Материал: Всесвітня історія (1914 - 1939)

4. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

Криза 1929-1933 рр. у Німеччині мала особливо гост­рий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реаль­на заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну трети­ну. Протягом 1928-1932 рр. було пущено з молотка 500 тис. га земель селян-бауерів.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. В березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій центру Брюнінг. Не маючи більшості в рейхстазі, уряд існував лише "довірою прези­дента" та керував за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні суперечності, поши­рювалися антиреспубліканські настрої, які підігрівалися реакційними колами. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучих дій.

Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 верес­ня 1930 р. значно посилились позиції великих монополіс­тів Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нацистські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола монополістичного капіталу, що раніше скептично оціню­вали здатність Гітлера створити для нацистської партії масову базу. Однак розбіжності німецької буржуазії ще не було подолано: на президентських виборах навесні 1932 р., великою мірою завдяки підтримці СДПН, президентом було обрано Гінденбурга, хоча Гітлер вже балотувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зростала просто на очах.

Націонал-соціалісти висунули й намагалися реалізува­ти на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, що поглинала громадянське суспільство. "Усе для держави, нічого проти держави, нікого поза держа­вою", — ці слова Муссоліні висловлювали суть фашист­ської концепції тоталітарної держави. Церква, наприклад, у Німеччині завжди користувалася повною автономією, що за нових умов спричиняло конфлікт між священнослужите­лями і нацистами. Вкрай болісно на цей конфлікт реагувала нечисленна елітно-родова аристократія, великі фінансисти, але згодом і вони мусили підкоритися нацистській державі.

Відмітною рисою нацизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти мріяли звес­ти майбутню світобудівлю. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Хоч це і парадоксально, але розуміння насильства як невід'ємного атрибуту політичної боротьби споріднювало нацистів з ортодоксальними соціалістами та комуністами.

Найважливішими рисами німецького нацизму в галузі економіки вважаються: його прагнення до закріплення державно-монополістичних засобів господарювання, пе­реваги, що надавалися розвитку військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що ви­магали залучення великої кількості робітничої сили (будів­ництво автострад та ін.).

Однією з характерних рис націонал-соціалізму був міц­ний союз з мілітаризмом. Гітлерівці запроваджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, на­сильницькі засоби вирішення питань внутрішньої та зов­нішньої політики. Вони посилили традиційну ваду німець­кого мілітаризму — звичку переоцінювати свої сили та недооцінювати сили супротивника. Це зумовило авантюристичність планів і дій гітлерівців.

Практика і теорія німецького нацизму, на щастя, відій­шли в історію, проте в сучасному світі, в історії багатьох країн є багато схожого на ту ситуацію, що склалася в Німеччині наприкінці 20-30-х рр. І цей гіркий досвід повинен служити пересторогою, наочним уроком.

А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Нацисти, повні віри в свої сили і непогріш­ність, завзято рвалися до влади. В листопаді 1932 р. відбу­лися вибори до рейхстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН — 7,2 млн., НСДАП — 11,7 млн. Створилася ситуа­ція, коли дві великі ліві партії Німеччини, об'єднавшись, могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.

ЗО січня 1933 р. президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).

Адальф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. в австрій­ському місті Браунау на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько — Алоїз Шікльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шікльгрубер успадкував від ру­мунського нафтопромисловика Гітлера, з дочкою якого він мав одружитись, отримавши при цьому великі капітали, а навзамін взяти прізвище тестя. Проте Софія Гітлер, так і не ставши дружиною Шікльгрубера, померла до укладення шлюбу, а нове прізвище вже перейшло до батька майбутнього фюрера. Одружившись із служницею сімейства Гітлерів — Кларою Пінц (матір'ю А. Гітлера), А. Шікльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не отримав якоїсь закінченої освіти. Реальне училище покинув, вступити до Вищої Академії мистецтв не зміг. З того часу і до 1913 р. мешкав у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайо­мився з ідеями німецького націоналізму й антисемі­тизму і став їх прихильником. 1913 р. переїхав до Мюнхена у Німеччину. Там 1914 р. пішов доброволь­цем до німецької армії й пробув на Західному фронті до кінця війни, діставши два поранення та єфрей­торські нашивки. Повернувшись 1919 р. до Мюнхе­на, він примкнув до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її лідером. 8-9 листопада 1923 р. разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер здійснив спробу захопити владу в Баварії (ця спроба дістала іронічну назву "пивний путч"). За це суд присудив його до п'яти років в'язниці. В грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної політичної діяльності. З січня 1933 р. — рейхсканцлер Німеччи­ни. Покінчив життя самогубством ЗО квітня 1945 р. у підземному бункері імперської канцелярії. Трагедія Німеччини полягає в тому, що нацисти при­йшли до влади законним, конституційним шляхом. Вночі 28 лютого 1933 року вони підпалили рейхстаг, звинуватив­ши в цьому КПН. Використовуючи провокацію, каральні органи нацистів розпочали масові арешти. Тільки за ніч 28 лютого було заарештовано 10 тис. чоловік.

За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22 липня гітлерів­ці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеч­чини та п законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру на­дано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер". Зна­ряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).

Над Німеччиною зібралися коричневі хмари фашист­ської диктатури.

5. Внутрішня політика

Нацизм прийшов до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів держав­ного регулювання економіки. Незабаром було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто ке­рівники підприємств і галузей господарства проголошува­лись "фюрерами" відповідного рангу й їх наділяли повно­важеннями представників державної влади.

На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмеже­ну владу над робітниками (підприємець мав змогу встанов­лювати на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова по­винність). З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегіч­них шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. Для стимулювання економічного зростання запроваджено по­даткові пільги. За дедалі зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи збільшу­вали масштаби державного регулювання економіки.

12 липня 1933 р. було видано закон "Про захист ні­мецького народного господарства", що санкціонував по­грабування осіб "неарійського походження" та всіх небажа­них гітлерівцям.

У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено держав­ним регламентуванням. Практично припинила існування ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих захо­дів прискорив вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося безробіття.

У самому пожвавленні економіки не було нічого фено­менального — з 1933 р. всі країни Заходу вступили до смуги економічного пожвавлення. Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояс­нювалися мілітаризацією її економіки. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів.

Встановлення і зміцнення гітлерівського режиму, не­щадне придушення політичних супротивників і будь-якого інакомислення, жорстка централізація держави, концент­рація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду й загальної підозри стали передумо­вами для підготовки і ведення тотальної війни за світове панування.

Насильство у нацистській Німеччині стало масовим яви­щем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув'язненні за політичними мотивами пере­бувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували, в тому числі цвіт наукової й творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас Манн і Генріх Манн, Леон Фейхтвангер, Бертольт Брехт, композитори Ганс Ейснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт та ін.

Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни 1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німець­кого громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів. їм було заборонено з'яв­лятися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада органі­зувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було підготовано фунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у роки війни: 6 млн. євреїв стали жертвами расового безумства .нацистів.

Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом — одним з головних паліїв Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліо­теки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Бюджетні асигнування мі­ністерству Геббельса складали: 1934 р. — 21,6 млн. марок, 1935 р. — 40,8 млн., 1938 р. — 70,7 млн. Дреселер-Андерс, керівник нацистського радіомовлення, так сформулював головне завдання пропаганди: "Тотальний вплив на народ, забезпечення єдиної реакції на події". Пропаганда, повчав Гітлер, повинна бути спрямована "головним чином на почуття і тільки дуже обмеженою мірою розрахована на так званий розум... Чим скромніший її науковий баласт, тим більше концентрує вона свою увагу на почуттях мас, тим вагоміший її успіх".

Контроль над масовою свідомістю здійснювався й че­рез тотальне охоплення населення нацистськими організа­ціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація "Гітлер-Югенд" нараховувала понад 8 млн. Членство в них було практично обов'язковим.

Зовнішня політика "третього рейху" логічно продовжу­вала внутрішню й була відкрито спрямована на розв'я­зування великомасштабної війни.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте економічну і суспільно-політичну об­становку в Німеччині після Першої світової війни.

2. Назвіть партії, що відіграли вирішальну роль у Листопа­довій революції 1918 р.

3. Які етапи розвитку революції можна виділити ?

4. Проаналізуйте підсумки революції 1918 р.

5. На карті покажіть території, що були відторгнуті у Німеччини й перейшли до країн-переможниць за Версальським договором.

6. Дайте характеристику головним положенням Веймарської конституції. Яке значення мало для Німеччини прийняття цієї конституції?

7. Поясніть, чому в Німеччині не вдалося запобігти вста­новленню фашистської диктатури.

8. Розкрийте головні риси гітлерівського режиму.

9. Визначте цілі зовнішньої політики гітлерівського режи­му.

10. Як ви вважаєте, чи була в Німеччині альтернатива фашистському режимові?

11. Чому навчає історичний досвід Німеччини 20-30-хрр.?

Документи і матеріали

1. Веймарська конституція (витяг)

11 серпня 1919 року

"Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німець­кого народу.

Стаття 21. Депутати є представниками всього народу. Вони підкоряються тільки своїй совісті і не зв'язані манда­тами.

Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою і таємною подачею голосів на засадах Пропорційного представництва, чоловіками і жінками, що досягай 20-річнв-го віку.

Стаття 23. Рейхстаг обирається на 4 роки.

Стаття 41. Президент імперії обирається усім німець­ким народом. Може бути обраний кожний німець, якому виповнилося 35 років.

Стаття 43. Президент імперії обирається на 7 років. Переобрання можливе...

Стаття 109. Всі німці рівні перед законом. Чоловіки і жінки мають в принципі однакові права і несуть однакові обов'язки. Публічно-правові привілеї та обмеження, зумовлені народженням або станом, підлягають скасуванню.

Стаття 114. Свобода особистості недоторкана.

Стаття 115. Житло кожного німця є його вільним сховищем. Воно недоторкане.

Стаття 118. Кожний німець має право в межах загаль­них законів вільно висловлювати свої думки усно, у пресі, засобами зображення або інакше. В цьому праві його не повинні стримувати жодні відносини у праці або службі, і ніхто не має права завдавати йому збитків за те, що він користується цим правом. Цензура не допускається.

Стаття 123. Всі німці мають право збиратися мирно й без зброї, не роблячи попередньої заяви й не питаючи особли­вого дозволу.

Стаття 124. Всі німці мають право утворювати союзи або спілки в цілях, що не суперечать кримінальним законам. Це право не може наражатися на обмеження заходами примусового характеру.

Стаття 125. Гарантуються свобода й таємниця вибо­рів.

Стаття 153. Власність забезпечується конституцією".

Запитання до документа

1. Доведіть, що Веймарська конституція мала демокра­тичний характер.

2. Програмні цілі нсдап (витяг)

"1. Ми вимагаємо об'єднання всіх німців у Великій Німеч­чині на основі права самовизначення народів.

2. Ми вимагаємо рівноправності німецького народу з іншими націями, скасування Версальського і Сен-Жерменського мирних договорів.

3. Ми вимагаємо територій та земель для прогодування нашого народу і для поселення нашого надлишкового населення.

4. Громадянином держави може бути тільки той, хто належить до німецького народу. Належати до німецького народу може тільки той, у чиїх жилах тече тільки німецька кров, без різниці віросповідання. Тому євреї не можуть нале­жати до німецького народу.

5. Хто не є громадянином держави, може жити в Німеч­чині тільки на правах гостя і підлягає законам про чужозем­ців.

8. Необхідно перешкодити всякій подальшій імміграції осіб не німецького походження. Ми вимагаємо, щоб усіх осіб не німецького походження, що оселилися в Німеччині з 2 серпня 1914року, зобов'язали негайно залишити країну.

23. Ми вимагаємо законодавчої боротьби проти свідомого політичного обману і розповсюдження його через пресу. Щоб зробити можливим створення справжньої німецької преси, ми вимагаємо:

а) всі редактори і співробітники газет, що виходять німецькою мовою, повинні належати німецькому народові;

б) не німецькі газети потребують особливого дозволу з боку держави; вони повинні виходити німецькою мовою.

24. Ми вимагаємо свободи всіх віросповідань у державі, оскільки вони не погрожують її існуванню й не порушують моральні почуття німецької раси.

25. Для здійснення всього цього ми вимагаємо: створення сильної, центральної державної влади, необмеженої влади центрального політичного парламенту над усією імперією і над всіма її організаціями, створення станових і професійних палат для проведення загальнонімецьких законів в окремих союзних державах Німеччини. Вожді партії обіцяють завзя­то боротися за здійснення наведених вище вимог і в разі необхідності офірувати за них власним життям. Мюнхен. 24 лютого 1920 р.".