Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції
1.1 Поняття і природа судової влади
1.2 Судова система України
1.3 Правовий статус суддів України
Розділ 2. Здійснення правосуддя і загальні засади конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції
.1 Основні засади здійснення правосуддя
2.2 Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Судова влада в Україні належить лише судам в особі суддів та представникам народу, які у визначених законом випадках залучаються до здійснення правосуддя. Судді наділені виключним правом реалізовувати судову владу, вирішувати всі правові конфлікти, що виникають у суспільстві, вони виконують свої обов'язки на професійній основі. Судді незалежні і підкорюються лише Конституції та законам України. Прояв неповаги до судді передбачає встановлену законом відповідальність. Вимоги та рішення суддів при здійсненні ними повноважень обов'язкові для виконання тими суб'єктами, до яких вони звернені. Невиконання вимог та рішень суддів тягне встановлену законом відповідальність.
Передумовою здійснення суддями судової влади є їх єдиний правовий статус, який закріплено у відповідних нормативно-правових актах. В юридичній літературі правовий статус суддів часто ототожнюють з їх правовим становищем. Зазвичай під правовим статусом суддів розуміють порядок набуття статусу, сукупність їх прав та обов'язків, вимоги, що ставляться до суддів, правові гарантії, які дозволяють суддям здійснювати свої повноваження згідно з законом, порядок притягнення суддів до юридичної відповідальності та звільнення з посади.
Основні засади правового статусу суддів визначені в Законі України "Про статус суддів". Окремі його положення деталізуються в статтях 126-130 Конституції України, Законі "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", розділі З Закону України "Про судоустрій України", главах З, 4 Закону України "Про Конституційний Суд України", процесуальних кодексах та інших нормативно-правових актах.
Мета дослідження полягає у визначенні поняття і структури конституційно-правового статусу суддів в Україні, юридичних властивостей основних елементів конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції та формуванні нової концепції конституційно-правового статусу суддів України.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв'язання наступних завдань:
Об'єктом дослідження є конституційно-правові засади судоустрою і судочинства в Україні.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції в Україні та юридичні властивості його складових елементів.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв'язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження комплексно було використано принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходив із принципів єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об'єктивності, конкретної істини. Методологічну основу дослідження становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Діалектичний метод наукового пізнання дає змогу розглянути конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції у розвитку й зв'язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції становлення, розвитку та вдосконалення суддів судів загальної юрисдикції як основного елемента національної системи судів загальної юрисдикції.
Використання методів аналізу і синтезу уможливив аналіз ознак статусу суддів судів загальної юрисдикції як самостійного статусу у системі суддів судів загальної юрисдикції, дослідження його місця у цій системі, вияв спільних й відмінних рис цього статусу з іншими статусами. Соціальний метод знайшов своє застосування при аналізі внутрішніх і зовнішніх чинників суспільних процесів, що зумовили виникнення, еволюцію та конституційне закріплення статусу суддів судів загальної юрисдикції, а також при аналізі сучасного стану розвитку законодавства про статус суддів судів загальної юрисдикції. Формально-логічний метод використовувався для визначення основних понять, правових основ вирішення юридичних колізій конституційного та законодавчого регулювання конституційно-правових відносин, у межах яких реалізуються та забезпечуються права та обов'язки суддів судів загальної юрисдикції. Структурно-функціональний метод - під час дослідження складових елементів конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції. Порівняльно-правовий метод - при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел.
Розділ 1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції
.1 Поняття і природа судової влади
В умовах становлення України як демократичної, правової, соціальної держави суттєво зростає роль судової влади. Функцію здійснення правосуддя покладено згідно з Конституцією України стаття в.: Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. На суди, які діють незалежно від законодавчої влади. Жоден орган державної влади, крім судів, не вправі брати на себе функцію і повноваження по здійсненню правосуддя. Виключно суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і піддати її кримінальному покаранню. Суди здійснюють захист гарантованих Конституцією кожному прав і свобод Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. На підвищення ролі судів спрямоване вперше закріплене в Конституції положення про те, що компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.
Уперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон України 1996 р. закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади - законодавчої і виконавчої (ст. 6). У ст. 1 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і що органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставі, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. Органи судової влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають права його реалізовувати. Згідно зі ст. 5 Закону "Про судоустрій України" правосуддя в нашій державі здійснюється виключно судами. Відповідно делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Ті особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть відповідальність, що передбачена законом. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави [10, 440].
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. З урахуванням цього у ст. 124 Конституції, в ч. З ст. 5 Закону "Про судоустрій України" встановлюється, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Порядок обрання народних засідателів, формування суду присяжних, їх повноваження і порядок діяльності та категорії справ, у розгляді яких вони будуть брати участь, мають визначатися чинним законодавством. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадським обов'язком.
Судова влада реалізується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом "Про судоустрій України". Символами судової влади є державні символи України -
Державний Герб України та Державний Прапор України, порядок використання яких встановлюється законом відповідно до вимог ст. 20 Конституції України [1].
Демократизм держави визначається її можливістю всім суб'єктам права забезпечити право на судовий захист. їм гарантується захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Судову систему України утворюють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. При цьому перші складають єдину систему судів, а Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи. Відповідно ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України. Суттєве значення має закріплене в частині п'ятій ст. 125 Конституції України положення, що не допускається створення надзвичайних та особливих судів. Це важливо для забезпечення законності в державі, захисту прав кожної особи.
Важливим принципом конституційно-правового статусу особи є принцип рівності. Особливо це має суттєве значення в сфері правосуддя. Виходячи з цього у Законі "Про судоустрій України" встановлюється, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Це положення поширюється на іноземців, осіб без громадянства.
Функції судової влади спрямовані на забезпечення прав людини і громадянина. Однією з гарантій прав особи є її право на правову допомогу при вирішенні справ у судах. Відповідно до закону кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи.
У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно (частина перша ст. 59 Конституції). Це конституційне положення має суттєве значення для забезпечення правової допомоги кожному незалежно від матеріального стану особи.
Демократичні засади правосуддя в Україні проявляються й у мові судочинства. Згідно з законом судочинство проводиться державною мовою, тобто українською. У випадках і порядку, визначених законом, можливе застосування у судочинстві інших мов. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. При цьому у випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.
Суд є державним органом. Тому судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Встановлено, що судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень зумовлює передбачену законом відповідальність. Обов'язковість судових рішень встановлена п. 9 ст. 129 Конституції, і це важливо як з погляду авторитету судової влади, так і забезпечення законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Принципове значення має положення про те, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Це досить важливо з погляду реалізації суб'єктами права своїх прав і законних інтересів.
Закон передбачає колегіальний або одноособовий порядок розгляду судових справ. Так, справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособове, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних. У випадках, коли суддя розглядає справу одноособове, він діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіальне у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Такий суддівський склад суду спрямований на об'єктивний розгляд справ, які оскаржуються особами, що не згодні з рішенням суду першої інстанції. Це має суттєве значення для забезпечення законності судових рішень.
Важливою ознакою судової влади є процесуальний порядок діяльності судових органів. Цей порядок визначає процесуальний закон, який чітко регулює процедуру судочинства та прийняття судом рішень по конкретних справах. Процесуальний порядок діяльності суддів дає можливість об'єктивно розглянути справу, винести справедливе рішення, забезпечити права учасників судового процесу. Процесуальний порядок покликаний забезпечити законність діяльності суду, обґрунтованість і справедливість судових рішень, охорону прав осіб, чиї інтереси були порушені, В.Я. Тацій і Ю.М. Грошевий наголошують, що "процесуальний порядок, регулюючи правила судової процедури, являє собою значну соціальну цінність" [12, 287].
Сучасне конституційно-правове регулювання судової влади виходить із принципу самостійності і незалежності судів. Закон "Про судоустрій України" встановлює, що суди здійснюють правосуддя і є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються тільки закону (п. 1 ст. 14). Це випливає із частини першої ст. 129 Конституції, яка встановлює, що "судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону".
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, Законом "Про судоустрій України" та іншими законами. При цьому органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Встановлено, ш;о втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду, суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і мають наслідком відповідальність, передбачену законом.
.2 Судова система України
Судова система - це сукупність діючих в Україні судів, що функціонують на єдиних конституційних засадах.
Створення надзвичайних та особливих судів згідно з частиною п'ятою ст. 125 Конституції забороняється. Система судів загальної юрисдикції в нашій державі будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Згідно з законом діють апеляційні та місцеві суди. Так, відповідно до Закону "Про судоустрій України" систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди. Апеляційний суд України; Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди. Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють на основі Конституції і законів України правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими в Україні є господарські, адміністративні та інші суди, які визначені як спеціалізовані суди. Закон "Про судоустрій України" не дає виключного переліку спеціалізованих судів [10, 444].