинними , вони утворилися внаслідок вирубування лісу або випасання худоби.
Серед піщаних форм рельєфу най частіше трапляються піщані пасма, вали, арени, рідше - дюни. Їх розташування тісно пов’язане з річковими долинами та водно-льодовиковими формами рельєфу. П.А.Тутковський вважав, що піщані форми рельєфу мають еолове походження. На його думку, Полісся є викопною пустелею - «батьківщиною та кладовищем барханів» . Сучасні дослідники не погоджуються з цією концепцією. Піщані пасма вони розглядають як прируслові вали, створені водою, про що свідчить будова піщаних горбів та характер залягання . Вже пізніше під дією вітру, пасма та вали розпадались на скупчення піщаних дюн. Згодом відбулося їх затоплення водами притоків Десни, внаслідок чого вони виявились розкиданими серед сучасних заплав. Крім сухих пісків терас та межиріч (борових пісків), у прируслових частинах заплав Полісся трапляються вологі алювіальні піски, де також відбуваються процеси заростання. Відмінні за своїм характером.
Флористичні роботи кінця ХІХ - початку ХХ ст., що проводилися на Чернігівщині здебільшого присвячені реєстрації рослин піщаних грунтів Н.І.Чикилевський, В.О.Вершковський.
Рослинність пісків Чернігівщини описана в праці С.О.Мулярчука «Рослинність Чернігівщини».
На початку ХХ століття проводяться дослідження
флори, зв’язані іноді з певними екологічними умовами. Так, вивченні флори
піщаних грунтів тодішнього Остерського повіту займався В.Вершківський (1915).
Рослини пісків Ніжинського, Остерського, Козелецького та Чернігівського повітів
досліджував Н.Чикилевський (1909) . він же вивчав лісову флору (1909).
РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Робота виконувалась на території чернігівського району поблизу с.м.т. М-Коцюбинське. В роботі використовувались описи рослинності пісків, наявні у фітоценотеці кафедри екології та охорони природи. Аналізувався гербарний матеріал кафедри біології.
Дослідження проводилось під час виїздів на досліджувану ділянку. Одним із способів виявлення видового складу флори була реєстрація видів рослин піл час описів рослинних угруповань.
При дослідженні угруповань рослинності використовувались загально прийняті геоботанічні методи . Для опису рослинності закладалася пробна ділянка згідно загально прийнятих підходів для трав’янистих типів рослинності площею 10м².
Для з’ясування динаміки рослинності використовувався
в основному метод просторового порівняння, який дозволив за короткий час
намітити тенденції динамічних процесів і вивести сукцесійні ряді.
РОЗДІЛ 3. ПРИРОДНІ УМОВИ РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
Територія. Що досліджувалась, за фізико географічним районуванням знаходиться в Чернігівському поліссі, яке займає південну частину Поліської низовини, і характеризується, як відомо, зниженим рельєфом, наявністю широких заболочених річкових заплав, позитивним балансом вологи, переважанням дерново-підзолистих болотних ґрунтів, високим рівнем ґрунтових вод. Його природні умови , насамперед кліматичні, параметри тепла і вологи, дозволяє формуванню тут лісів, які є зональним типом рослинності.
Клімат території помірно-теплий, м’який, з достатньою зволоженістю.
Важливим кліматоутворюючим фактором є сонячна радіація, що складає тут 98 - 100 ккал/см2. Тривалість сонячного сяяння 1800 та більше годин за рік.
середня кількість днів за рік без сонця 100. Середня температура повітря +6,5°C, абсолютна максимальна температура +37,4°C. Кількість опадів за рік 572 мм. Тривалість вегетаційного сезону 195 днів. Останні приморозки весною припадають на початок травня, перші приморозки восени припадають на кінець вересня, середня потужність снігового покриву 20 см; час його появи припадає на другу декаду листопада - першу декаду грудня, сходження - сходження другу декаду березня - першу декаду квітня. Середня глибина промерзання ґрунту становить 85 см. Напрямок вітру взимку - південно-західний , влітку - північно-західний; середня швидкість цих вітрів - 2 -5 м/с. відносна вологість повітря становить 72-77 %.
В рослинному покриві району досліджень переважають соснові ліси, що обумовлено значним поширенням піщаних відкладів. Останнє пов’язане з особливостями формування території - палеогеографічними умовами антропогенезу з багаторазовою зміною кліматичних умов, діяльністю льодовика то його вод, значною обводненість території. Ці ж фактори спричинюють поширення пісків не вкритих сформованою рослинністю.
Кліматичні, гідрологічні і геолого-геоморфологічні умови сприяють місцевому формуванню ґрунтових вод. Їхня глибина залягання коливається від 1-3 на терасах до 5-7 м на вододільних рівнинах. На терасах і в замкнутих пониженнях вододільних рівнин ґрунтові води живлять болота і беруть участь у формуванні ґрунтів, обумовлюючи їхню заболоченість. У долинах великих річок горизонт ґрунтових вод алювіальних і водно-льодовикових відкладень має зв’язок з харківським горизонтом підземних вод. Підземні води харківського горизонту підживлюють такі великі болота як Паристе, Видра і частково Замглай.
Різноманітність літо генної основи і місцевих умов поверхневого і підземного стоку викликало строкатість ґрунтового покриву і природної рослинності.
Більше половини території Чернігівського Полісся займають слабко і середньо підзолисті ґрунти на валунних суглинках і піщаних відкладеннях. Вони сформовані під змішаними хвойношироколистяними лісами. Значно поширені дерново-підзолисті ґрунти в комплексі з дерново-глеєвими і болотними. На лісових легко- і середньосуглинистих відкладеннях утворилися в минулому під широкими листяними лісами світло-сірі, сірі і темно-сірі лісові ґрунти. По слабко дренованим вододільним і терасовим зниженням лісових «островів» зустрічаються лучні і солончакуваті ґрунти в комплексі з болотними. На розчленованих схилах вододільних рівнин ґрунти значною мірою еродовані. Великі площі займають заплави з алювіальними лучними і болотними ґрунтами.
Господарське освоєння земель Чернігівського Полісся характеризується таким співвідношенням сільськогосподарських угідь: орні землі займають 41,2% загальної площі, сади і ягідники - 0,7%, косовиці - 15,4%, вигони і пасовища - 6,5%, ліси і чагарники 21,0%, болота 5,6%, піски - 1,4%, яри - 0,1%, інші - 8,1%
Своєрідність ландшафтно - типологічної структури Чернігівського Полісся визначається насамперед тим, що поряд із місцевостями поліського типу значне поширення мають природні комплекси, властивості яких мають риси лісостепового характеру. Так, місцевості поліського типу складають близько 60,0% усієї площі, місцевості лісостепового типу ландшафту займають 18,6% площі.
Другу особливість ландшафтної структури складає абсолютна перевага долинних типів місцевостей, що займають більш 85% усієї території. У тому числі заплави долин рік складають 18,4% загальної площі.
За характером сполучень і площі поширення типів місцевостей і їм властивих урочищ у межах Чернігівського полісся виділяють 13фізико географічних районів:
) Дніпровсько-Деснянський фізико-географічний район