Курсовая работа (т): Суспільно-географічні особливості відтворення населення світу

Положення жінки в суспільстві, рівень її освіти і участь в суспільній праці, має особливе значення, більш того дія наведеного чинника підвищується в сучасному соціумі гендерної рівності. Зміна місця ролі жінки приводить до зростання шлюбного віку, пізніший вступ до шлюбу скорочує тривалість продуктивного циклу жінок [20]. Фактор зайнятості негативно впливає на зростання народжуваності, адже за умови високої зайнятостісті жінок знижується показник народжуваності. Особливо низькою вона є у тих суспільствах, де недостатньо розвинена соціальна інфраструктура з обслуговування потреб матерів з дітьми. Якщо ж сфера послуг функціонує на високому рівні, розвинена і доступна система дошкільного виховання, то існують усі необхідні об'єктивні умови для нормального відтворення населення. Зниження зайнятості призводить до зниження доходів населення, тому народжуваність також буде зменшуватись.

Рівень медичного обслуговування виступає також важливим чинником. Доступність населення до сфери медичного обслуговування, з одного боку, зумовлює підвищення частки пологів під наглядом лікарів, в результаті чого, і здоров'я новонароджених не перебуває під загрозою впливу зовнішніх непередбачуваних чинників. Високий рівень медичного обслуговування дає змогу зберігати репродуктивне здоров'я населення, створює можливості народжувати дітей жінкам, які нездатні зачати і виносити дитину природним шляхом. 3 іншого боку, доступ до сучасних контрацептивів та обізнаність у можливостях їх використання зумовлює різке скорочення народжуваності, особливо серед молодих пар. До того ж, рівень смертності безпосередньо визначається умовами життя, зв'язок цей простий і очевидний. Смертність в кожній віковій групі населення знаходиться в прямій залежності від матеріального рівня життя, санітарно гігієнічних умов праці й побуту людей, успіхів медицини і загальнодоступності медичної допомоги при високій її якості, розвитку профілактики захворювань [13].

Зазначимо, що виходячи із передумов демографічного розвитку, а саме існуючої системи розселення, значні відмінності у відтворенні населення спостерігаються між міською і сільською місцевістю, що визначається соціально-економічними умовами і, як наслідок, - особливостями демографічної поведінки. Вплив урбанізації на величину народжуваності проявляється не відразу, а через деякий проміжок часу, оскільки сільські жителі, що переїхали до міста, певний час зберігають ще традиції багатодітності, характерні для сільського населення, це обумовлено всією сукупністю особливостей праці та побуту в містах, але також і віковим складом їх населення . Проте вплив урбанізації на народжуваність цим не обмежується; міста притягають мігрантів, а це викликає порушення статево-вікової структури як в місті, так і в селі, порушення якого веде за собою загального зниження народжуваності [23].

2.3 Соціально-культурні та психологічні чинники

Соціально-культурні та психологічні чинники можна вважати похідними від соціально-економічних. Під впливом тих або інших матеріальних умов життя суспільства складаються певні стереотипи.Так, культурний рівень, його зростання сприяє пониженню народжуваності. Відомо, що люди з високими духовними, культурними потребами значну частину свого часу витрачають на їхнє задоволення: відвідування театрів, читання книг, спілкування з друзями, подорожі, заняття фізичною культурою, спортом, іншими улюбленими справами, усе це потребує певних фінансових витрат, а отже, не сприяє створенню багатодітних сімей [11]. Людина з високими культурними потребами значну увагу приділяє освіті, навчанню, намагається раніше зробити кар'єру. У структурі витрат сімей з високим культурним рівнем значна частка припадає на культурно-освітні потреби і батьків, і дітей. Тому такі сім'ї переважно малодітні. Треба враховувати і спрямоване статеве виховання та навчання процесу планування сім'ї, зокрема у країнах, що розвиваються, не планують сім'ї, там поширені ранні шлюби, здебільшого не існує контролю народжуваності, немає високих культурно-освітніх потреб. Отже, в таких сім'ях народжується більша кількість дітей.

Релігійний аспект завжди був вагомим в дослідженнях процесу народжуваності. Усі релігії схвалюють багатодітні сім'ї, заохочують народжуваність. Релігійні особливості і світових, і національних релігій суттєво регулюють демографічну поведінку[11].

Етнічні стереотипи поведінки передбачають неусвідомлене прийняття норм поведінки, характеру міжособистісних стосунків, взаємовідносин між людиною та й соціальним оточенням. Демографічна поведінка також визначається етнічними стереотипами, так деякі етноси впродовж століть зберігають традиції багатодітності або навпаки, малодітності.

Психологічний чинник тісно пов'язаний із культурним рівнем, релігійними та етнічними установками, з особливостями виховання. Доведено, що демографічні установки (прийнятність перебування у шлюбі, кількість дітей, можливість розлучення) формуються у дитячому віці головним чином під впливом сімейних традицій і конкретних прикладів із близького соціального оточення. Небажання виділятися з-поміж людей свого соціального статусу забезпечує збереження традиційного рівня народжуваності.

Соціальні установки на відтворення населення - шлюбність, величину сім'ї, регулювання народжуваності є досить значущими. Ці установки, що увійшли до свідомості людей, не зникають разом із зміною соціально-економічних умов, адже тривалий час продовжують діяти в рамках іншої формації. Одним з чинників, що впливають на народжуваність, слід вважати вік вступу до шлюбу [3]. Уявлення про бажане число дітей змінюється залежно від ряду причин. Зростання культурного рівня населення загалом сприяє зниженню народжуваності, адже коло інтересів людей розширюється, і діти займають в них більш обмежене місце, ніж раніше, але підвищується рівень свідомості відповідальності за їх навчання і виховання; зростають також і необхідні для цього витрати часу й фінансових витрат з боку батьків. Це веде до переважання малодітних сімей. Розглянутий чинник є особливо дієвим в сучасних умовах, коли жінки користуються рівними правами при отриманні освіти, беруть участь у всіх галузях діяльності, а їх інтереси виходять великою мірою за рамки сімейного кола. Активне залучення жінок в суспільне виробництво із зрозумілих причин не сприяє високій народжуваності, оскільки важко поєднувати постійну професійну роботу з багатодітною сім'єю [15].

2.4 Екологічні (природно-біологічні) фактори

Природно-біологічні фактори впливають на природний рух населення опосередковано. Вплив цих факторів на народжуваність може виявлятися внаслідок біологічних характеристик населення, наприклад, здатність чоловіків і жінок до продовження роду. Природничі фактори обумовлюють особливості відповідно до умов території проживання людей, проте їх вплив нівелюється при дослідженні населення регіону [10].

Фактори середовища впливають на людину по-різному. Наприклад, нестача йоду в питній воді викликає важке захворювання ендокринної системи, а саме захворювання щитовидної залози, яким страждає значна частина населення країни. Нестача йоду в природній воді компенсується додаванням йода в воду або у сіль.

Географічне середовище впливає на смертність людини іншими шляхами, наприклад, через тваринний світ. Деякі тварини - переносники небезпечних інфекцій, і райони їх проживання стають осередками цих хвороб.

Екологічні чинники характеризуються як складові якості життя та стану здоров’я населення. Разом з тим, оцінка стану природного довкілля, забезпеченості якісною питною водою та харчуванням, визначення напрямів їх покращання є необхідною умовою зміни демографічної ситуації в країні та активізації розвитку її населення.

Роль природного середовища величезна, і людському суспільству довелося витратити великі зусилля, щоб зробити життя більш безпечним. Однак, такі фактори, як шум, забруднення атмосфери, широке поширення хімічних речовин і шкідливих харчових добавок в продуктах харчування і напоях продовжують чинити негативний вплив на організм людини. Останні часто виступають причиною захворювань внутрішніх органів, особливо нирок у підростаючого покоління, підвищує смертність через отруєння.

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ СВІТУ

3.1 Природний рух населення регіонів світу

Показники природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на початку 90-х pp. перевищував 20%о, а у наш час він перевищує 30-35%о . Найвищий середньорічний приріст населення характерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення.

У 2000-2014 рр. загальний коефіцієнт народжуваності в світі становив 29,1%о, в Латинській Америці - 30,3%о, в Європі - 14,3%о, в Північній Америці - 14,9%о, в Африці - 48,0%о, а в Австралії - 18,3%о. Цим ми підтверджуємо, що у більш розвинених регіонах коефіцієнт народжуваності менший, а у менш розвинених - навпаки [23].

Досліджуючи показники смертності, ми побачили, що майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності: перше місце посідають серцево-судинні захворювання, друге - новоутворення, переважно злоякісні, і нещасні випадки. Висока частка хвороб органів травлення дихання. За останні 14 років коефіцієнт смертності становить приблизно 4,6%о, в Африці - 6,7%о, в Азії - 4,1%о , в Австралії - 3,0%о , в Латинській Америці - 3,65%о , в Північній Америці - 2,0%о , в Європі - 1,98%о [23].

Рис. 3.1. Річна кількість смертей ( в тисячах) за 2014 рік (побудовано автором за даними [24]).

3.2 Механічний рух населення регіонів світу

Міграції населення виникли в далекій давнині, тривали в середні віки, насамперед у зв'язку з Великими географічними відкриттями, але найбільший розвиток отримали в епоху капіталізму.

Найбільший "міграційний вибух" почався в XIX ст. Головним осередком еміграції довгий час залишалася Європа, де розвиток капіталізму супроводжувалося "виштовхуванням" частини населення в ті райони, де були вільні землі, господарство швидко розвивалося і створювало попит на робочу силу. Всього з початку еміграції до другої світової війни з Європи виїхало 60 млн. Чоловік. Другий вогнище еміграції склався в Азії. Тут емігрантами стали китайські та індійські робітники (кули), яких вербували для роботи на плантаціях і рудниках. Головними ж вогнищами імміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка.

Після другої світової війни розміри міжнародних міграцій знову стали зростати і до кінця XX ст. досягли масштабів нового "міграційного вибуху". Як і раніше, основна причина цих міграцій - економічна, коли люди їдуть у пошуках нового місця докладання праці, кращого життя. Такі міграції отримали назву трудових міграцій. У результаті наприкінці XX в. за межами своїх країн постійно або тимчасово працюють уже 35- 40 млн. чоловік, а з урахуванням членів сімей, сезонників і нелегальних емігрантів - в 4-5 разів більше. Найбільше іноземних робітників у Швейцарії, де на частку припадає близько 10% працюючих. Основний потік таких трудових емігрантів направляється із в економічно розвинені країни. Але трудові міграції існують також між економічно розвиненими і між країнами, що розвиваються [6].

Головна причина такого роду міжнародної міграції робочої сили - великий розрив у рівнях життя і заробітної плати між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються. Проте в США, Західній Європі іммігранти, особливо молодь, нерідко змушені братися за найважчу, низькооплачувану і не престижну роботу. Звичайно, їх можна зустріти і на сучасних підприємствах. Але більшість осідає або в шахтах і на будівництвах, або у сфері послуг, стаючи продавцями, рознощиками, офіціантами, ліфтерами, сторожами, водіями, прибиральниками сміття і т. п.

Нині у світі існують три головні центри тяжіння трудових ресурсів.

По-перше, це Західна Європа (особливо ФРН, Франція, Великобританія, Швейцарія), де вже склалася значний прошарок робітників-іммігрантів з низки країн Південної Європи (Італії, Іспанії), Західної Азії (Туреччини) та Північної Африки; в 90-х рр. значно зріс також приплив мігрантів зі Східної Європи та країн СНД.

По-друге, це США, де тільки легальна імміграція (переважно з країн Латинської Америки, Азії та Європи) становить приблизно 1 млн. Осіб на рік, а нелегальна - і того більше.

По-третє, це нафтовидобувні країни Перської затоки, в загальній чисельності населення яких, трудові мігранти (з Єгипту, Індії, Пакистану та інших країн) набагато перевищують місцеве населення. Країнами зі значною імміграцією залишаються також Канада, Австралія, але ще більшою мірою Ізраїль, населення якого на 2/3 збільшується за рахунок імміграційного припливу значною мірою з Росії та деяких інших країн СНД.

У другій половині XX в. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка на відміну від колишньої "витоку москалів" отримала найменування "відплив умів" (або "перекачування мізків"). Суть її полягає в переманюванні іноземних учених, інженерів, лікарів та інших спеціалістів високої кваліфікації. Почалася вона з відтоку з країн Західної Європи в США, але потім головними постачальниками таких іммігрантов- "інтелектуалів" також стали країни, що розвиваються. "Витік умів" вкрай негативно позначається на економіці і культурі цих країн, де прошарок інтелігенції і так ще нечисленна. В кінці 80-х - початку 90-х рр. у зв'язку з політичною і економічною кризою посилилася "відплив умів" з Росії, України, інших країн, що входили раніше в СРСР [13].

Поряд з трудовими міграціями зберігаються і масові міграції з політичних, етнічних, релігійних, екологічних та інших причин. З ними в першу чергу і пов'язане таке явище останнього часу, як формування потоків біженців, загальне число яких у світі вже перевищило 20 млн. Чоловік. Зрозуміло, що люди біжать насамперед з районів гострих політичних і військових конфліктів. У першій половині 90-х рр. перше місце в світі за кількістю біженців (більше 6 млн.) займав Афганістан, де до цього йшла тривала і кровопролитна війна. Більше 2 млн. Біженців покинуло Руанду, більше 1,5 млн. - Іран і Мозамбік, 1,2 млн. - Боснію і Герцеговину. Масові потоки біженців характерні і для ряду країн СНД.

Внутрішні (внутрішньодержавні) міграції населення бувають декількох видів. До них відноситься переміщення населення із сільської місцевості в міста, яке в багатьох країнах служить основним джерелом їхнього зростання. У наші дні цей вид внутрішніх міграцій прийняв такі масштаби, що його стали називати "великим переселенням народів XX в.". Територіальне перерозподіл населення відбувається також між великими і малими містами. З міграціями пов'язані колонізація та освоєння нових земель. Цей вид міграцій характерний насамперед для великих по території країн з різкими контрастами щільності населення - Росії, Казахстану, Канади, Бразилії, Австралії та Китаю.

Останнім часом все більш масовим стає відтік людей з різного роду "гарячих точок", включаючи не тільки військово-політичні конфлікти, а й райони екологічного лиха. По суті це ті ж біженці (наприклад, екологічні біженці), але зазвичай їх називають переміщеними особами.

Рис. 3.2. частка робочих іммігрантів серед загального населення Німеччини, США, Катар, ОАЕ (2010 р.), (побудовано автором за даними [16]).

3.3 Проблеми відтворення населення

Нам відомо що відтворення населення являє собою комплексний процес, котрий поєднує дві складові: процеси народжуваності (інтенсивності народжень) та смертності населення. У зв'язку з цим проблеми відтворення населення можна розділити на ті, що пов'язані із збільшенням рівня народжуваності, і ті, які спрямовані на зменшення рівня смертності. Проте слід мати на увазі, що заходи по вирішенню проблем демографічних процесів відтворення населення будуть ефективні при цілісному охопленні всіх питань. Останнє твердження також пов'язане з тим, що аналогічні фактори, що впливають на процеси народжуваності і смертності, і заходи, спрямовані на поліпшення демографічної ситуації в країні, можуть привести до різних результатів, причому неочікуваним з боку ініціаторів цих дій. Розглянемо основні проблеми демографії, пов'язаних з процесами відтворення населення.

У випадках дослідження народжуваності часто використовують поняття низької або високої народжуваності, але з точки зору поліпшення демографічного стану в державі та світі в цілому, правильніше використовувати поняття «ефективної народжуваності» [9]. На жаль, при розгляді демографічних процесів часто використовують дані про загальну народжуваності , яка не дає підстав для отримання об'єктивних результатів. Ефективна народжуваність характеризує не тільки чисельність народженого населення, але чисельність населення, яка виживає в процесі розвитку, проходить етап соціалізації і змінює попереднє покоління. Причому діти, які вмирають у дитинстві, ранньому віці або більш пізні терміни, але не доживають до того порога віку, коли здатні відтворювати населення і впливати на демографічні та інші процеси, є розтрачання відтворювального капіталу населення. Ефективність народжуваності вважається високою в тому випадку, коли різниця між тим, хто вижив населенням і рівнем загальної народжуваності невелика. В іншому випадку відбувається зниження показників демографічної, економічної та соціальної ефективності народжуваності населення. У разі, коли висока дитяча смертність, дані показники також знижуються, що вимагає підвищення загального рівня народжуваності, іншими словами необхідно більше народжувати. Але збільшення якості за рахунок кількості не прийнятне в питаннях людського життя, тому для вирішення проблеми ефективності народжуваності головним фактором еволюції відтворення населення є зниження дитячої смертності. У міру зниження дитячої смертності число тих, що вижили і народжених дітей вирівнюється, наприклад, тільки у 5-6 росіянок з 100 до кінця XX століття число дітей, що вижили було менше[6].