Курсовая работа (т): Ринок праці в Україні

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін.

.3 Безробіття населення

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

На сьогодні за даними ООН, близько 805 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

-фрикційне;

-структурне;

- циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. "Структурні" безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

Рівень безробіття визначають за формулою:

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці (Додаток 4).

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести: зменшення рівня життя, поява невпевненості в майбутньому, морально-психологічної травми (зайва людина), виникнення почуття власної неповноцінності, зниження кваліфікації працівників, ріст злочинності та ін.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

3. СУЧАСНА СИТУАЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Сучасний стан ринку праці в Україні

Нині ринок праці України перебуває у стані неврівноваженості. На ньому спостерігаються як позитивні зрушення, так і негативні тенденції, які необхідно терміново проаналізувати та вирішити.

Розглянемо основні проблеми і особливості розвитку ринку робочої сили в його промисловому та сільськогосподарському секторах.

Після здобуття Україною незалежності в її промисловості залишились проблеми ще з Радянського Союзу, а також додались нові, що знайшли свій прояв у швидкому зменшенні кількості зайнятих у промисловому секторі економіки. Це було зумовлено падінням престижу технічних спеціальностей, банкрутством підприємств через їх негнучкість та неготовність до нових ринкових умов (Додаток 5).

Роботодавці стикаються з проблемою невідповідності пропозиції робочої сили на промисловому сегменті потребам виробництва. Підприємствам усе більше потрібні працівники робочих спеціальностей та технічні виконавці. Проте задовольнити їх попит дуже важко через невідповідність підготовки кадрів на ринку освітніх послуг в сторону надлишку більш дохідних і престижних професій та нестачі тих, яких потребує промисловість. Приклад міжгалузеві та міжрегіональні рівні заробітної плати в Україні (Додаток 6).

Серед позитивних тенденцій розвитку промислового сегмента ринку праці слід відмітити зростання оплати праці найманих працівників, значне зниження вимушеної неповної зайнятості, що зумовлено законодавчою забороною практики адміністративних відпусток.

Отже, основними проблемами, які характерні для промислового сегмента ринку праці є: структурні диспропорції, що обумовлюють дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили; значні розміри нелегальної зайнятості; наявність інвестиційних, інституційних і споживчих обмежень, які заважають нормальному розвитку промислового сектора ринку праці. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.

Ринкова трансформація економічної системи України призвела до радикальних змін і в аграрному секторі економіки, реформування якого призвело до загострення суперечностей між суб’єктами трудових відносин з приводу використання робочої сили.

На сучасному етапі для ринку робочої сили в сільському господарстві України характерні такі особливості:

) має екстенсивний тип відтворення i характеризується стабільним використанням праці пенсiонерiв та пiдлiткiв;

) високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві;

) загальне скорочення кількості населення та його старіння:

) низький рівень продуктивності праці в землеробстві i тваринництві (в економічно розвинутих країнах один працівник, зайнятий безпосередньо в сільському господарстві, спроможний забезпечити продовольством уже близько 120 людей, зайнятих в інших секторах економіки, а в Україні - 15);

) структура трудових ресурсів АПК України істотно вiдрiзняється від структури в країнах з ринковою економікою;

) через недовикористання частини трудових ресурсів наявне поряд з офiцiйно зареєстрованим приховане безробіття;

) ціна робочої сили в цій галузі порівняно з іншими одна з найнижчих;

) в умовах реформування агропромислового комплексу значна частина селян не має матеріальної можливості здійснювати широку підприємницьку діяльність, відчувати себе справжніми господарями;

) йде процес розшарування сільського населення за земельною, соціальною та іншими ознаками, що приводить до формування резерву сільськогосподарських працiвникiв - тимчасових, найманих, які відзначаються високою мобільністю;

) низький рівень соціальної інфраструктури зумовлює такий самий рівень територіальної професійної мобільності робочої сили, а це, у свою чергу, є умовою збалансування попиту та пропозиції робочої сили.

Чисельність безробітних з числа сільських жителів складала 220,9 тис.осіб за офіційними даними станом на кінець 2010 р., що становить 5,8 %.

Аналізуючи економічну активність сільського населення, варто сказати, що за підсумками 2010 року вона становила 61,6 % від всього сільського населення. Щодо якісного складу зайнятих на селі, слід сказати, що середній вік працюючих у сільському господарстві за останні 5 років складає 58 років, а, отже, працювати в селі залишаються люди передпенсійного та пенсійного віку. Водночас, чисельність потенційно освіченої молоді зменшилась на 55,3 тис.осіб, тобто в 2-3 рази.

Основною перешкодою високому рівневі зайнятості в сільськогосподарському виробництві, є відсутність перспектив та низький рівень оплати праці.

Для подолання вказаних проблем слід забезпечити ефективну державну підтримку, а саме: удосконалення орендних відносин, створення сприятливих умов праці і проживання в сільській місцевості. Першим кроком до цього є реформування правової бази з метою сприяння соціально-економічній перебудові села з врахуванням європейського вектору інтеграції України відповідно до вимог Єврокомісії.

Держава повинна посилити і соціальну функцію через обґрунтовану оплату праці і соціальні гарантії та забезпечити зацікавленість працівників і роботодавців в покращенні соціально-трудових відносин, що є важливим чинником мотивації, вирішити питання транспортного зв’язку сільської місцевості з містом, забезпечити впровадження на державному рівні гарантованого робочого місця в аграрному секторі із забезпеченням рівня середньої заробітної плати по відповідному регіону.

У напрямку подолання безробіття серед сільської молоді вже є певні позитивні зрушення, пов’язані з становленням фермерства на селі та розвитком інфраструктури зеленого туризму. Проте ці два напрямки знаходяться у стадії розвитку та потребують розробки і прийняття на регіональному та державному рівнях програм, направлених на визначення правового статусу цих сфер діяльності, забезпечення умов початкового кредитування, встановлення пільгових податкових періодів тощо.

Таким чином, для ринку праці сільськогосподарського сектору економіки характерна невирішеність багатьох проблем, що зумовлює подальший занепад села, деградацію його продуктивних сил, насамперед, людського капіталу. Виправити цю ситуацію повина раціональна політика держави щодо агропромислового комплексу.

Негативні тенденції на ринку праці в період становлення ринкової економіки в Україні дали імпульс формуванню нестандартних, у тому числі незареєстрованих форм зайнятості, поширенню комбінацій її різних форм, збільшенню майнової диференціації населення. У таких умовах неформальна зайнятість стала однією із соціальних проблем економічної лібералізації в Україні і розглядається як прояв механізму саморегуляції економіки, як вимушена форма адаптації населення до сформованої соціально-економічної ситуації.

До неформального ринку праці належать «тіньові» переважно дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості працівників, а також не дотримуються трудового законодавства. Він виникає внаслідок зростання безробіття.

Неформальна зайнятість в українській економіці має свою специфіку. Вона характеризується значним поширенням, великими масштабами. На відміну від інших країн - як розвинутих, так і тих, що розвиваються, - неформальна зайнятість в Україні тісно переплетена з формальною. Про це свідчить той факт, що на ринку праці наявна значна група осіб, зайнята одночасно у формальній і неформальній економіці. Причому неформальна зайнятість виступає як вторинна діяльність, хоча є й протилежні випадки. Іншою особливістю є те, що неформальна зайнятість протягом усього періоду реформування так і не поширилась на промислову діяльність. Також слід зазначити, що важливою рисою неформальної зайнятості в Україні є наявність серед її суб’єктів висококваліфікованих працівників, попит на послуги яких є і в офіційній економіці.

Неформальна зайнятість виступає негативним явищем, оскільки вона не відповідає законодавству України. Крім цього вона не дає можливості працівникам при досягненні пенсійного віку отримувати пенсію. Тому неформальну зайнятість потрібно еволюційним шляхом перетворювати на формальну.