Материал: t6

Тема 6. Витрати та випуск

У попередній темі були з’ясовані залежності між затратами факторів виробництва у натуральному виразі (людино-години праці та машино-години капіталу) та обсягами виробленого продукту, який описується виробничою функцією. Однак у ринкових умовах, коли виробництво носить товарний характер, затрати факторів виробництва отримують вартісний вираз. У цьому випадку затрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва. Тому, перш за все, необхідно з’ясувати їх суть та способи виміру.

6.1. Витрати виробництва

Витрати виробництва – це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість – це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії взагалі і в мікроекономіці, зокрема, є концепція альтернативної вартості. З позицій якраз цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва у наступному викладі.

Як можна оцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені з мікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від інших варіантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, сну чи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що п’ятірка коштувала вам найціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використанні часу, витраченого на підготовку до екзамену.

Якщо розсудити по аналогії, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Слід наголосити, що економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські або явні) та внутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати – грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать до власників підприємства. Це сума усіх платежів підприємця по залученню необхідних економічних ресурсів. До їх складу належать заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо.

Внутрішні витрати – це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг розмістити в банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. В подальшому викладенні мова йтиме виключно про економічні витрати.

Особливо слід звернути увагу на той факт, що до складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Її розмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або ж середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку виступає прибуток економічний (чистий), який є додатковим доходом підприємця в результаті його ефективнішої діяльності в певній галузі. Цю форму прибутку отримують далеко не усі підприємці, і вона не відноситься до витрат. У мікроекономіці, якщо спеціально не оговорено, мова, як правило, йде при економічний прибуток.

Щоб краще пояснити значення якраз економічних витрат та економічного прибутку (а не бухгалтерського) для прийняття економічно обгрунтованих рішень, наведемо такий приклад. Нехай існує якась консультативна фірма, в якій її власних та його дружина надають консультативні послуги. Для її організації власник придбав обладнання на 10000 грн., взяв кредит в банку (5000 грн.), найняв трьох працівників, яким виплачує заробітну плату по 200 грн. в місяць, а також здійснює плату за різні послуги 5000 грн. в рік. Фірма розташована у квартирі, що належить підприємцю. Чи має сенс займатися цім видом діяльності, якщо сукупний річний дохід фірми становить 30000 грн.?

Для відповіді на поставлене питання підрахуємо спочатку бухгалтерські витрати. Як видно з табл.6.1, вони складаються з заробітної плати найманих працівників, відсотку за кредит, амортизаційних відрахувань та інших платежів за послуги стороннім організаціям. Загальна сума цих витрат становить 15200 грн. Тоді бухгалтерський прибуток складатиме 14800 грн. Може скластися враження, що цей вид діяльності досить ефективний та прибутковий, оскільки бухгалтерський прибуток становить майже 100% по відношенню до витрат. Однак для обгрунтованого висновку необхідно проаналізувати, який дохід отримав би підприємець, якби альтернативно розпорядився своїми ресурсами. Для цього необхідно підрахувати неявні (внутрішні) витрати.

Відмовившись від роботи у власній консультативній фірмі підприємець та його дружина могли б поступити на роботу по найму і отримати заробітну плату, покласти гроші, витрачені на обладнання, на депозит і отримати на них відсотки, здати в оренду квартиру і отримати орендну плату. Крім того, нормальний прибуток для такого виду діяльності дорівнює 2000 грн. Загальна сума альтернативної вартості залучених власних ресурсів (внутрішні витрати) становить 16000 грн. Цю суму могли б отримати власники фірми, якщо прийняли б рішення про інше використання ресурсів. Оскільки вона перевищує бухгалтерський прибуток, то виявляється, що створювати консультативну фірму не доцільно.

Таблиця 6.1

Бухгалтерські та економічні витрати консультативної фірми

Аналогічний висновок можна зробити, порівнюючи економічні витрати з сукупним доходом фірми. З’ясується, що фірма не тільки не приносить економічного прибутку, а, навпаки, її діяльність пов’язана з економічними збитками (30000 - 31200 = -1200).

Таким чином, дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, уже достатній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він приносить підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічним прибутком.

6.2. Функція витрат та рівновага виробника

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факторів виробництва. Тоді можна установити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність називається функцією витрат:

Q = f (PL, L, PK, K), де (6.1)

L, K – затрати праці та капіталу; PL, PK - ціни відповідних ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на заданий обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах.

Легко помітити зв’язок функції витрат з виробничою функцією: остання доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактору:

ТС = PL L + PK K. (6.2)

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів отримало назву ізокости. Ізокоста – це лінія, яка відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними (рис.6.1).

К

ТС₁ ТС₂ ТС₃ L

Рис.6.1. Ізокости

Кожний рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости з сімейства ізокост дорівнює ( -К/L). Його можна виразити і через співвідношення цін:

-К/L= PL/ PK. (6.3)

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокванти. Варіанти таких змін продемонстровані на рис.6.2: зростання ціни капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; зменшення ж кута нахилу відбувається при зростанні ціни праці та зменшенні ціни капіталу.

К К

L L

а) б)

Рис.6.2. Зміна нахилу ізокости під впливом:

а) зростання ціни праці; б) зниження ціни капіталу

Який же з запропонованих ізокостою набір капіталу та праці забезпечить максимальний обсяг продукту? Для відповіді на це питання необхідно сумістити ізокости з картою ізоквант (рис.6.3).

К

ТС

A

Q₃

Q₂

Q₁

L

Рис.6.3. Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва при заданих витратах (як мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А на рис.6.3).

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости – співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги виробника (такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі) можна подати як рівність:

MRTSLK= PL / PK. (6.4)

Оскільки MRTSLK= MPL / MPK, то справедливим буде рівняння:

MPL / MPK= PL / PK, або (6.5)

MPL / PL= MPK / PK. (6.6)

Рівняння 6.6 відображає принцип найменших витрат, суть якого полягає в тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, фірма може отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.

Якщо з’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, отримаємо так звану траєкторію росту (рис.6.4).