Курсовая работа (т): Ринок праці в Україні

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками - держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

Ринок праці впливає на розвиток народного господарства, діє в певних напрямах, проявляється в різноманітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

● Суспільного поділу праці - ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

● Інформаційну - дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

● Посередницьку - ринок праці встановлює зв'язок, між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

● Ціноутворюючу - це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і визначається його вартість.

● Стимулюючу - завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

● Оздоровлюючу - завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найбільш високими якісними показниками робочої сили.

● Регулюючу - певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні.

Ринок пращ регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.

.2 Структура та моделі ринку праці.

Ринок праці, складова частина ринкової економіки являє собою механізм узгодження інтересів працедавців (пред’явників попиту на працю) і найманої робочої сили (продавців робочої сили). Більш загально ринок праці є виразом конкретних систем суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин і забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту і пропозиції. Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що охоплює всю найману робочу силу з числа економічно-активного населення, і сукупний попит (П), як синонім загальної потреби економіки в найманій робочій силі. Ці складники у своїй єдності визначають місткість сукупного ринку праці, або ринку праці в широкому розумінні. (П * Пр). Сукупний ринок праці можна сегментувати за рівнями і суб’єктами управління. Виділяються загальнонаціональний ринок праці, регіональні (в розрізі адміністративно-територіальних утворень) і локальні ринки праці (у розрізі підприємств і організацій). Графічно структура сукупного ринку праці подана на Рис. 1.2.

Рис. 1.2. Сукупний ринок праці.

В кожний момент часу основна частина сукупної пропозиції і попиту на працю задоволені, що і забезпечує функціонування суспільного виробництва. Менша його частина в міру природного і механічного руху робочої сили і робочих місць - вибуття людей з працездатного віку і вступу в працездатний вік, звільнень і переходів на нове місце праці, вибуття і введення робочих місць - виявляється вільною (вакантною) і потребує поєднання пропозиції і попиту. Ця частина сукупного ринку праці відповідає цьому поняттю в вузькому розумінні, тобто поточному ринку праці, місткість якого визначається кількістю вакансій і кількістю осіб, що зайняті пошуком роботи.

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці (ЗП = П * Пр).

Основна функція поточного ринку праці полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили в народному господарстві між галузями і сферами виробництва і забезпеченні роботою незайнятого в даний момент населення (Додаток 1).

Складові

Особи не зайняті трудовою діяльністю і які шукають роботу;

Особи, що мають намір змінити місце роботи;

Особи, що бажають працювати і вільний від роботи або навчання час.

Попит на робочу силу на поточному ринку виражається потребою в робітниках для заповнення вакантних робочих місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання разових робіт.

Поточний ринок праці являє собою багатосекторну структуру, що створена двома взаємопов’язаними частинами (відкритий і прихований ринки праці), які різняться способами і формами акумуляції резервів робочої сили, характером впливу на виробництво і зайнятість, на поведінку їхніх учасників.

Розглянемо складові елементи поточного ринку праці.

Відкритий ринок праці - все економічно активне населення, фактично ті, що шукають роботу потребують профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також всі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими відкритого ринку праці є його офіційна і неофіційна частина.

Офіційна частина відкритого ринку праці має в своєму складі вільну робочу силу і вакансії, що зареєстровані в державних службах зайнятості, а також учнівські місця в системі профосвіти (куди входять як державні так і недержавні учбові заклади).

Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти, і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на засадах безпосередніх контактів між працедавцями і особами, що шукають роботу.

Прихована частина ринку праці, яку часто називають “прихованим безробіттям”, - це особи формально зайняті в народному господарстві, але котрі в зв’язку зі скороченням обсягів виробництва, або зміною його структури без збитків для виробництва могли б бути вивільнені.

Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний і неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою у вигляді осіб, які знаходяться в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації, а також осіб, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається з допомогою спеціальних методик.

Формування ринку праці як складової частини ринкових відносин в Україні тільки починається. Поки що він існує лише статистично, що є фактично механічною сумою ряду регіональних та локальних ринків з їхніми специфічними проблемами.

Одне із основних завдань, яке повинен вирішити механізм ринку - створення умов ефективного міжгалузевого перерозподілу сукупної праці.

.3 Сегментація і гнучкість ринку праці

Важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість та сегментованість. Вони дозволяють проаналізувати причини і фактори, що впливають як позитивно, на мобільність робочої сили на ринку праці.

Сегментація ринку праці - це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первинний і вторинний ринок.

Первинний ринок праці - це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці - це види робіт, що у своїй більшості характерні для внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:

. Стабільна зайнятість, надійність стану працівника;

. Високий рівень заробітної плати;

. Наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного зросту і просування;

. Використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників;

. Наявність сильних і ефективних профспілок .

Вторинний ринок праці - це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:

. Велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

. Низькі рівні заробітної плати;

. Практично не існує просування службовими сходами;

. Технології виробництва примітивні;

. Відсутні профспілки.

Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними і взаємопідсилюючими одна одну. Так “хороші” роботи первинного ринку праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства.

Критерієм розподілу робіт і відповідно секторів ринку праці, що об’єднують ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.

Можна виділити декілька секторів, на які діляться всі робочі місця:

. “Ядро” - первинний ринок праці - стабільна зайнятість у режимі повного робочого часу;

. “Периферія” - вторинний ринок праці - часткова зайнятість, неповний робочий час, сезонність найму;

. Безробітні - тяжіють до “ядра” чи “периферії”.

Подвійність ринків праці необхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов’язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на подвійних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього серед інших повинні застосовуватись заходи, спрямовані на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці - від антидискримінаційного законодавства до створення умов повного доступу до освіти і професійної підготовки. На практиці існує велика різноманітність ситуацій, які не дозволяють абсолютно повно описати всі види і різноманітні форми гнучкості, але можна виділити основні напрямки:

Реорганізація робочого часу;

Нестандартні форми зайнятості;

Зміна системи найму та звільнення;

Удосконалення процедур визначення і зміни заробітної плати.

2. СТАН РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

.1 Економічно активне населення

Економічно активне населення складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці.

За матеріалами щомісячних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності все населення країни у віці 15-70 років розподіляється на три взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою):

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні». Відповідно до правил пріоритетності зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю - перед відсутністю економічної активності.

Рівень економічної активності - виступає основним відносним показником щодо питомої ваги робочої сили. Визначається як відношення (у відсотках) чисельності економічно активного населення віком 15-70 років до всього обстеженого населення означеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою (Додатки 2, 3).

Цей показник виступає в якості аналітичного поняття та характеризує рівень участі населення обстежуваного віку у робочій силі, та розраховується як відношення економічно активного населення до загальної чисельності населення у відповідному віці:

РЕа=Еа/Н*100% ,

де Еа - чисельність економічно активного населення; Н - загальна чисельність населення.

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

економічно активне населення (робоча сила);

економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного населення відносяться:

а) особи віком до 16 років;

б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах;

в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили - непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне населення у всіх країнах складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне.

Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:

Зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:

наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);

особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;

особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.