ЛЕКЦІЯ 26
Тема: Управління закладами освіти
1. Поняття про школознавство. Предмет і завдання школознавства.
2. Наукові основи управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом: принципи, методи, функції управління.
3. Структура органів управління освітою.
Рекомендована література
Базова
1. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2012. – 616 с.
2. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія : навч. посібник / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
3. Даниленко Л. І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах : монографія / Л. І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 358 с.
4. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К. : «КДНК», 2001. – 608 с.
5. Онишків З. М. Основи школознавства : навчальний посібник для студентів педагогічних вузів. – 3-тє видання доповнене і перероблене / З. М. Онишків. – Тернопіль : навчальна книга – Богдан, 2003. – 176 с.
1. Закон України «Про загальну середню освіту». [Електронний ресурс]. –– Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/651-14. – Назва з екрана.
2. Кузьмінський А. І. Педагогіка : підручник для студентів ВНЗ / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2007. – 447 с.
3. Освітній менеджмент : навч. посібник / за ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки. – К. : Шкільний світ, 2003. – 400 с.
4. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. в 5-ти томах. – Т. 4. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 206–300.
5. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори у 5-ти т. – К., 1976. – Т. 5. – С. 229–239.
6. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посібник / М. М. Фіцула. – К. : «Академія», 2009. – 560 с.
7. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.
У період становлення і розбудови України як самостійної держави особливого значення набуває питання управління загальноосвітніми навчальними закладами, запровадження нового, прогресивного у практику їх роботи, прийняття законодавчих та нормативних актів, які регулюють управлінські відносини. Розв’язує ці питання спеціальна педагогічна наука — школознавство.
У педагогічній літературі по-різному означують поняття школознавство: як галузь педагогіки, як особлива педагогічна дисципліна. Не претендуючи на повне визначення цього поняття, під школознавством розуміємо педагогічну науку про процес організації і управління роботою загальноосвітнього навчального закладу.
Предметом школознавства є розробка теорії управління загальноосвітнім навчальним закладом, наукових основ організації праці в ньому, організація методичної роботи, внутрішньошкільного керівництва і контролю, вивчення, узагальнення та впровадження передового педагогічного досвіду, зміцнення навчально-матеріальної бази.
Школознавство як наука за останні роки збагатилося дослідженнями таких українських вчених-педагогів, як В.І. Бондар, М.Ю. Красовицький, Б.С. Кобзар, О.Я. Савченко, М.Д. Ярмаченко, В.С. Пікельна, Я.С. Турбовський, Д.Т. Румянцева, Н.М. Островерхова, Л.І. Даниленко та ін.
Найголовнішими завданнями школознавства на сьогодні є:
1) оптимізація системи управління освітою;
2) створення системи державної атестації та акредитації загальноосвітніх навчальних закладів;
3) розробка науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчальних закладів, кожного педагогічного працівника;
4) розробка методики добору, призначення та підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти.
Наукова теорія управління загальноосвітнім навчальним закладом інтенсивно почала розвиватися за останні 30 років, але і на сьогодні немає єдиного погляду на зміст таких понять, як управління, керівництво, функції управління, методи управління. Це зумовлено тим, що дана проблема має багато аспектний характер і синтезує в собі дані таких наук, як економіка, філософія, соціологія, фізіологія, педагогіка, кібернетика та ін.
Управління – це діяльність, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на управлінську систему з метою її максимального функціонування. Неодмінною умовою функціонування управлінської системи є рух інформації від органу управління до об’єкта управління і назад.
Немає єдиної думки і про співвідношення понять «керівництво» та «управління». Дуже часто поняття «управління» відносять до органів освіти, а поняття «керівництво» – до загальноосвітніх навчальних закладів, в іншій літературі – навпаки. У практиці дані поняття іноді ототожнюють.
Управління у нашій країні здійснюється на основі постанов, законів, затверджених Верховною Радою, наказів, розпоряджень Президента, Кабінету Міністрів України, досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.
Принципи управління – це вихідні положення, яких дотримуються в управлінні системою освіти.
Принцип демократизації управління означає істотне розширення прав учителів та педагогічних колективів, заміну командно-адміністративних методів управління демократичними, створення комфортного морально-психологічного клімату в колективі, доброзичливих стосунків між адміністрацією закладу і учителями, педагогами і учнями, педагогічним колективом і батьками; передбачає моральне і матеріальне стимулювання творчих пошуків учителів.
Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Персональну відповідальність перед державними органами чи роботу загальноосвітнього навчального закладу несе його директор, за стан справ освіти в районі — завідуючий відділом освіти районної держадміністрації, в області — начальник управління освіти і науки обласної держадміністрації, у державі — міністр освіти і науки. Керівник освітньої установи може самостійно приймати рішення з питань, які стосуються його компетенції і визначені статутом закладу, і вимагати їх виконання від інших членів колективу. В прийнятті рішення керівник зобов’язаний враховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України, зокрема педагогічної ради школи, органів громадського самоврядування.
Принцип науковості передбачає, перш за все, управління закладом освіти на основі законів України, нормативних актів та широкого використання досягнень науки щодо управління освітою, результатів психолого-педагогічних досліджень, передового педагогічного досвіду.
Принцип перевірки фактичного виконання прийнятих рішень. Невід’ємною частиною управління навчальним закладом є перевірка виконання Закону України «Про освіту», нормативних актів органів управління, наказів і розпоряджень директора, рішень педагогічної ради, ради закладу освіти. Без об’єктивного державного контролю за виконанням працівниками закладу своїх функціональних обов’язків неможливо правильно управляти навчальним закладом.
Керівник навчального закладу повинен не тільки перевіряти виконання прийнятих рішень, але й створити умови та надавати необхідну допомогу для їх виконання.
Принцип оперативності, конкретності і діловитості. Оперативність управління означає своєчасне вирішення завдань, поставлених перед колективом закладу освіти. Конкретність в управлінні вимагає розв’язання завдання на основі точної, перевіреної інформації. Здійснюючи внутрішньошкільний контроль, керівник закладу, крім глибокого і детального аналізу проведених заходів, повинен дати і конкретні рекомендації педагогічним працівникам.
Управляти діловито – це значить управляти із знанням справи. Керівник закладу освіти повинен бути всебічно компетентним у питаннях педагогічної теорії і практики, основ наукової організації праці, передового досвіду в управлінні закладом освіти. Він повинен добре знати перспективи та невідкладні завдання роботи закладу, яким керує, знати рівень державних вимог, вміти збирати факти, узагальнювати практичний досвід, правильно використовувати кращий досвід педагогічних працівників. В.О.Сухомлинський радив своїм колегам: «Умійте осмислити пройдений шлях. Осмислення того, що вже зроблено, – це велике духовне багатство школи». Василь Олександрович завжди глибоко і всебічно аналізував результати навчально-виховної роботи, і це допомогло йому по-науковому розв’язувати складні педагогічні проблеми.
Принцип цілеспрямованості в діяльності керівників закладу освіти означає спрямування зусиль на вирішення головних і визначальних завдань освіти і виховання на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.
Цілеспрямованість в управлінні передбачає вміння вибирати із багатьох завдань, які стоять перед навчальним закладом, основні, від розв’язання яких залежить успіх роботи закладу освіти.
Принцип ініціативності й активності. Цей принцип передбачає постійну підтримку керівником закладу освіти, його заступниками творчих пошуків педагогів, розвиток їх ініціативи і активності в розв’язанні актуальних завдань навчально-виховного процесу.
Принцип оптимізації. Він передбачає досягнення високої ефективності в педагогічній діяльності при умові розумної і доцільної затрати зусиль. А це можливо на основі наукової організації праці педагогічних працівників і учнів закладу, завдяки вмілому використанню особистих якостей кожного працівника, при умові створення оптимальних умов для підвищення якості навчально-виховної роботи.
Принципи управління освітою у практичній діяльності виступають не відокремлено один від одного, а в комплексі.
Методом управління називається спосіб впливу на учасників управлінського процесу.
Існують різні підходи до класифікації методів управління. Розглянемо таку класифікацію методів управління: організаційні, педагогічні, соціально-психологічні, економічні.
Організаційні методи передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це – інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти.
Метод інструктування полягає в ознайомленні з умовами праці, роз’ясненні змісту роботи і можливих труднощів, попередженні характерних помилок, роз’ясненню рівня відповідальності за доручену справу, передбачає рекомендації і поради щодо організації роботи. Інструктування може мати наочну форму (керівник навчального закладу сам проводить роз’яснення) чи існувати у формі спеціально розробленої документації (наприклад, інструкція про порядок звільнення від перевідних та випускних екзаменів учнів загальноосвітніх шкіл України).
Регламентування виявляється у штатному розкладі працівників для даного навчального закладу або окремо виданим нормативним документом.
Метод нормування чітко визначає нормативи навчального навантаження, нормативи витрат (наприклад, сировини, заготовок, інструментів у навчально-виробничих майстернях), часу, чисельності педагогічного і обслуговуючого персоналу та ін.
Розпорядчі акти (Закон України «Про освіту», Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, накази Міністерства освіти і науки, обласного управління освіти і науки, районного (міського) відділу освіти, накази і розпорядження директора навчального закладу) передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, що є обов’язковими для даного закладу освіти. .Вони можуть бути одноосібними (наказ директора навчального закладу про підготовку і організацію випускних екзаменів, проведення предметних олімпіад, організацію літнього відпочинку учнів та ін.) і колективними (рішення педагогічної ради, резолюція конференції закладу тощо).
До педагогічних методів управління відносять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів, семінарів, диспутів, педагогічних читань і ін.
Соціально-психологічні методи управління. До цієї групи методів відносять методи формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, творчі звіти учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв’ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик тощо), які дозволяють визначити сформованість громадської думки, розподіл симпатій у колективі, рівень задоволення роботою.
Економічні методи управління – це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами атестації), економічного планування, бюджетного управління тощо
Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію у сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належністю до сфер діяльності – спеціальні, а за етапами управління – загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об’єкту управління, а спеціальні – це посадові функціональні обов’язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.).
В.С. Пікельна виділяє такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.
Планування передбачає визначення завдань, над розв’язанням яких працюватиме педагогічний колектив загальноосвітнього навчального закладу. Від вміння правильно спланувати роботу значною мірою залежить ефективність навчально-виховного процесу.
Для того, щоб план виконувався, його треба чітко організувати: вказати дату проведення запланованих заходів, організаторів або відповідальних за їх проведення.
У процесі виконання плану роботи потрібно координувати діяльність педагогів, тобто узгоджувати їх дії, встановлювати гармонію між частинами системи.
Встановленню відповідності управлінського процесу певним нормам, інструкціям сприяє контроль. Проте у процесі контролю не тільки констатують певні факти, але й виявляють причини недоліків і розробляють заходи з метою їх усунення. Контроль дає можливість забезпечити зворотний зв’язок.
Регулювання сприяє усуненню диспропорцій, які можуть виникнути в ході роботи, дає можливість вчасно враховувати і зосереджувати основні сили. Цьому значною мірою сприяє оперативне розпорядження керівника закладу, використання матеріального й морального стимулювання.
Важливою функцією управління є облік, який дає можливість бачити ефективність вжитих заходів, дати кількісну і якісну оцінку результатів навчально-виховного процесу.
Педагогічний аналіз, який проводиться на основі якісної оцінки навчально-виховного процесу і вивчення тенденцій розвитку, сприяє виробленню рекомендацій щодо вдосконалення процесу управління загальноосвітнім навчальним закладом.
Закони і постанови з питань освіти приймаються Верховною Радою України.
Органами державного управління освітою у нашій країні є Міністерство освіти і науки, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заклади, Вища атестаційна комісія, управління освіти і науки обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.
Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначені Законом України «Про освіту» та «Положенням про Міністерство освіти України». Міністерство освіти і науки бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв’язок з іншими державами, організовує впровадження у практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить атестацію та акредитацію навчальних закладів республіканського значення.
При Міністерстві освіти і науки функціонує Вища атестаційна комісія, яка проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству освіти підпорядковані вищі навчальні заклади (академії, університети, інститути, консерваторії, коледжі, технікуми (училища), Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.
При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній держадміністрації — управління освіти і науки, при районній (міській) — відділ освіти, а при сільській і селищних Радах народних депутатів — комісії з питань освіти.
Управління освіти і науки обласної державної адміністрації здійснює керівництво, контролює і координує роботу відділів освіти районних (міських) держадміністрацій; аналізує стан освіти і науки и області, розробляє регіональні програми її розвитку, організовує і контролює виконання цих програм; визначає потребу регіону у фахівцях різних спеціальностей для системи освіти і науки та здійснює замовлення на їх
підготовку.
Управління освіти і науки організовує і контролює роботу державних і комунальних вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, бере участь в укладанні та припиненні дії контрактів з керівниками вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічних навчальних закладів, що підпорядковані Міністерству освіти і науки України.
Сприяє впорядкуванню мережі навчальних закладів в області; визначає регіональний компонент у змісті освіти; вносить на розгляд Міністерства освіти і науки пропозиції щодо запровадження експериментальних навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів, нових освітніх програм, організовує навчально-методичне забезпечення загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів.
Проводить роботу на підтримку і розвиток обдарованих дітей, захищає права та інтереси неповнолітніх дітей, в тому числі і дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; організовує діяльність психологічної служби та педагогічного патронажу в системі освіти; разом з органами охорони здоров’я здійснює загальний контроль за охороною здоров’я дітей, проведенням оздоровчих заходів, створенням безпечних умов для їх навчання і праці.
Контролює використання капітальних вкладень, визначає доцільність виконання і фінансування інноваційних проектів, вживає заходів до поліпшення матеріальних та житлових умов студентів, працівників освіти і науки, організації їх медичного та побутового обслуговування, використовує різні форми морального та матеріального стимулювання їх праці. Очолює управління освіти і науки начальник, якого призначає на посаду і звільняє з посади голова обласної держадміністрації за погодженням з Міністерством освіти і науки. Начальник управління освіти і науки повинен мати вищу педагогічну освіту, стаж керівної роботи у навчальних закладах, наукових установах чи місцевих органах управління освіти не менше 5 років.
Начальник управління має заступників, яких призначає на посаду і звільняє з посади голова облдержадміністрації за погодженням з Міністерством освіти і науки.