1. Фізична особа – підприємець Семенов В.І. взяв кредит у банку для розвитку господарської діяльності і не зміг його повернути. Бажаючи позбутися кредиту, Семенов В.І. розпочав у суді процедуру банкрутства, банк також пред’явив позов до Семенова В.І. про стягнення боргу. Суддя виніс рішення про задоволення вимог банку за рахунок належної Семенову В.І. квартири, проти чого він заперечував, посилаючись на те, що квартира не була задіяна у господарській діяльності.
Чи правомірне рішення суду?
Відповідь
Кодекс про банкрутство, ухвалений 18 жовтня 2018 року і який набрав чинності 21 жовтня 2019 року, дозволяє оголошувати себе банкрутом не тільки юридичним особам-підприємствам, але і фізичним особам-громадянам.
Стаття 115 Кодексу дає право фізичній особі-боржнику звернутися до господарського суду із заявою про визнання її банкрутом. Власне, це єдиний спосіб почати процедуру банкрутства фізособи, на відміну від юридичної особи, чиє банкрутство можуть ініціювати кредитори.
Згідно з Кодексом фізична особа має право подавати заяву на визнання себе банкрутом у разі, якщо:
- розмір прострочених зобов'язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше тридцяти розмірів мінімальної заробітної плати (зараз це 125 тисяч 190 гривень), однак при цьому в цю суму не входять штрафні санкції;
- боржник припинив погашати кредити або здійснювати інші планові платежі в розмірі понад п'ятдесят відсотків місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов'язань протягом двох місяців;
- винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;
- існують інші обставини, які підтверджують що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання або здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
До заяви на визнання себе банкрутом боржник зобов'язаний подати дані про майно, яке належить йому, банківські рахунки, інформацію про відсутність судимості за економічні злочини тощо.
Особливе значення має декларація про майновий стан боржника, що включає в себе відомості щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї, які перевищують 30 мінімальних розмірів заробітної плати.
Разом із заявою про визнання себе банкрутом фізособа також зобов'язана надати пропозиції щодо реструктуризації боргів або проект плану реструктуризації боргів.
Якщо всі необхідні документи було подано громадянином, його заява приймається та протягом 5 днів призначається дата підготовчого засідання суду, не пізніше 15 робочих днів з моменту винесення рішення. Під час попереднього засідання вирішується головне питання – відкривати провадження про банкрутство чи ні.
Відмовити у визнанні її банкрутом фізособі можуть, якщо відсутні зазначені у статті 115 підстави, боржник був визнаний банкрутом протягом попередніх 5 років або притягувався до відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Якщо рішення про відкриття провадження про банкрутство вирішилося позитивно для боржника, для нього настає низка юридичних дій:
Строком на 120 днів запроваджується мораторій на всі дії кредиторів, тобто:
- боржник може не здійснювати ніяких платежів на користь кредиторів, у тому числі податків і зборів, окрім виплати аліментів та компенсації шкоди, заподіяної життю або здоров'ю іншої фізособи за рішенням суду;
- припиняються дії в рамках відкритого виконавчого провадження;
- не нараховуються штрафи та пені, не застосовується індекс інфляції до нарахувань суми боргу.
До негативних наслідків для боржника можна віднести можливі заходи забезпечення прав кредиторів (ст. 40 Кодексу про банкрутство), які може прийняти суд, наприклад, заборона на виїзд за кордон, можливість розпоряджатися своїм майном у вигляді передачі його третім особам, укладати договори, нарешті, накладення арешту на майно боржника. Окрім того, призначений судом арбітражний керуючий починає інвентаризацію майна боржника.
Але головне, для чого, власне, призначено мораторій, – визначення шляху, яким слід рухатися боржнику і його кредиторам. Можливостей для вибору, виявляється, фактично всього дві – домовитися про порядок виплати боргу в рамках реструктуризації або ж клопотати перед судом про визнання фізичної особи банкрутом.
У разі, якщо протягом 120 днів дії мораторію кредитори і боржник затвердили план реструктуризації боргів, який влаштував всі сторони, господарський суд своїм рішенням затверджує план реструктуризації, який може становити до 5 років (для боргів іпотечного кредитування купівлі житла - до 10 років), але може бути і продовжений.
Протягом терміну дії реструктуризації боржник, окрім виконання обов'язків, зазначених у плані, обмежується в правах, не маючи права:
- здійснювати операції щодо відчуження чи обтяження нерухомого та рухомого майна боржника, включаючи майнові і немайнові об'єкти, цінні папери тощо, вартість яких перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати;
- укладати договори позики, довічного утримання, уступки вимоги, переведення боргу, передачі в довірче управління майна боржника;
- виступати поручителем за зобов'язаннями інших осіб.
Після закінчення строку дії плану реструктуризації господарського суду подається звіт про його виконання, на підставі чого суд або ухвалює рішення про закриття провадження про банкрутство у зв'язку з виконанням боржником своїх зобов'язань, або ж оголошує боржника банкрутом.
У разі, якщо під час дії мораторію або пізніше ухвалюється рішення про визнання фізичної особи банкрутом, порядок дій інший.
Одночасно з постановою суду про визнання фізичної особи банкрутом призначається керуючий реалізацією майна, яке піде на повернення боргів кредиторам. Саме майно включає в себе власність, яка повністю або частково належить боржнику, й оголошується ліквідаційною масою (ст. 131 Кодексу).
Втім, до переліку майна для реалізації не включається житло, яке є єдиним місцем проживання сім'ї боржника. Щоправда, за умови, що йдеться про квартиру площею до 60 кв. м або з житловою площею не більше 13,65 кв. м на кожного члена сім'ї, або про будинок до 120 кв. м.
Отже у нашому випадку слід визначити чи не є квартира Семенова В.І. такою, що підпадає під дію ч. 1 ст. 132 Кодексу, тобто чи не є вона єдиним місцем проживання боржника та його сім’ї.
2. Студент 3 курсу юридичного факультету, який проживає у м. Львові (Франківський район м. Львова) звернувся у Личаківську районну адміністрацію з заявою про реєстрацію його як підприємця для здійснення юридичної практики. Через 10 днів йому було відмовлено у державній реєстрації. У відмові було зазначено, що:
1) у Львові вже існують юридичні фірми, тому займатися цим видом діяльності вбачається не доцільним;
2) для зайняття таким видом діяльності необхідна вища юридична освіта, якої у заявника немає;
3) така діяльність може здійснюватися лише після отримання ліцензії Міністерства юстиції України;
4) заявник не має власного приміщення, де мала б здійснюватися така діяльність.
Чи є підстави для відмови в державній реєстрації?
Відповідь
Відповідно до п. 2 ст. 28 Закону України № 755-IV від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» підставами для відмови у державній реєстрації фізичної особи – підприємця є:
1) документи подано особою, яка не має на це повноважень;
2) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони у проведенні реєстраційної дії;
3) не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку;
3-1) документи подані до неналежного суб’єкта державної реєстрації;
4) наявні обмеження на зайняття підприємницькою діяльністю, встановлені законом;
5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що фізична особа вже зареєстрована як фізична особа - підприємець;
6) подані документи суперечать вимогам законів України.
Повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації повинно містити посилання на конкретну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також повинно бути зазначено, який саме пункт чи стаття поданого заявником документа (статуту, протоколу тощо) не відповідає нормам законодавства.
Відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об’єднання не допускається.
Відмова у державній реєстрації здійснюється протягом 24 годин після надходження документів, поданих для державної реєстрації, крім вихідних та святкових днів.
Повідомлення про відмову у державній реєстрації із зазначенням виключного переліку підстав для відмови та рішення суб’єкта державної реєстрації про відмову у державній реєстрації розміщуються на порталі електронних сервісів у день відмови у державній реєстрації.
У разі відмови у державній реєстрації документи, подані для державної реєстрації (крім документа про сплату адміністративного збору), повертаються (видаються, надсилаються поштовим відправленням) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від заявника заяви про їх повернення.
Після усунення причин, що були підставою для відмови у державній реєстрації, заявник може повторно подати документи для державної реєстрації.
Отже у нашому випадку законних підстав для відмови у державній реєстрації студенту нема.
Крім того було порушено строки для відмови у державній реєстрації.