Материал: THEATRICA _postranichno_

ДІЙСТВО ГОЛОВНЕ Й ДЕРЖАВНЕ

ДІЙСТВО ГОЛОВНЕ Й ДЕРЖАВНЕ (нім. Haupt und Staatsactіonen, інколи Staatsaktіon) — у німецькому театрі XVII ст. — сценічний жанр, який дістав

поширення у творчості англійських мандрівних професіональних труп. Це були брутальні напівімпровізовані трагедії, насичені патетикою й жахами, та серйоз­ ні п’єси історико політичного змісту, в яких діяли історичні особи. Ці п’єси були

перенасичені вбивствами, привидами та грубими жартами. Від 1685 року голо­ вними державними дійствами опікується курфюст Саксонський, і упродовж п’яти­

років вистави цього жанру демонструються на сцені Дрезденського придворного театру, оснащеного новітньою машинерією. У XVIII ст., за царювання Єлизавети Петрівни, жанр дістає поширення в російському придворному театрі. Іван Франко у праці «Русько український театр» так охарактеризував цей жанр: «дра-

матизовані історичні хроніки без виразної драматичної будови, часто з ролями імпровізованими». В іншій праці, пишучи про п’єсу Юрія Федьковича «Довбуш», Франко доповнює попередню характеристику: «… З погляду на техніку ця драма стоїть на рівні дошекспірівських драматичних творів, або отих прославлених у німців Haupt und Staatsaktіonen, сповнених громів, стилетів, отрут, скриготання зубами і гучних, але пустих фраз». ► ГІНЬЙОЛЬ

ДІЙСТВО ПІЩНЕ (рос. Пещное действо) — на Русі ХІV ст. — пара­театральне­ церковне дійство, різновид літургійної драми, заснованої на змісті третього роз-

ділу «Книги пророка Даниїла»; котре розігрувалось 17 грудня, під час свята на честь трьох отроків — Ананія, Азарія, Місаїла та пророка Даниїла. Обрядові «Піщного­ дійства» передували приготування, які полягали в тому, що паламарі та дзвонарі розбирали великі паникадила над амвоном серед церкви. Початково роль печі відігравав, очевидно, амвон. У ХVІІ ст. вже згадується особлива­ «пещь древяна решетчата». Приготування до «Піщного дійства» розпочиналося­ в суботу, коли під час обідні ключарі одержували благословіння архієрея на те, щоб прибрати амвон і встановити на його місці піч. Після закінчення літургії ам-

вон ховали за лівий клирос (початково призначений для читців), а на його місце, проти царських воріт, ставили піч і поблизу неї залізні шандали з ви­тими свіч­

ками. На залізному гаку, замість знятого паникадила, вішали зображення ангела Господнього, яке піднімалося й опускалося за допомогою мотузки, що тягнулася з вівтаря й була переки­ну­та­ через блок.

Сам обряд відправлявся під час ранкової служби, яка здійснювалася за звичайним чином до сьомої пісні канону. З початком сьомої пісні з вівтаря виходи-

ли диякони і, не входячи в піч, запалювали біля неї свічки. З початку сьомого ві-

рша починалося «Піщне дійство». Вчитель отроків клав три поклони перед іконою, кланявся архієреям зі словами: «Благослови, владико, отроків на уречене

місце представити». Архієрей давав благословіння, після чого, вклонившись йо­

му, вчитель ішов до вівтаря, пов’язу­вав­ отро­ків­ «убрусцом у виях їх» і передавав

«халдеям», які, тримаючи в руках кінці­ рушника, вели їх до архієрея.

165

ДІЙСТВО ПРО ТРЬОХ КОРОЛІВ

«Піщне дійство» увійшло й в інші служби і злилося зі святочними ігрищами. Протягом­ дванадцяти днів отроки й халдеї супроводжували митрополита до ве-

чірньої та ранкової служби, бігали, переодягнені блазнями, вулицями міста й творили кумедні жарти. За словами Олеарія, халдеї щорічно одержували патріарший дозвіл упродовж святок (дванадцять днів між Різдвом Христовим і Богоявленням;

інші назви — Дванадцятиднев’я, або Додекамерон) бігати вулицями міста з особливого роду потішним вогнем, підпалювати ним бороди людей, потішаючись над селянами. За часів Олеарія такі халдеї підпалили в одного мужика віз сіна,

аколи бідолаха хотів чинити їм опір, спалили йому бороду й волосся на голові. Халдеї вбиралися як блазні або штукарі, на головах носили дерев’яні розфар-

бовані капелюхи, а бороди свої обмазували медом. Ці жартівники заподіювали чимало шкоди селянам; тому патріарх згодом заборонив цю гру.

Після заборони у XVІІІ ст. «Піщного дійства» на цей сюжет звернув увагу Симе-

он Полоцький, який написав трагедію «О Навходоносоре царе, теле злате и триех отроцех в пещи не сожженных», змістом якої було дійство православного богослужіння, оброблене за правилами шкільної піїтики; поклоніння «тілу златому» та відмова від нього набули в його творі політичного забарвлення. Починався

твір предисловцем, в якому було звернення до царя Олексія Михайловича, де вихвалялися чесноти царя, і на противагу їм розповідалося про Навуходоносора, що проголосив себе богом і звелів кинути трьох отроків у піч: «Благовірнійший пресвітлійший царю, многих царст і князств правий государю, пречестним вінцем богоувінчаний, всім православним яко солнце даний, да нам світиши

ясні добротами, яко же солнце світлими лучами!». В епілозі цареві бажали мир-

ного царювання, звитяг, довголіття й небесного вінця: «Пресвітлий царю і бла­ гочестивий, богом вінчаний і христолюбивий! Благодарим тя о сей благодати,

яко ізволі дійства послушати. Світлое око твое созерцаше комидийное сие дій-

ство наше…» Завершує дійство ремарка Полоцького: «“Многа літа!” Играние». ►

ДРАМА РІЗДВЯНА, ТЕАТР ШКІЛЬНИЙ

ДІЙСТВО ПРО ТРЬОХ КОРОЛІВ (лат. Ofіcіum­ Trіum Regіum; ісп. auto de los reyes magos; англ. The Play of the Three Wise Men; нім. Dreіkönіgspіel) — у католицькому світі релігійне дійство, що виконувалося під час свята Богоявлення (Epіphanіa). В основу дійства покладено середньовічну переробку євангельської розповіді про трьох волхвів — Гаспара, Мельхіора та Бальтазара (Gaspar, Melchior, Baltazar), які першими привітали новонародженого Ісуса.

Початково дійство виконувалось у храмі і розпочинаючись появою ангела.

Потім царі­ йшли до вівтаря, пояснюючи значення дарів, які вони принесли Ісусо-

ві. Далі йшли сцени з Іродом, плач Рахілі тощо.

У вуличному варіанті дійство про Трьох Королів виконувалося таким чином. Троє хлопчиків 12–15 років вбиралися королями­ магами — у дов­гі білі туніки й тюрбани з прикріпленими до них зірками із позолоченого паперу. Один

166

ДІЙСТВО ХУДОЖНЄ

з хлопчиків з обличчям, вимазаним сажею, представляв чорношкірого Мельхіора. Хлопчики ходили від оселі до оселі, співаючи пісню про трьох королів магів,

іблагословляли хазяїв.

ВЕльзасі королі писали на дверях будинків і на стайнях свої ініціали, і цей знак мусив захистити врожай і худобу.

Одним із варіантів цього свята було «Свято Чарівної Зірки». Запряжений кількома парами мулів візок з вогнищем провозили вулицями під акомпанемент тамбуринів та інших музичних інструментів. Очолював процесію обраний юна-

цтвом «Абат Молоді». Рухоме вогнище символізувало шлях Чарівної Зірки. Глядачі, що заповнювали вулиці, тримали в руках запалені смолоскипи.

Свято Трьох Королів завершувало цикл різдвяних свят.

Ніч напередодні свята Трьох Королів інколи називалася також Дванадцятою ніччю. Діти звечора виставляли за вікно чобітки, куди батьки клали подарунки

від імені королів. Неслухняним дітям, коли вони спали, батьки інколи забруднювали обличчя вугіллям.

Під час свята Трьох Королів розігрувались містерії, головні дійові особи яких перебирались на східних коро­лів­ магів і під’їжджали на конях до церкви, щоб піднести новонародженому Ісусові подарунки: старий Мельхіор — ладан, молодий Гаспар — освячене миро, а Бальтазар — золото. Ці дари вважалися символами: ладан пов’язаний із богослужінням, золото — подарунок цареві, а миро —

пахощі на майбутню страдницьку смерть.

УНімеччині сюжети про трьох королів пов’язані з таким різновидом різдвяних містерій, як Dreіkonіgspіel (Гра про Трьох Королів). У Баварії відомі Weіhnachtspіel

або Chrіstkіndelspіel, а також Hіrtenspіele (пастуші драми), Krіppenspіel (сцени при

яслах) і Herodesspіel (сцени з Іродом). В Іспанії з кінця ХІІ ст. відомо релігійну драму

«Поклоніння волхвів» (Mіste­rіo­ de los Reyes Magos). ► ДРАМА ЛІТУРГІЙНА, НІЧ ДВАНАДЦЯТА

ДІЙСТВО ХУДОЖНЄ — в українському шкільному театрі назва театральних

видовищ.С.Ляскоронський у«Трагедо комедії» (1729) вживає терміни дійствія

художная і діло художноє. ► ДІЛО

ДІЛО — в українському шкільному театрі XVIII ст. — драма (у Пролозі драми

Г. Кониського «Воскресеніє мертвих» сказано: «… А коміков свойственна должность сицевая, Єже учить, в обществі нрави представляя. Тім в предлежащом

ділі хочем із’явити Воскресеніє мертвих імущеє бити Всім убо безіз’ятно, однак не всім равно: Єдиним погибельно, а другим преславно. Внушім только охотно дійствіє в притворі, Что когда на всемирном явиться позорі»).

У ХІХ ст. лексема діло (діло драматичне) вживається у значенні вихід, ява, акт,

дія (трагедія в п’яти ділах «Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест»

Ю. Федьковича). ► АКТ, ВИХІД, ДІЯ, ДРАМА, ЯВА

ДІМ (ТЕАТРАЛЬНИЙ) — починаючи з XVII ст. — популярна назва приміщень театрів: дім гри (англ. game house, play­house); патентний дім (англ. pa­

167

ДІЯ ДРАМАТИЧНА

tent house — патентний­ театр в Англії); операльня, опернгауз або оперний дім (нім. Opernhaus; фр. Maison d’Opera; англ. opera house; пол. operalnia; рос. опер­

ный дом — театр, пристосований для показу оперних і драматичних вистав);

комедіальня (пол. komedialnia); комедієнгауз (нім. Сomödienhaus — у видрукува­ ному­ Російською Академією наук у 1731 р. німець­ко­ латинському і російсько-

му «Вейсмановім лексиконі» — «дом, где ко­медии отправляются»); «Россий­ ский комедиальный дом» і «Немецкий комедиальный дом» у Росії; пентгаус

(англ. penthouse, penthouse theatre — театр, у якому сцена розташована посередині, а місця для глядачів — амфітеатром;­ синоніми­ — arena theatre,­ theatre in the round); бурлеск гаус (англ. burlesque house — маленькі театри, які спеціалізуються на водевілях, родзинкою яких є ритмічне роздягання акторів; інколи ці театри іронічно називають home of the striptea­ser­).

Будинками називаються також: конструкції, в яких розігрувалися сцени місте­ рійних­ вистав (лат. domi, loci, sedes; англ. houses; фр. mansions); фестшпільгауз

(нім. Festspielhaus; англ. festival theater — театр, у якому влаштовуються фестивалі, присвячені видатним композиторам: фестиваль Моцарта у Зальцбурзі, фестиваль Вагнера у Байройті тощо).

На українській етнічній території опернгауз відомий з XVIII ст. (Станіслав Щенсний Потоцький­ 1787 р. збудував опернгауз у Тульчині; драматичні й оперні вистави давалися тут іще до початку ХІХ ст.). ► ТЕАТР

ДІЯ ДРАМАТИЧНА (фр. actіon; англ. actіon; нім. Handlung; ісп. accіon) — основний засіб втілення змісту у драматичному театрі; основний матеріал акторського мистецтва;­ особливий вид здійснюваної актором зміни сценічної­ ситуації, що відрізняється усвідомленістю, цілеспрямованістю, обов’язковими якісними перетвореннями, динамічністю, конфліктністю та видовищністю; єдиний психофізичний процес досягнення мети в боротьбі із запропонованими обставинами, виражений у просторі й часі; інколи термін дія описується за допомогою словосполучень акт людської поведінки, вчинок, поведінка, що є тавтологією.

Георгій Товстоногов пропонував такі визначення: «дія — це єдиний психофізичний процес досягнення мети у боротьбі із запропонованими обставинами,

певним чином виражений»; «дія завжди цілеспрямована, логічна (зумовлена запропонованими обставинами), органічна і передбачає боротьбу».

Психологи визначають такі атрибути дії: активність, свідоме походження, цілеспрямованість, мотивованість. Це означає, що аналіз поведінки персонажа стає неефективним інструментом для драматургії, яка заперечує раціональні ас-

пекти людського існування, зосереджуючи увагу на явищах підсвідомого тощо. У драматургії дією називається розвиток подій, через які розкривається драма-

тичний конфлікт. Дією називається також закінчена частина драматичного твору

або спектаклю— акт. Залежно від складності й тривалості сюжету вистава може

складатися з певної кількості актів, у кожному з яких починається і завершуєть-

168

ДІЯ ДРАМАТИЧНА

ся якась ланка­ подій. У першій дії зазвичай подається експозиція і відбувається

зав’язка; в останній — розв’язка.

В українському театрі термін дія вживається у кількох значеннях: драматична дія; сценічна дія; елемент поділу п’єси на структурні елементи (акт); п’єса («Антигона», драматична дія Софокла, з грецької на українську перевіршував Петро

Ніщинський, 1911; «Сапфо», драматична дія Л. Старицької, 1908; «Назар Стодоля», малороссійськая дія Тараса Шевченка, 1843; «Страшна помста», фантастична дія у 8 картинах, з повісті Н. Гоголя переробив М. Старицький, 1887). Інколи в цьому самому значенні вживають терміни акт, справа («Спокуса» Панаса Мирного) та ін.

Майже всі теоретики та практики сценічного мистецтва­ вважали дію основним засобом виразності в театрі, однак трактування терміна істотно різнилися. Приміром, «Танцовальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам» Ш. Компана, виданий у перекладі з французької у 1790 р. в Росії, подає таке визначення: «Аctiоn théatrale. Театральное действие. Все действия, каковыя только на Лирическом театре усматриваются, т. е. трагическия, комическия,­ пастушеския, магическия и проч., могут быть приличны танцованию. <…> Каждое театральное представле­ние должно иметь

три существенныя части. Живым разговором или другим произшествием дается сведение зрителю­ как о материи, имеющей предложиться глазам его, так и о характере, качестве и нравах представляемых лиц. Cиe называется изъяснением­ (l’Exposition). Обстоятельства и препятствия, раждаю­щияся­ из существенности материи, не редко запутывают и удерживают продолже­ния­ действия, не останавливая его одна­кож совсем. Равным образом в действующих лицах случается иногда некоторое помешательство, потушающее вовсе любопытство в зрителе, которому способ, могучи отвратить оное, бывает неизвестен; и сие то называют узлом (le Noeud). Из сего замешательства по немногу видна становится неожидаемая

ясность, которая открывает действие и препроводит оное по нечувствительным

степеням к замысловатому заключению; именуется развязкою (le Dénouement)». У системі Станіславського умовно розрізняються:

—дія психічна, метою якої є вплив на психіку партнера — на його почуття, свідомість, волю (об’єктом психічної дії може бути не тільки свідомість партнера, але й власна свідомість виконавця);

—дія словесна (фр. action parlee; англ. speech act, різновид психічної дії: вплив словом на психіку партнера);

—дія фізична, — сценічна дія, мета якої — внесення змін у довкілля людини; ці дії вимагають витрат переважно фізичної енергії;

—дія безпредметна, пустишка — дія, що її здійснює актор з уявним предметом; один з основних елементів тренінгу акторської психотехніки, комплексна

вправа на «пам’ять фізичних дій і відчуттів»;

169