Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Економічний факультет
Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту
Реферат з курсу Методи наукових досліджень
на тему: «Перші європейські журнальні видання»
Виконала: студентка групи ЕкдМ-51
Климків М.Ю.
Львів 2015
Зміст
Вступ
. Становлення перших журналів Європи
. Англійська освітня журналістика
. Європейська періодика ХІХ століття
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Умови появи перших європейських журналів в першу чергу визначалися створенням в XVII ст інтелектуального середовища, що увійшло до історії під назвою "La Republique des Lettres" ("Республіка літераторів", або "Республіка вчених"). Це поняття <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F> відобразило нову форму спілкування <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> європейських інтелектуалів, орієнтованих на антисхоластичні методи пізнання <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F>. Окрім особистих зустрічей <http://ua-referat.com/%D0%97%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%87>, члени "La Republique des Lettres" потребували наукового листування, без якого важко собі уявити духовне життя Європи цього періоду. "Кожен, прагнучий до знання <http://ua-referat.com/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, повинен був орієнтуватися тепер не на Вчителя і його інтерпретаторів, тобто не на готове знання, а на самого себе і на інших як рівноцінних (у сенсі рівної їх участі у формуванні нового знання) осіб". Почали створюватися наукові суспільства, здібні до залучення і акумуляції засобів на видання (у тому числі і періодичні).
Перші журнальні видання (від французького слова "jornal" - щоденник) з'явилися в Західній Європі (у Відні та у Франкфурті на-Майні) в 1615р.
Ідея створення першого літературного журналу належала знову ж таки французу Теофрасту Ренодо, який опублікував у своєму "Bureau d'Adresse" реферати з літературних і наукових тем. Хронологічно першою організувала видання журналу родина паризького парламенту Дені де Салло (1626-1669 p.p.)) який випустив у світ "Journal des Savants" (1672 p.), першим юридичним часописом був "Journal du Polais", медичним - "Nouveless Deconvertes dans toutes les perties de la Medecine" (1679 p.)" історико-літературний - "La Clet du Cabinet des Princes de J Europe" (1704-1706 pp.).
Традиційно журнальне видання виходить у вигляді блоку скріплених палітуркою аркушів друкованого матеріалу визначеного формату в обкладинці та з палітуркою.
1. Становлення перших журналів Європи
Перший європейський журнал - "Journal des Savants" ("Журнал учених", 1665-1828) - був створений за ініціативою французького міністра фінансів <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%B8> Жана-батисту Кольбера, якого часто порівнюють з кардиналом <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B8> Рішельє. Кольбер задумав <http://ua-referat.com/%D0%97%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%B0> періодичне видання, яке б освітлювало наукові, критичні і літературні проблеми, що стоять перед інтелектуальною елітою Європи.
Перший номер журналу вийшов 5 січня 1665 в Парижі <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B6> у вигляді брошури <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%83%D1%80%D0%B0>, що містила 12 сторінок; його завданням оголошувалося інформувати читача «про новини Республіки словесності». Спочатку він видавався Дені де Салло і поміщав поряд з відомостями про відкриття та винаходи в різних областях науки (анатомії, метеорології, механіці) некрологи <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3> знаменитих людей, роботи з церковної історії, протоколи судових засідань. Журналом дуже швидко зацікавилися за рубежами Франції <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F>; за його прикладом в інших країнах почали випускати свої наукові журнали. У виданні "Journal des Savants" Салло допомагали такі відомі діячі французької культури, як Марен Лерой де Гомбервілль і Жан Шаплен. Через рік видання журналу перейшло в руки абата Жана Галлуа, професора грецької мови, що залишалася на посту редактора до 1674 р.(14)
У 1665 р., із запізненням в декілька тижнів, в Англії з'явився журнал "Philosophical Transactions of the Royal Society" ("Філософські праці Королівського суспільства") під редакцією <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F> Генрі Олденберга. Цей журнал, виходив щомісячно. Цікаво, що з десяти публікацій, що склали перший номер, три були узяті з "Journal des Savants".
У 1668 р. в Римі з'явився перший італійський журнал "Il Giornale de'Letterati" ("Журнал літераторів"). Журнал цей був задуманий його редактором Франческо Надзарі за зразком французького "Journal des Savants", а надалі сам послужив зразком для італійських літературних <http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0> журналів. Журнал, в якому публікували роботи,мовознавчого, філософського характеру літературознавства, проіснував до 1679 р. У 1682 р. професор Отто Менке зробив в Лейпцигу видання латиномовного журналу "Acta Eruditorium" ("Вчені записки"), який швидко придбав європейську популярність. У його виданні діяльну участь взяв Готфрід Вільгельм Лейбніц <http://ua-referat.com/%D0%9B%D0%B5%D0%B9%D0%B1%D0%BD%D1%96%D1%86>, що публікував на сторінках цього журналу багато свої праць. Журнал "Acta Eruditorium" проіснував до 1731 р.
Цензурні переслідування, що існували в більшості країн Європи, змусили звернути увагу журналістів на можливість публікацій своїх видань в Голландії. Впливовий французький філософ-скептик Пєр Бейль, що емігрував через свої релігійні переконання до Голландії, став друкувати з 1684 р. періодичне філософсько-літературне видання "Nouvelles de la republique des lettres" ("Новини літературної <http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0> республіки"). У передмові до першого номера Пєр Бейль писав, що "ми вільні від безрозсудної упередженості <http://ua-referat.com/%D0%A3%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C>. Ми виступатимемо швидше в ролі доповідача <http://ua-referat.com/%D0%94%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C>, ніж в ролі судді ". Видання Бейля мало широкий резонанс, затвердивши авторитет редактора в європейських інтелектуальних кругах. У Франції поширення "Nouvelles de la republique des lettres" було заборонене.
У журналі Бейля містилися рецензії на книги по питаннях філософії <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96>, богослів'я, історії і літератури, полемічні вигадування політичного і релігійного характеру. Але навіть в терпимій до інакомислення Голландії ряд публікацій Бейля привів до того, що редактор втратив місце професора історії і філософії в Роттердамськом університеті.
Нарікання недоброзичливців і здоров'я, що похитнуло, змусили Бейля через три роки припинити своє видання. Бонаж де Боваль продовжив працю Бейля, перейменувавши журнал в "Histoire des ouvrages des savants" ("Історія праць учених", або "Літопис творінь учених"). У новому вигляді журнал проіснував до 1709 р.
У 1688 р. Жан Леклерк, емігрант і ідеологічний <http://ua-referat.com/%D0%86%D0%B4%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> опонент Бейля, зробив в Амстердамі видання журналу "Bibliotheque universelle et historique" ("Загальна історична бібліотека"). Цей журнал проіснував п'ять років і прославився тим, що вже в перших номерах Леклерк опублікував обширні витяги із праці Джона Локка "Досвід про людський розум", викликавши бурхливу полеміку в багатьох країнах Європи.
Журнали літературно-критичного вмісту у Франції ведуть свій початок від періодичного видання "Mercure galant" ("Галантний Меркурій"), заснованого в 1672 р. Королівський "привілей" на видання цього журналу отримав популярний у той час драматург <http://ua-referat.com/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B3> і полеміст Жан Донно де Візі, літературний <http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0> противник Мольєра. У перші роки "Mercure galant" виходив нерегулярно, проте з 1677 р. де Візі зробив це видання щомісячним. Особливим успіхом в публіки, користувався розділ світської хроніки.
Варто відзначити, що в 1696 р. в "Mercure galant" з'явилася чудова казка <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0> Шарля Перро "Спляча красуня", яку той опублікував анонімно, не бажаючи пов'язувати своє ім'я з твором, написаним (згідно канонам класицизму <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%B7%D0%BC>) в "низькому жанрі".
. Англійська освітня журналістика
Журнал Стиля, що отримав назву "The Tatler" ("Базіка") і що мав підзаголовок "Базіка Ісаака Бікерстафа", судилося покласти початок не лише англійській, але і всій європейській повчальній журналістиці. Видання починалося зверненням Бікерстафа, що пропонував читачеві "повчальне читання", яке "добродійне і необхідне, що в той же час викликає на думку". Вдало знайдена маска <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0> і програма видання, що точно витримується, завоювали англійського читача. У 1710 р. видавничим проектом свого друга зацікавився Джозеф Аддісон. Він став присилати в журнал свої статті і есе. У журналі "The Tatler" Аддісон "знайшов своє покликання, і найчудовіший співбесідник в світі заговорив".
З приходом Аддісона якість журнальних публікацій зросла, а багато його есе до цих пір перевидаються. Структура "The Tatler" грунтувалася на одному есе. Есе створювалося Стилем або Аддісоном від імені вибраної маски і присвячувалося різним подіям лондонського життя. Окрім есе, в номер ("The Tatler" виходив три рази в тиждень) включалися також дрібні оголошення і замітки.
Побоюючись, що маска Ісаака Бікерстафа може втратити свою привабливість, Аддісон і Стиль припинили видання "Базіки" на початку 1711 р., коли журнал знаходився на піку своєї популярності. У той же рік з'явився найвдаліший журнал в творчій спадщині Аддісона і Стилю - "The Spectator" ("Глядач"). Цього разу Аддісон і Стиль розробили цілу галерею масок, членів невеликого клубу, які збиралися, аби поміркувати на самі хитромудрі теми з області політики, літератури, філософії, театру, світському життю і так далі
Справжнім успіхом став образ <http://ua-referat.com/%D0%9E%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7> "Глядача" - сера Роджера де Коверлі, доброчесного провінційного джентльмена, англійського дивака, з цікавістю що вдивлявся в навколишній світ.
Наклад "The Spectator" виріс до 14000 экз., читачі в Європі і колоніях з нетерпінням чекали кожного нового випуску. Але Аддісон і Стиль виявилися вірними вибраній видавничій стратегії, і коли інтерес до "The Spectator" досяг максимальних меж, вони вважали за краще змінити літературні маски. "The Spectator" проіснував два роки - всього вийшло 555 номерів, в останньому номері було оголошено про несподіване одруження <http://ua-referat.com/%D0%9E%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F> одного з персонажів і про раптову смерть іншого. Круг учасників клубу розпався, а замість "The Spectator" в 1713 р. з'явилася нова маска і новий журнал "The Guardian" ("Опікун"). "The Guardian" мав майже такий же успіх, як і "The Spectator", проте протримався близько року, після чого журналістський тандем Стіль-Аддісон розпався. У 1714 р. Аддісон поодинці продовжив випуск журналу "The Spectator", але довів його лише до 635-го номера.
Вплив "The Spectator" і інших аддисоновских журналів на розвиток англійської і європейської журнальної традиції був феноменальним. Лише у Англії кількість наслідувань обчислювалася десятками.
Більш того, журнали Аддісона і Стилю багато разів перевидавалися у вигляді окремих книг протягом XVIII ст і були перекладені <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4> на більшість європейських мов. Нову видавничу модель, відмінну від аддисонської, зміг запропонувати лише в 1731 р. Едвард Кейв, який став випускати "Gentleman's Magazine" ("Журнал джентльмена"), більшою мірою відповідав сучасному розумінню журналу зі всілякою тематикою <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0> і рубрикацією.
. Європейська періодика 19 століття
У Англії XIX ст спостерігався справжній розквіт періодичного друку: у 1810-ті рр. лише в Лондоні видавалося більше 30 журналів, а в 1820-ті рр. - вже близько 100. Едінбург стає другим інтелектуальним центром Англії, отримавши титул "шотландські Афіни".
У першій половині XIX століття серед великої кількості періодичних видань виділялися чотири найбільш впливових в області культури і суспільно-політичної думки журналу - "The Edinburgh Review" ("Едінбурзький огляд", 1802-1929), "The Quarterly Review" ("Щоквартальний огляд", 1809-1967), "Blackwood's Magazine" ("Блеквудовський журнал", 1817), "The London Magazine" ("Лондонський журнал", 1820-1826), а також газета, що стала синонімом якісної преси, - "The Times" ("Таймс").
Щоквартальний журнал "The Edinburgh Review" був заснований в столиці Шотландії в жовтні 1802 р. як орган партії вігів, і серед його засновників були Френсіс Джеффрі, Сідні Сміт, Генрі Броугхем. Видавцем журналу виступив книговидавець Арчібальд Констебл, який одним з перших став платити високі гонорари авторам. Головним редактором цього видання протягом 27 років залишався Френсис Джеффрі, критик і есеїст, що поклав початок всевладдя редакторів в англійській журналістиці XIX ст
"The Edinburgh Review" став надзвичайно впливовим виданням, а багато його статей політичного і літературно-критичного характеру сприймалися як "істина в останній інстанції". Помірний консерватизм цього видання сподобався публіці, а його літературні думки робили вирішальний вплив і на письменників, і на читачів.
У перші роки видання журнал піддав критиці поетів-лейкістів, зокрема Вільяма Ворсворта і Роберта Сауті. Стаття Генрі Броугхема, опублікована в 1808р., яка висміювала юнацьку збірку віршів лорда Байрона <http://ua-referat.com/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D1%80%D0%BE%D0%BD>, спричинила один з найгучніших скандалів в історії англійської літератури. Ображений Байрон <http://ua-referat.com/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D1%80%D0%BE%D0%BD> відреагував на статтю "The Edinburgh Review" віршованою сатирою "Англійські барди і шотландські оглядачі" (1809), відстоявши тим самим право літератора на відповідь <http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C> критику.
Проте, високий рівень критичних статей "The Edinburgh Review" послужив зразком для багатьох європейських і американських <http://ua-referat.com/%D0%90%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9> літературно-критичних видань. Як редактор, Френсіс Джеффрі зміг відкрити талант <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82> таких видатних есеїстів, як Томас Карлейль і Томас Маколей, які почали свою творчу дорогу в журналі "The Edinburgh Review". Маколей, що став згодом відомим англійським істориком <http://ua-referat.com/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B8>, любив повторювати, що "дійсну історію країни можна знайти в її пресі".
Щоквартальник "The Quarterly Review" був заснований в Лондоні в 1809 р. як видання консерваторів. За цим журналом стояла видавнича фірма <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B0> Джона Мюррея, проголошеного "королем книговидавців". "Хрещеним батьком" видання став Вальтер Скотт <http://ua-referat.com/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%80_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%82%D1%82>, що остаточно посварився з "The Edinburgh Review", а першим редактором - публіцист і сатирик Вільям Гіффорд (1809-1824), що свого часу прославився виданням тижневика "The Anti-Jacobin" ("Антиякобінець", 1797-1798).
Журнал швидко придбав вплив, в порівнянні з впливом "The Edinburgh Review", і навіть скандал з рецензією <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%B5%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%96%D1%8F> розгрому <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC> на поему Джона Кітса, що привів у результаті до смерті поета. Той же Кітс в одному з листів (1818) відзначав феномен дії впливових щоквартальників на громадську думку: "Журнали розслабили читацькі розуми і заохотили їх до неробства - небагато тепер здатні мислити самостійно. Крім того, ці журнали стають все більш і більш могутніми, особливо "The Quarterly Review". Їх влада схожа з дією забобонів: чим більше і довше натовп піддається їх впливу, тим сильніше вони розростаються і укорінюються, відвойовуючи собі все більший простір <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D1%80>.
"Blackwood's Magazine" був заснований в Едінбургу в 1817 р. і став органом так званих "молодших торі". Його ідейним натхненником виявився, як і у випадку з "The Quarterly Review", Вальтер Скотт, а "фінансовою основою" - видавнича фірма Вільяма Блеквуда, чиє прізвище і виявилося в назві щомісячника. Першими редакторами видання були Джон Локхарт, майбутній зять Вальтера Скотта, і Джон Вільсон, автор драматичної поеми "Чумне місто", сюжетна основа якого послужила пушкінському "Бенкету під час чуми". Редакторський тандем Локхарт-Вільсон придбав популярність своїми сатиричними атаками на лібералів <http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB> (поема <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%BC%D0%B0> "Халдейський рукопис"), а також на поетичну школу "Кокні", тобто на лондонських романтиків <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC>.