Материал: THEATRICA _postranichno_

ІГРИ ГОНОРАРНІ

Навіть коли 55 р. до н. е. полководець Гней Помпей побудував у Римі перший постійний кам’яний театр на сорок тисяч глядачів, на честь відкриття цього куль­

турного осередку показано трагедію «Клітемнестра» (із шістьма сотнями мулів) і битву венаторів (воїнів мисливців) із левами й слонами, після чого на сцену вийшли засуджені до смерті злочинці.

Мистецтво гладіаторів високо цінувалося, отож коли гладіатор перемагав у багатьох змаганнях (що підтверджувалося маленькими дощечками — tesserae gladіa­ torіae), він нагороджувався почесним мечем, який ставав знаком волі. Переможців наймали за підвищену плату для боїв і навчання новачків.

ІГРИ ГОНОРАРНІ (лат. ludi honorarii) — у давньоримському театрі — ігри, організовані на замовлення приватних осіб, а надто під час виборів до магістрату,

як дармове видовище для народу. ► ІГРИ ПРИВАТНІ

ІГРИ ГРЕЦЬКІ (лат. ludi Graeci, ludi Graeci astici) — у Давньому Римі, починаючи з 240 р. до н. е., — п’єси, перекладені й адаптовані з грецького оригіналу. Термін уведено для того, щоб розмежувати грецькі ігри і латинські (ludi Latini), під час яких здійснювався показ оригінальних римських творів. Грецькими іграми називалися також змагання атлетів і деякі інші спортивні видовища. ► ІГРИ ЛАТИНСЬКІ

ІГРИ ЕКСТРАОРДИНАРНІ (лат. Ludi extraordinarii) — у Давньому Римі — ігри, що влаштовувалися з якоїсь нагоди (на відміну від постійних календарних — Ludi annui, stati, ordinarii) або за обітницею (Ludi votivi). Інколи такі ігри повторювали, залежно від обітниці, до річниці тієї події, з нагоди якої вони були обіцяні. Таким чином ігри ставали щорічними і постійними.

ІГРИ ІНАВГУРАЦІЙНІ (англ. inaugural games) — у Давньому Римі — ігри, що влаштовувалися з нагоди інавгурації імператора. ► ІНАВГУРАЦІЯ

ІГРИ КАПІТОЛІЙСЬКІ (лат. agon Capіtolіnus, Ludі Capіtolіnі, Capіtolіnus) — у Давньому Римі — змагання на честь Юпітера, встановлені імператором Доміціаном

у86 р. н. е. З усіх римських ігор ці ігри трималися найдовше; влаштовувалися на-

весні. У програмі змагань були, зокрема, музичні конкурси і виступи читців. Змагання влаштовувалися в Одеоні, зведеному за наказом Доміціана архітектором Аполлодором і розрахованому на десять одинадцять тисяч глядачів. Переможців­

узмаганнях відводили на Капітолій, де імператор увінчував їх вінками. ► ОДЕОН ІГРИ ЛАТИНСЬКІ (лат. ludi Latini) — у Давньому Римі — вистави латинською

мовою (претекстата, тогата та ін.) за творами римських драматургів. ► ІГРИ

ГРЕЦЬКІ, трагедія антична

ІГРИ МЕГАЛЕЗІЙСЬКІ, МЕГАЛЕЗІЇ (лат. ludi Megalenses,­ Megalesia) — у Давньо-

му Римі — ігри, вперше влаштовані 204 р. до н. е. на згадку про прибуття Великої Матерi богiв Кiбели (Mаgnа Mаtеr). Ігри тривали впродовж 4–10 квiтня, і в ці дні

відбувалися театральні вистави.

ІГРИ НЕМЕЙСЬКІ (грец. Nemea, лат. Ludi Nemei)— у Стародавній Греції — ігри на честь Немейського Зевса (вперше влаштовані 576 р. до н. е.); під час їх про-

245

ІГРИ ПЛЕБЕЙСЬКІ

ведення відбувалися змагання музикантів і поетів, виконувалися номи — гімни під супровід флейт або кіфар.

ІГРИ ПЛЕБЕЙСЬКІ (лат. Ludі Plebeі) — у Давньому Римі — громадські ігри, вперше влаштовані 220 р. до н. е. в пам’ять про здобуття рівноправ’я; ігри справлялися 4–17 листопада; в ці дні відбувалися сценічні ігри — показ театральних вистав. З 214 р. до н. е. театральні вистави у Римі влаштовувалися також на Римських, або Великих іграх і тривали впродовж чотирьох днів. ► ІГРИ РИМСЬКІ

ІГРИ ПОЗОРИЩНІ ► ПОЗОРИЩЕ, ТЕАТР

ІГРИ ПОХОВАЛЬНІ (лат. ludi funebres, ludi funerales) — у Давньому Римі — гро-

мадські ігри з нагоди поховання видатної особи.

Описуючи римські поховальні ігри, Т. Моммзен яскраво змальовує це моторошне свято мертвих: «Це була дивна процесія, до участі в якій закликав громадян клич глашатая громади: “Смерть викрала воїна; хто може, нехай проводить Луція Емілія, його виносять з його дому”. Процесію відкривала юрба плакальниць, музикантів і танцівників; один з цих останніх, у костюмі й у масці, зображував померлого; жестами й рухами він намагався нагадати юрбі відому

людину. За цим випливала найвеличніша й найоригінальніша частина церемоніалу — процесія предків. Римляни мали звичай зберігати вощані розфарбовані маски тих предків, що були курульними едилами і посідали одну з найвищих посад; ці маски знімалися ще за життя, виставлялися зазвичай на стінах родинної зали в дерев’яних нішах і вважалися найкращою оздобою будинку. Коли помирав

один із членів сімейства, для похоронної процесії надягали ці маски й костюми, що відповідали посаді, на людей, придатних до виконання такої ролі, переважно

на акторів; у такий спосіб померлого супроводжували на колісницях до могили

його предки у найпишнішому вбранні, яке вони носили за життя, — тріумфатор

увишитій золотом, цензор у пурпуровій, консул в облямованій пурпуром мантії. На похоронних ношах, покритих пурпуровими й вишитими золотом покривалами і застелених тонкою полотниною, лежав померлий; він також був одягнений

укостюм тієї вищої посади, яку посідав за життя, а довкола нього лежали обладунки убитих ним ворогів і вінки, що були йому піднесені за заслуги. За ношами

йшли у чорному вбранні без прикрас усі ті, що носили жалобу за померлим — сини із закутаними головами, дочки без покривал, родичі, друзі, клієнти й вільно-

відпущеники. Процесія прямувала до майдану, де труп ставили на ноги, предки сходили з колісниць, сідали в курульні крісла (sella curulis), а найближчий родич померлого сходив на трибуну, щоб перелічити перед юрбою імена й подвиги всіх

тих, що сиділи навколо і, нарешті, останнього — покійного». Під час поховаль-

них ігор Люція Емілія Павла було показано комедію «Брати» Теренція. Щоправда,

уцьому сумному церемоніалі місце для подібних розваг знаходилося й раніше,

про що свідчить згадка про те, як у 278 р. до н. е. консул Публій Семпроній Соф, скориставшись тим, що його дружина була присутня на поховальних іграх (тобто

246

ІГРИ ПРИ МЕРЦІ, ЗАБАВИ ПРИ МЕРЦІ

дозволила собі розважатися), розлучився з нею. Згодом під час поховальних ігор почали показувати і комедії, і трагедії. ► ІГРИ гладіаторські, ігри ПРИ МЕРЦІ

ІГРИ ПРИ МЕРЦІ, ЗАБАВИ ПРИ МЕРЦІ — у поховальній обрядовості європейських країн — поховальні ігри.

На етнічній території України цей звичай відомий в обрядовості Карпат і на Поділлі під різними назвами: Білиця; Босоркання; Виса; Вогонь; Вуглик; Гліг; Головенька; Грушка; Двірник і Джурат; Дід і Баба; Діди; Дідо; Коза; Королі; Лубок; Мед-

відь; Мельниця; Млин; Мрець; Ниточка; Обручка; Огарчик; Опровід; Перстенець (Перстинець); Пєц; Піжмурки та ін. Зазвичай сторонні люди на ці забави не допускалися. Деякі з цих ігор мали раз і назавжди фіксований діалог та інші театральні елементи. Семантично ці ігри мають багато спільних ознак із римськими поховальними іграми. В Україні звичай зберігався до ХХ ст. ► ІГРИ ПОХОВАЛЬНІ

ІГРИ ПРИВАТНІ (лат. ludi privati) — у Давньому Римі — ігри, що їх організовували і фінансували приватні особи. Зазвичай це були ігри поховальні, за обітницею (екстраординарні) або гонорарні (з нагоди виборів та ін.). Приватні особи, за рахунок яких влаштовувалися ці ігри, називалися ludos edere. ► ІГРИ ГОНОРАРНІ

ІГРИ ПУБЛІЧНІ (лат. ludi publici) — у Давньому Римі — релігійні ігри, що влаштовувалися державою: Аполлонові, Римські ігри та ін.

ІГРИ РАНКОВІ (лат. ludi matitinus) — у Давньому Римі — шоу тварин, які називалися ранковими через те, що влаштовувалися вдосвіта. В англійській мові поді-

бні ігри дістали назву an animal show. ► БЕСТІАРІЇ, драма верхова, зоодрама, театр тварин

ІГРИ РИМСЬКІ (лат. ludi Romani, ludi Romanum, ludi Ro­manus) — у Давньому Римі — головні державні ігри, вперше влаштовані у IV ст. до н. е. на честь трьох капiтолiйських богів; справлялися 4–14 вересня; пiд час iгор влаштовувалися «Бенкети Юпiтеровi». Родзинкою iгор була урочиста процесiя — помпа (грец. pompe, лат. pompa), в якiй ішли пiшки або їхали на конях римськi юнаки, за ними вершники, танцiвницi, музики, несли курильницi i священний посуд, зображення богiв

на ношах (ferculla), а згодом — зображення iмператорiв та їхнiх дружин.

Найдавнiшими з розваг, що влаштовувалися пiд час iгор, були змагання на ко­ лiсницях,­ верхова їзда, боротьба, танцi, театральнi вистави (з 240 р. до н. е.), бої гладіаторів, бестіарії тощо. Інколи ігри називалися також Ludi Magni — Великі ігри, Великі Римські ігри. ► ІГРИ СЦЕНІЧНІ

ІГРИ РІЗДВЯНІ (лат. Ludus de Nativitate, англ. Nativity play) — у середньовічному театрі — вистави, присвячені Різдву Христа. Назва охоплювала літургійну

і напівлітургійну драму, містерії різдвяного циклу та ін. ► ДРАМА РІЗДВЯНА

ІГРИ СВЯТКОВІ (лат. Ludi Sollemnes) — у Давньому Римі — щорічні, на відміну

від екстраординарних, публічні ігри, що у І ст. н. е. тривали сімдесят шість днів,

з яких п’ятдесять п’ять відводилося театральним видовищам.

ІГРИ СЕКУЛЯРНІ, ІГРИ СТОЛІТНІ (лат. Ludі Saeculares або Ludi Tarentini — Вікові або Столітні ігри) — у Давньому Римі — урочисті ігри на честь підземних богів

247

ІГРИ СЕКУЛЯРНІ, ІГРИ СТОЛІТНІ

Дита й Прозерпіни, що влаштовувалися у Римі раз на сто років і здійснювалися під наглядом колегії квіндецемвірів.

Перші Столітні ігри влаштовано в рік заснування республіки (509 р. до н. е.), на честь підземних божеств з метою вимолити закінчення мору. Ludi saeculares повторювалися на початку кожного сторіччя, з майже рівними проміжками часу,

як урочиста гарантія громадської безпеки (346, 249 і 146 рр.). П’яті Віко­ві ігри припадали на 49 р. до н. е., на початок міжусобної війни між Цезарем і Помпеєм. Але під час війни римляни були зосереджені більше на тому, щоб уникнути передчасного знайомства з царством Дита й Прозерпини, ніж тим, щоб приносити їм жертви, тому ніхто й не збирався справляти майже забуті Вікові ігри. Однак Августові було вигідно вкоренити у свідомості суспільства думку, що під його патронатом починається нова доба — щасливе століття. Щоправда, цьому дуже заважав той

факт, що з часу останніх ігор пройшло набагато більше, ніж сто років, і термін ювілею був пропущений, але Августові допомогла кмітливість юриста Атея Капітона, який зумів приборкати неслухняну хронологію й науково обґрунтувати, що останній ювілей був не 146, а 126 року, і що вік може тривати сто десять років: у книгах пророчиці Сибілли він знайшов необхідний термін для оголошення нового світо-

вого ювілею влітку 17 року. Сенат ухвалив постанову про святкування Вікових ігор, затвердив кошторис на їх улаштування і доручив Августові представити колегії квіндецемвірів програму свята. Невдовзі таку програму, складену тим самим кмітливцем Атеєм Капітоном, було затверджено колегією і видрукувано кілька едиктів і всіх необхідних до свята розпоряджень, щоб організація й керівництво святом вважалися справою колегії, а не Августа. Було визначено, що урочистості розпо-

чнуться в ніч на 31 травня жертвопринесенням Мойрам і триватимуть до 3 червня, зв’язуючи одну релігійну церемонію з іншою безперервним ланцюжком народних гулянь. Під час приготувань колегії квіндецемвірів доручено було звернутися до народу з проханням здійснити добровільні пожертвування їстівними запасами

(ячменем, пшеницею й бобами), що роздавали усім присутнім на святі.

Отже, 1 червня 17 р., опівночі, тобто першого дня, від якого слід було вести відлік нового століття, розпочалося свято. На Марсовому полі, на березі Тибру, у призначеному оракулом місці, де Тибр найглибший, спорудили три жертовники, а поряд — театральний майданчик, але без лав для глядачів, які мусили стояти, щоб церемонія мала характер мужньої й давньої урочистості тієї доби, коли

ще не знали ні зручних сидінь, ні тентів, які захищають від сонця.

У відблиску жертовників з’явився Август у супроводі колегії квіндецемвірів; від імені співгромадян він звернувся до богинь із промовою.

Після завершення жертвопринесення були запалено смолоскипи і багаття, щоб освітити сцену, на якій були розгорталися театральні вистави; глядачі увесь

час були на ногах, а сто десять матрон, які символізували століття, влаштували селлістерній, тобто священний бенкет, присвячений Діані та Юноні.

248

ІГРИ СЦЕНІЧНІ

Далі урочистості продовжилися на Капітолії: Август і Агріппа принесли биків у жертву Юпітерові, повторили молитву, з якою напередодні Август уже звертав-

ся до Мойр, і в дерев’яному театрі, зведеному на Марсовому полі біля Тибру й обладнаному сидіннями, представили Латинські ігри. Уночі на березі Тибру­ було принесено в жертву двадцять сім пирогів, причому церемонія супроводжувала-

ся тією ж молитвою, в якій було змінено лише ім’я богині.

Наступного дня здійснено велике жертвопринесення Юноні на Капітолії; головну роль виконували матрони, що мусило символізувати роль жінки у державі й у родині. Сто десять матрон, обраних квіндецемвірами з найшляхетніших родин, одержали наказ перебувати на Капітолії для жертвопринесення; коли Агріппа й Август забили кожний по корові, після чого Август укотре вже виголосив Юноні все, що він уже не раз розповідав Мойрам, Юпітерові та Іліфіям, матрони

опустилися на коліна і прочитали молитву, що мало відрізнялася від попередньої: вони просили Юнону допомагати республіці й родині, давати римлянам сили для перемоги і т. ін. Потім були влаштовані ігри по усіх кварталах міста. Уночі розпочалося третє жертвопринесення Матері землі з повторенням тієї самої молитви.

Найважливіші урочистості були залишені на останній день; це було приношення

двадцяти семи пирогів на честь Аполлона в його храмі на Палатині. Після завершення процедури Август ушосте прочитав молитву, юнаки й дівчата заспівали оду Горація, що й підбило підсумок символічним значенням церемонії. ► СЦЕНАРІЙ ВЛАДИ

ІГРИ СЦЕНІЧНІ (лат. Ludi scaenici, ludus scaenicus, scaeni­cos­ ludos) — у Давньому Римі — сценічні вистави. Першою згадкою про театральні ігри в Римі слід вважати сценічні ігри, влаштовані 364 р. до н. е., коли Рим охопив мор і для умилос-

тивлення богів було влаштовано лектистернії (Lectіsternіum — божа трапеза)

і сценічні ігри, що їх Тит Лівій прокоментував як «справу для воїнського народу

небувалу, адже до того часу єдиним видовищем були кінні перегони в цирку». Актори (Ludіоnеs —гравці), запрошені з Етрурії, виконували танці «без будь яких

пісень і дій». Розвага сподобалася римлянам, вони запозичили її, а невдовзі дали місцевим умільцям ім’я гістріонів (етруською мовою виконавці звалися гістера­ ми). Невдовзі вони перетворили гру на ремесло (представники якого, щоправда,

вважалися заплямованими, тобто неповноправними громадянами) і стали вико-

нувати сатури. Утім, — зауважує Лівій, — ігри ці мору не зупинили, на що, здається, замовники ігор і не розраховували. Надалі сценічні ігри влаштовувалися лише під час певних свят — спочатку під час Римських або Великих ігор, які, починаючи з 214 р. до н. е., тривали упродовж чотирьох днів. З 212 р. до н. е. сценічні ігри

влаштовувалися й у липні, під час свята на честь Аполлона. З 194 р. до н. е. сценіч-

ні ігри увійшли до квітневих свят на честь Великої Матері богів. За часів Плавта до цих свят додалися Плебейські ігри, що влаштовувалися у листопаді.

Вважалося, що витрати на влаштування ігор несе держава, однак насправді держава покривала лише частину витрат, тоді як основне навантаження лягало

249