Статья: Підходи до визначення і оцінки рентних доходів

У ринковому підході до оцінки рентних доходів слід виділити рентний метод. Рентний метод заснований на визначенні додаткового доходу, що виникає при використанні даного (кращого) ресурсу, в порівнянні з іншим (гіршим). Ресурси одного виду в залежності від кількісних і якісних характеристик, розташування приносять неоднакову користь на одиницю витрат, тобто диференціальну ренту, яка розраховується на основі граничних або замикаючих витрат. Отже, як вже було розглянуто раніше, величина рентного доходу складає різницю між замикаючими витратами та індивідуальними фактичними витратами, тобто показує дохід від використання одиниці даного виду ресурсів. Найгірші ресурси при цьому будуть мати нульову оцінку, хоча їх використання не заперечує економічної ефективності. Що стосується величини рентного доходу в формі диференціальної ренти, то рента I завжди дорівнює нулю, а рента II може бути і позитивною, і дорівнювати нулю. При цьому диференціальні ренти I і II виступають характеристикою утворення рентного доходу. Таким чином, основою рентного методу є концепція диференціальної ренти. Найбільш широко рентний метод рекомендується для оцінки земельних ресурсів та, відповідно, визначення рентного доходу земельної ренти. Але суперечливість вартісної оцінки природного багатства різними науковими школами і напрямками не сприяє виробленню уніфікованого методу вирахування ренти.

Методики, що існують на сьогоднішній день в Україні, базуються на концепції диференціальної ренти і займаються оцінкою земель різного цільового призначення на відміну від світового досвіду. Відповідно до міжнародних рекомендацій для вирахування ренти пропонується концепція економічної ренти, уніфікованою формулою якої є різниця між ринковою вартістю продукту від землекористування і витратами суспільства на його створення. Однак, Б. Данилишин вважає, що уніфікація вартісної оцінки землі тим самим повністю не вирішується [17, с. 71]. По-перше, тому що не враховуються альтернативні можливості застосування природного ресурсу, так як економічна рента визначає його ціну як фактору виробництва сферою безпосереднього використання даного ресурсу. Але земля використовується не тільки в сільському господарстві, айв інших галузях економіки. «Тому визначення рентного доходу в абсолютних величинах і лише на першій стадії його появи, тобто при вирощуванні сільськогосподарської продукції, не відображає його об’єктивної величини, а точніше - його кінцевої величини» [3, с. 12]. Величина земельної ренти в процесі переходу з однієї галузі або сфери в іншу зростає на кілька порядків, чому сприяють рентні доходи з нею не пов’язані, які виникають в сферах виробництва (вирощування продукції), переробки і обігу (продаж продукції). Йдеться про необхідність визначення рентного доходу у відносних показниках на різних стадіях руху продукції до кінцевого споживача. Тобто рентний дохід є величиною земельної ренти в кінцевій ціні продукції, при виробництві якої задіяні земельні ресурси. Частка земельної ренти у вирощеній та кінцевій сільгосппродукції повинна залишатися незмінною у разі продажу в вигляді вирощеної, без переробки. Незмінною має бути частина у формі диференціального рентного доходу [там само, с. 12].

По-друге, не враховується фактор часу. Для відновлення і відтворення багатьох видів специфічних природних ресурсів потрібен менш або більш тривалий період. Наприклад, відносно короткий період в сільському господарстві, більш триваліший до 50-120 років - в лісовому, століття і тисячоліття - для непоновлюваних ресурсів. Тому й отримання всієї, тобто повної величини природної (ресурсної) ренти потребує також тривалого періоду часу. Фактор часу, відповідно до методології Всесвітнього банку, враховується однаково для всіх видів земельних ресурсів: часовий період - 25 років і дисконтна ставка - 4% у рік [17, с. 71]. Необхідність обліку фактору часу очевидна і для оцінки рентних доходів від мінеральних ресурсів, так як має місце значний часовий розкид геологорозвідувальних і експлуатаційних робіт, визначення, мінливість, стрибкуватість економічних показників на основі великого терміну служби і умов роботи гірничого підприємства, багатоваріантності структури і послідовності розробки та т. ін. [18, с. 153].

Перевагою рентного методу є: поєднання більшості різноманітних методів оцінок; більш повне врахування специфічності використовуваних природних ресурсів; можливість об’єднання платежів за використання усіх видів економічних ресурсів: гірської, лісової, земельної, водної ренти тощо; можливість обчислення найбільш повної величини ренти на основі врахування витрат від використання ресурсів як у поточному, так й в очікуваному періоді. Недоліком методу є відсутність єдиної уніфікованої концепції і формули вирахування ренти, здатних повно і об’єктивно відобразити всі особливості природної ренти.

Рис. 1 Підходи до визначення рентних доходів за формами ренти [складено за 13, с. 262-264]

Згідно першого підходу, що є найбільш поширеним, природна рента визначається абсолютною і диференціальної частинами повної ренти. Причому прихильники цього підходу (В. Данилов-Даніл’ян, Ю. Разовський) абсолютній ренти відводять провідну роль, не відділяючи її від плати (платежів) за використання природних ресурсів (що становить суть абсолютної ренти). У другому підході (С. Глаз’єв, В. Маневич) природна рента визначається монопольною, абсолютною та диференціальною частинами повної ренти. Третій підхід характеризується тільки диференціальною частиною повної ренти. В його основу прихильники підходу (А. Куликов) поклали обумовленість природної ренти не самим фактом використання ресурсів, а різницею в умовах їх видобутку. Абсолютна рента при такому обчисленні функціонує в якості фіксованих платежів за користування родовищами.

Можна зробити висновок про основне протиріччя «включення-не включення» до повної ренти абсолютної і диференціальної частин. Так, природна рента двох підприємств, що мають абсолютно аналогічні умови діяльності, згідно з третім підходом має дорівнювати нулю, згідно з першим - може бути більше нуля. У разі найкращих умов діяльності природна рента підприємства з нульовим прибутком, відповідно до третього підходу дорівнює нулю, а першого - ненульова (навіть при неефективних витратах).

Велике значення у визначенні рентних доходів і методів їх оцінки має вибір предмета і рівня дослідження. Наприклад, сукупність абсолютної і диференціальної рент можна віднести до поширеного у світовій практиці поняття «ресурсна рента», яке в сучасній зарубіжній науковій теорії є предметом дослідження з позицій концепції сталого економічного розвитку. Ресурсна рента дорівнює сумі диференціальної й абсолютної ренти або становить різницю між ціною сировини і витратами на її видобуток (див. рис. 2). Або ж вона обчислюється як різниця між виручкою і витратами з урахуванням нормальної прибутковості.

Рис. 2 Визначення рентних доходів [2, с. 7]

Методом оцінки рентних доходів виступає також чиста дисконтована вартість NPV (net present value), яка пропонується до використання через недосконалість методик обчислення диференційної ренти і може бути застосована як для оцінки родовищ корисних копалин, так і для ранжирування цих родовищ [7, с. 230]. Основним показником оцінки прийнята максимальна величина дисконтованого сумарного рентного доходу, який визначається у вигляді різниці між цінністю і витратами. Цінність обчислюється в формі замикаючих витрат. На ринку досить поширеною ситуацією є перевищення споживчої цінності ресурсів у порівнянні з їх ціною, що пояснює появу споживчої ренти, яка визначається різницею між ними. Визначення споживчої цінності є дискусійним економічним питанням, у якості її, можливо, розуміти ціну альтернативного виду ресурсів [2, с. 7]. Звідси споживча рента дорівнюватиме різниці між ціною сировини і ціною альтернативних рішень.

Що стосується рівня дослідження, то тут також немає однозначного підходу до кількісної оцінки природної ренти. Більшість загальних поглядів науковців відноситься до вирішення проблеми на мікрорівні. Методи оцінки і визначення рентних доходів повинні враховувати різноманіття або диференціацію рентоутворюючих природних ресурсів, розгляд яких необхідно проводити за видами, різновидами, групами, конкретними представниками. На рівні макроекономіки диференціація тільки заважає, позбавлятися від якої пропонується за допомогою агрегування [15]. Але тоді на результат виробництва, крім дії природних чинників, будуть впливати і різноманітні неприродні - трудові ресурси, основні фонди, інфраструктура, менеджмент тощо. Дати об’єктивну кількісну оцінку тільки природної ренти в цьому випадку буде вкрай складно або практично неможливо. А. Ложнікова, спираючись на порівняльний аналіз теоретичних підходів до вилучення і використання ренти, доводить неможливість точного вимірювання ренти на макрорівні [20, с. 121]. Л. Даниленко вважає подібний розрахунок ренти некоректним, а усереднені або агреговані дані по галузі і по національній економіці «те саме, що середня температура по лікарні» [7, с. 232]. Розрахунок ренти можна здійснювати на рівні підприємства (родовища, земельної ділянки), потім шляхом підсумовування рентного доходу за схемою «підприємство - держава» або «підприємство-галузь-держава» отримати величину ренти в цілому по країні. Таким чином можна розрахувати рентний дохід незалежно від виду природних ресурсів і використовувати для макроекономічного аналізу.

Отже, аналіз різноманітних методів оцінки природної ренти свідчить про необхідність їх систематизації за низкою відмінних ознак [1, с. 51], що може бути представлено у вигляді класифікації. В якості критерію першої групи методів виступають теоретичні підходи дослідження ренти: класичний або маржиналістський. Друга група методів оцінки ренти заснована на теоретичній базі у вигляді концепцій дослідження: надприбутку, характеристичної,

концепції сталого економічного розвитку та ін. Третя - базується на формах ренти: абсолютної, диференціальної і монопольної. Четверта група виділяє види природної ренти: земельна, гірська рента і т. д., і їх різновиди. П’ята - пов’язана з оцінкою ренти з точки зору її об’єктів: якщо в якості об’єкту виступає один вид ресурсів, то застосовуються специфічні методи розрахунку; якщо оцінка характерна для будь-якого виду ресурсу, тоді використовуються універсальні методики. Критерієм шостим виступають рівні дослідження ренти: оцінка рентних доходів на мікро- і макрорівнях. Подальша специфікація рентних ресурсів і, відповідно рентних доходів, сприятиме розширенню класифікації методів оцінки ренти.

Висновки

Аналіз підходів до визначення і оцінки рентних доходів дає можливість відзначити не настільки успішну результативність цього питання в теорії ренти, що обумовлено самою суттю явищ. Величина рентного доходу носить відносний або умовний характер з причини неможливості абсолютно об’єктивного визначення впливу того чи іншого чинника на утворення ренти і встановлення коефіцієнту нормального прибутку на практиці. Визначення величини ренти ускладняється однією з найважливіших суперечностей її оцінки - незалежність розміру природної ренти від ефективності використання природних ресурсів, проте ефективність використання природних ресурсів впливає на розміри фактичних витрат природокористувача. В результаті аналізу ряду представлених підходів і методів виявлено недосконалість існуючих методик кількісного визначення природної ренти, основними недоліками яких є неможливість визначення безпосередньо повної величини рентних доходів; відсутність оптимальної, справедливої, єдиної уніфікованої формули розрахунків величини ренти; не завжди враховується незалежність розміру природної ренти від ефективності використання природних ресурсів. Перевагами виступають широкий набір методів і специфікація кожного з них, що дозволяє більш диференційовано підійти до оцінки рентних доходів, одержуваних у результаті використання різноманітних видів природних ресурсів. Удосконалена систематизація і класифікація методів оцінки рентних доходів в механізмі розподілу і перерозподілу природної (природно -ресурсної) ренти.

На нашу думку, найбільш загальною схемою визначення величини рентного доходу є схема «ціна мінус витрати і нормальний прибуток». Прийнятність методу пояснюється відносною простотою і прозорістю розрахунків при меншій кількості недоліків; широтою застосування, тобто визначення величини ренти будь-якого з видів природної ренти (і навіть неприродної ренти) і можливість розрахунків щодо окремого підприємства, будь-якої галузі, сфери; не суперечить розумінню природної ренти від класиків політекономії до сучасних поглядів.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з рішенням суперечливого взаємозв’язку проблеми визначення і оцінки ренти: необхідність «точності» розрахунку величини природної ренти - необхідність «повного» її вилучення і розподілу на користь власника? користувача? власника і користувача? в яких пропорціях? Точність визначення рентних доходів дозволить встановити адекватні відносини між власником і користувачем рентних ресурсів. Питання повноти вилучення ренти перестане бути предметом гострих дискусій і обговорень в разі встановлення чіткого і справедливого (з точки зору кожного з суб’єктів рентних відносин) механізму розподілу і перерозподілу рентних доходів.

Список використаних джерел

1.       Раков А. В. Природная рента в экономической системе России: дисс. ... кандидата экономических наук: 08.00.01 / Раков Александр Владимирович. - Вологда, 2006. - 164 с.

2.       Волынская Н. А. Рента в сырьевых отраслях ТЭК / Н. А. Волынская, С. С. Ежов // Открытый семинар «Экономические проблемы энергетического комплекса» Российская Академия Наук Институт народнохозяйственного прогнозирования № 51от 20 апреля 2004 года. - Москва. - 2004. - с. 4-18.

3.       Будзяк В. М. Розподіл рентних доходів в агросфері / В. М. Будзяк, О. С. Будзяк // Збалансоване природокористування. - 2015. - № 4. - С. 10-16.

2011. Нодь П. Й. Формирование рентных доходов государства: функциональный и институциональный подходы: дисс. ... кандидата экономических наук: 08.00.01 / Нодь Петр Йожефович. - Санкт-Перербург, - 191 с.

5.       Дмитриев А. С. Как рассчитать справедливую ренту? / А. С. Дмитриев // Российское предпринимательство. - 2009. - № 6 (2). - С. 52-56.

6.       Даниленко Л. Н. Рентно-сырьевая экономика России и проблемы ее трансформации: дисс. ... доктора экономических наук: 08.00.01 / Даниленко Людмила Николаевна. - Псков, 2014. - 359 с.

7.       Шалабин Г. В. Л. В. Канторович и проблемы использования и

экономической оценки природных ресурсов. [Электронный ресурс] / Г. В. Шалабин, А. С. Алипов - Режим доступа:

nestorbook.ru/uCat/field_files/ 5/10/591/Primeneniematematiki.pdf

8.       Міщенко В.С. Удосконалення регулювання у надрокористуванні / В.С. Міщенко // Економіка України. - 2013. - № 8 (621). - с. 84-96.

9.        Природная рента в экономике России / [Кузык Б. Н., Агеев А. И., Волконский В. А. и др.] - М.: Институт экономических стратегий, 2004. - 189с.

10.     Волконский В. А. Природная рента и методы ее оценки / В. А. Волконский, А. И. Кузовкин, А. Ф. Мудрецов // Российский внешнеэкономический вестник. - 2006. - № 5 (Май). - с. 57-68.

2012.  Башко В. Й. Антициклічна фіскальна політика у країнах із сировиннозалежною економікою / В. Й. Башко // Економіка і прогнозування. -- № 2. - с. 47-59.

11.      Куликов А. П. Прогнозы цен на внутреннем рынке и величины природной ренты в топливно-энергетическом комплексе в перспективе до 2025 г. и далее // Научные труды: Институт народнохозяйственного прогнозирования РАН. - М.: МАКС-Пресс, 2005. - с. 261-276.

12.     Куликов А. П. Оценка влияния ресурсных ограничений на развитие ТЭК России до 2025г. (модельный поход) // Сборник научных трудов ИНП РАН. - М.: МАКС-Пресс, 2003. - с. 240-258.