Материал: THEATRICA _postranichno_

ТРАГЕДІЯ АНТИЧНА

александрійського класичного канону, який надалі визначив і шкільні програми, і зміст шкільних занять. Невдовзі, однак, значна частина папірусів, що зберігала-

ся в бібліотеці, загинула — це сталося під час пожежі 47 р. до н. е. Потім, за правління римського імператора Адріана (117–138 рр. н. е.) і, можливо, за його ж розпорядженням, з аристофанових редакцій творів Есхіла, Софокла й Еврипіда

відібрано й дбайливо збережено лише ті кілька десятків, які відповідали духові часу (смакові самого правителя). Але й це не вберегло твори від подальшого знищення.

Коли в VІІ–VІІІ ст. араби захопили Александрію, розповідає переказ, один з полководців звернувся до халіфа Омара із запитанням: «Що робити з бібліотекою, з книжками і т. ін.?» На що халіф, буцімто, відповів: «Якщо в книжках міститься те, що давно вже записано у Корані, вони нікому не потрібні; якщо в них записано

щось інше, вони небезпечні…» Так було знищено Александрійську бібліотеку: за наказом Омара книги і пер-

гаменти розподілено між чотирма тисячами лазень, що дало змогу опалювати їх упродовж майже півроку…

А далі в обіг увійшли римські копії, візантійські копії, копії копій, копії копій ко-

пій з приватних колекцій любителів, книготорговців, уривки в антологіях, лексикографічних і граматичних творах, одне слово, все як у королівстві кривих дзеркал. Нарешті наприкінці XVІ ст. з’явилися перші друковані видання античних драматургів — переклади; при цьому вважається, що видавці також користувалися кількома кодексами одночасно, зіставляли їх між собою і, знов таки, очевидно, віддавали перевагу власному смакові, що спирався на уявлення про достемен­

ний античний театр.

Але історії для її жартів і цього виявилося замало. Коли ми читаємо драматичний твір давнього автора, нам, мабуть, важко уявити, що написаний цей твір був без поділу на слова й звороти, а перехід від однієї дійової особи до іншої здій-

снювався за допомогою розділових знаків (тире або двокрапка), отже, доведен-

ня трагедій до сучасного стану — справа перекладачів, літературних і наукових редакторів. Саме вони внесли в переклади поділ на акти, ремарки та інші способи артикуляції, відповідно до вирішуваних ними завдань.

Отож ми не маємо оригіналів, лише тексти, які розподіляються за кількома групами: твори, які вважаються достеменними, тобто такими, що безперечно нале-

жать тому або іншому драматургові; твори, які інколи «приписуються» тому або іншому драматургові; уривки з творів, які не дійшли до нашого часу; назви творів, які не збереглися; якісь згадки про ті або інші твори в тогочасних джерелах.

Усі ці групи утворюють єдине ціле, яке можна визначити як більш або менш вірогідні лібрето класичних трагедій.

З іншого боку, попри сумнівність самих текстів, про сюжети античної драматургії, як не дивно, ми маємо, мабуть, найточніше уявлення, адже джерелом давньо-

736

ТРАГЕДІЯ БУРЖУАЗНА

грецьких трагедій були твори Гомера і міфологічні цикли, що й створило цілісне сюжетне поле античної драматургії. Звісно, коло сюжетів давньогрецьких тра-

гедій не вичерпувалося творами Гомера й міфологічними циклами, проте саме ними визначався сакральний центр їхнього тяжіння.

Поряд із класичними міфологічними сюжетами в грецькій трагедії відомі й тра-

гедії, створені за тогочасними політичними міфами: «Здобуття Мілета» Триніха, «Перси» Есхіла та ін.

В античному Римі трагедія відома у формі претекстати.

У самій трагедії Аристотель вирізняв чотири різновиди: заплутану трагедію (в якій все полягає в перипетіях і в пізнаванні); трагедію страждань; трагедію характерів; трагедію жахів (як трагедії про Форкід і Прометея, а також трагедії,

дія яких відбувається в Пеклі тощо). ► АРХІТЕКТОНІКА, драма аристотелівська, ГІЛАРОТРА-

ГЕДІЯ, КАТАРСИС, КОМПОЗИЦІЯ, ТЕТРАЛОГІЯ

ТРАГЕДІЯ БУРЖУАЗНА, ТРАГЕДІЯ ДОМАШНЯ, ТРАГЕДІЯ МІЩАНСЬКА (фр. tragedіe domestіque, tragedіe bourgeoіse; англ. domestіc tragedy, нім. Bürgerlіche Tragödіe;

ісп. tragedіa domestіca) — жанрове визначення, що застосовувалося у XVІІІ ст., зокрема Дені Дідро, для позначення буржуазної драми. ► драма, ДРАМА МІЩАНСЬКА, ТРАГЕ-

ДІЯ РЕВОЛЮЦІЙНА

ТРАГЕДІЯ ЖАХІВ (англ. horrortragedy) — в італійському театрі середи­ни ХVІ ст. — різновид трагедії, який постав під впливом творчості Сенеки і реалій тогочасного буття. У трагедії жахів зображувалися криваві злочини й жорстокості («Орбекка» Джиральді Чінтіо, 1541; «Канака» Спероні, 1542; «Маріанна» Дольче, 1565; «Даліла»

Грото, 1572). У XVIII ст. жанр поширився в Європі. В основі трагедії жахів — похмура філософія, в якій трактуються мотиви мінливості долі. Жанр створив передумови

для формування готичної драми, гіньйоля, а в ХХ ст. — фільму жахів.

ма вЧЕНа, драма жахів, драма кривава

ТРАГЕДІЯ ЖІНОЧА (англ. she tragedy) — в англійському театрі кінця XVII ст. — трагедія кохання і честі, в якій центральною фігурою є героїня.

ТРАГЕДІЯ ІСТОРИЧНА (англ. tragedy historical) — різновид трагедії, в якій

головним героєм є історична особа, події передаються в точній історичній послідовності, зберігається вірність часові та відповідність костюмів, обстановки («Річард ІІІ» Шекспіра); межує з драматичною хронікою.

ІСТОРИЧНА

ТРАГЕДІЯ КЛАСИЧНА (пол. klasyczna tragedia) — досконала, взірцева трагедія;

трагедія (нео)класицизму. ► класика, трагедія неокласична

ТРАГЕДІЯ ЛІРИЧНА, ТРАГЕДІЯ НА МУЗИЦІ (фр. tragedіe lyrіque, tragedіe en musіque) — у французькому театрі останньої чверті ХVІІ ст. — термін, яким по-

значається велика опера. Слово лірична у визначенні жанру означає співана. Класичний тип ліричної трагедії створив Ж. Б. Люллі, а далі жанр дістав розвиток

у творах Рамо, Глюка та ін.

737

ТРАГЕДІЯ

ТРАГЕДІЯ МАСОК (англ. masque tragedy) — синонім до античної трагедії, виконавці якої виступали у масках.

ТРАГЕДІЯ МАШИННА (фр. tragedіe а machіnes — трагедія з машинами) — у французькому театрі 1640 х рр. — один з жанрів придворної вистави. Перший зразок жанру — «трагедія зі співами, танцями і діалогом “Велика битва машин, або Сходження Орфея в Аїд та його смерть від рук вакханок”» (1640). Взірцем жанру вважаються ілюзіоністські оперні спектаклі 1645 р. в постановці Джако-

мо Тореллі. Це були його паризькі оперово балетні постановки «Удавана божевільна», «Орфей», «Весілля Фетиди і Пелея», «Настирливі» Мольєра та ін. У кожній з десяти картин «Весілля Фетиди і Пелея» було по одному балетному виходу (антре), в якому танцювали придворні любителі на чолі з Людовиком ХІV, який виконував у спектаклі шість ролей. На відміну від балетних вокальні партії в цій виставі виконували професіональні оперні артисти. А на завершення був масовий танок — grand ballet. 1661 р. для подальшого розвитку жанру за кресленнями італійця Вігаріні зведено велику «Залу театральних машин» у Тюільрі, призна-

чену для показу балетів і комедій. Стефан Мокульський, характеризуючи цей тип видовища, писав: «Музика супроводжувала переміни картин, які здійснювалися на очах у глядачів за допомогою машин; єдиними акторами, які з’являлися в цих п’єсах, були мімісти, які лише доповнювали ефект картини».

ТРАГЕДІЯ НАРОДНА, ТРАГЕДІЯ СОЦІАЛЬНА — жанровий різновид трагедії, в якій дію ведуть народні маси. Лесь Курбас, здійснюючи виставу «Гайдамаки» за Т. Шевченком, коментував: «Це ставлення задумане як соціальна трагедія, як війна білої і алої рози. Основний акцент режисера — не на національну ро-

мантику, а на соціальну боротьбу. Протиставлення народних мас і шляхти польської».

ТРАГЕДІЯ НЕОКЛАСИЧНА (англ. neoclassic tragedy) — у театрі XVII ст. — трагедія, що спиралася на закон трьох єдностей, приписаний Аристотелеві.

ТРЬОХ ЄДНОСТЕЙ, ТЕАТР КЛАСИЦИСТСЬКИЙ

ТРАГЕДІЯ НЕРУХОМА (рос. неподвижная трагедия) — термін Вс. Мейєрхоль-

да, який він уживав стосовно драматургії і театру символізму. «Щоб створити план такого Умовного театру, — писав Мейєрхольд, — щоб оволодіти новою технікою такого театру, слід було виходити з натяків, що давалися самим Метерлінком. Трагедія, на його думку, виявляється не в розвиткові драматичної дії, не в розпачливих криках, а навпаки, у найспокійнішій, нерухомій формі і в слові, тихо сказаному. Потрібен Нерухомий театр. І він не є чимось новим, ніколи

не бувалим. Такий театр уже був. Найкращі з давніх трагедій: “Евменіди”, “Антіго-

на”, “Електра”, “Едіп у Колоні”, “Прометей“, ”Хоефори” — трагедії нерухомі. В них нема навіть психологічної дії, не лише матеріального, того, що називається сюже­

том. Ось взір­ці драматургії Нерухомого театру. А в них Рок і становище Людини у Всесвіті».

738

ТРАГЕДІЯ ПАТЕТИЧНА

ТРАГЕДІЯ ПАТЕТИЧНА (англ. calamity play) — у «Поетиці» Аристотеля — один з різновидів трагедії (інколи перекладається як трагедія страждань, трагедія

лиха); в англійському театрі термін pathetic tragedy вживається також для позначення сентиментальної трагедії XVIII ст., яка заперечувала неокласичну трагедію, що спиралася на закон трьох єдностей. Патетична трагедія підготувала появу мі-

щанської драми.

ТРАГЕДІЯ ПОЗИТИВНА — жанрова формула трагедії, що її запропонував у ХІХ ст. німецький теоретик драми Фридріх Теодор Фішер, який, зневаживши містерію (оскільки, на його думку, «середньовіччя не могло мати справжньої драми; містерії є ще напівепічною формою зі вставними ліричними піснеспіва-

ми. Це явище можна з відомим обмеженням визначити як народну драму <…> Справжня драма нового часу — дитя Реформації і гуманізму»). У такому ж пози­ тивному сенсі радянські драматурги 1930 х рр. намагалися створити комедію по­ зитивних персонажів).

ТРАГЕДІЯ ПОЛІТИЧНА (фр. tragedіe polіtіque; англ. polіtіcal tragedіe; нім. polіtі­ sche Tragödіe; ісп. tragedіa polіtіco) — трагедія, що відтворює політичні конфлікти. В античності єдиним відомим зразком політичної трагедії була п’єса «Перси» Есхіла, в основу якої покладено сучасні драматургові події — перемогу греків над персами в Саламінській битві, учасником якої був сам драматург. У театрі класи-

цизму в цьому жанрі написані: «Горацій» і «Цінна» П’єра Корнеля, «Британік» Жана Расіна, у ХІХ ст. — «Смерть Дантона» Георга Бюхнера, у театрі ХХ ст. політичною трагедією інколи називають «Оптимістичну трагедію» Всеволода Вишневського. Іван Франко називав політичною драмою п’єсу українського шкільного театру

«Милость Божія, Україну от неудобносимих обид лядських чрез Богдана Зіновія Хмельницького, преславного войськ Запорозьких гетьмана, свободившая, і дарованная єму над ляхами побідами возвеличившая, на незабвенную толиких єго щедрот пам’ять репрезентованная в школах Кієвських 1728 літа». Інколи термін політична трагедія застосовують до драми О. Пушкіна «Борис Годунов», трилогії

О. К. Толстого та ін.

ТРАГЕДІЯ ПОМСТИ (англ. revenge play, revenge tragedy)— вєлизаветинському

театрі — твір, в основі якого — здійснення помсти («Іспанська трагедія» Т. Кіда, «Мальтійський єврей» К. Марло, «Тит Андронік» В. Шекспіра та ін.). ► ДРАМА КРИВАВА

ТРАГЕДІЯ РЕВОЛЮЦІЙНА — жанрове визначення, що його запропонував німецький критик і теоретик драми Германом Хетнером у праці «Сучасна драма»

(1852). Відмовляючи міщанській (буржуазній) драмі у праві на існування, Хетнер

визначає такі різновиди буржуазної трагедії.

Трагедія обставин. Коли значний характер знаходиться у конфлікті із зовніш-

нім світом. Герой бореться за певні цілі, і протистояння, з яким він зіштовхується,

має джерелом панівні соціальні і моральні норми. Нагадуючи вислів Наполеона

про те, що політика — це сучасна доля, Хетнер робить висновок про те, що тра-

739

ТРАГЕДІЯ

гедія обставин і є трагедією долі: «Доля більше не стоїть над світом і не стоїть поза ним, вона є не чим іншим, як панівним ладом, від якого залежить кожний;

адже звичаї, поняття, умови, похідні від цього ладу, є непорушними для кожного індивіда і тому стають для нього трагічними».

Найвищим видом трагедії Хетнер вважав революційну трагедію, в основі

якої — зображення повстання пригнічених мас проти поневолювачів. Третім різновидом трагедії Хетнер називає трагедію пристрастей.

На відміну від трагедії обставин, де відбувається зіткнення пристрасті й обставин, у трагедії пристрастей відбувається зіткнення пристрастей, з одного боку, і так само зіткнення­ пристрастей — з іншого. До таких трагедій Хетнер відносить «Отелло» і «Макбет» Шекспіра та ін.

У трагедії пристрастей Хетнер вирізняє два різновиди.

В одному випадку пристрасть є індивідуальною, суб’єктивною, в іншому — пристрасті пов’язані зі значними цілями, що мають значення для людства.

Перший різновид Хетнер називає трагедією суб’єктивної пристрасті, другий — трагедією субстанціальної пристрасті, тобто трагедією ідей.

ТРАГЕДІЯ РОЗСУДЛИВА (фр. raisonnable tragédie) — неокласична (класична) французька трагедія. ► трагедія неокласична

ТРАГЕДІЯ САЛОНОВА (фр. tragedіe de salon) — вираз французького історика Гастона Буасьє (Boissier, 1823–1908), який він уживав стосовно драматургії Сенеки: «Ці п’єси, — писав він, — належать до типу салонових трагедій, які не можна розглядати так само, як і театральні трагедії».

ТРАГЕДІЯ ФІЛОСОФСЬКА (нім. Tragödie philosophische, англ. tragedy philoso­ phical) — концепція трагедії, що її висунув Фридріх Шлегель (1772–1829) у своїх ранніх теоретичних працях. Сутність цієї трагедії полягає в тому, що вона «трактує трагічну подію, масштаб і зовнішня форма якої цікаві в естетичному сен-

сі, а дух і зміст — у філософському». Таке уявлення про трагедію відповідало на-

строям, що панували в романтичному театрі. Антична трагедія, на думку Шлегеля, була протилежністю цьому жанрові. Іван Франко відносив до цього жанру трагедію Шекспіра «Гамлет».

ТРАГЕДОКОМЕДІЯ — в українському шкільному театрі XVIII ст. — твір, у якому

представлені трагічні і комічні елементи: «…дійствієм, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія» («Владимер» Т. Прокоповича).

ТРАГЕМАТИ (грец. tragemata, tragematia — легкий десерт) — у давньогрець-

кому театрі — десерт із стручкових плодів і всього, що їдять у сирому вигляді;

подавався глядачам під час показу трагедії. ► АГОН

ТРАГІКОМЕДІЯ (лат. tragico comoedia, фр. tragicomédie) — жанровий різно-

вид драми, зміст якого — у поєднанні комічного і трагічного, яскраво вираженій зовнішній характерності, підкріпленій внутрішньо наповненими комедійними і драматичними почуттями. Впершу назва зафіксовано в давньоримському теа-

740