Материал: Городяненко Социология уч

чи іншої форми шлюбу, могли бути різними, але вчені вважають, що вони мали переважно економічний чи соціально-культурний характер. Так, полігінія існувала майже у всіх кочових народів, оскільки всі вони багато воювали як між собою, так і з землеробами, а тому чоловіки-кочівники гинули досить часто, і в суспільстві постійно існувала різниця між чисельністю чоловіків та жінок у дітородному віці. Для того щоб забезпечити однаковий доступ усіх своїх членів до шлюбних відносин, ці суспільства виробили саме таку форму шлюбу.

У давньому Тібеті орної землі, придатної для землеробства, було дуже мало, тому вона успадковувалася від батька всіма його синами, які не мали права ділити її і змушені були обробляти разом. Землі було так мало, що власні сім'ї на своїх клаптиках землі вони не прогодували б. Через це брати мали спільну дружину, і сини, народжені нею, надалі ставали спадкоємцями цієї ділянки.

На півдні Індії проживало плем'я тодасів, у яких поліандрія виникла вже не з економічних, а з культурних причин. Тривалий час в їхньому суспільстві існував звичай вбивати доньок-первісток, доки в родині не народиться хлопчик. Через це в шлюбному віці жінок було менше, ніж чоловіків. За дружину її батькам треба було сплатити великий викуп. І братам з не дуже заможних сімей (а таких було більшість) доводилося мати одну дружину на всіх.

Оскільки давні причини в більшості вже зникли, а співвідношення чисельності чоловіків і жінок майже у всіх суспільствах тепер стало приблизно однаковим, полігамія не знаходить значного поширення навіть там, де вона вважається можливою. В Ірані, наприклад, тепер 99 відсотків сімей — моногамні.

Залежно від структури родинних зв'язків виділяють: просту, або нуклеарну, сім'ю, що складається з батьків і дітей. Якщо в сім'ї є обоє з членів подружжя — це повна сім'я; якщо один відсутній — неповна.

Якщо діти перебувають у шлюбі, але живуть разом з батьками, утворюється складна, або розширена, сім'я. У минулих століттях і на початку XX ст. більшість населення Російської імперії та деяких не дуже розвинених країн Європи жили особливою різновидністю моногамної сім'ї — патріархальною сім'єю. Вона включала три і більше поколінь, або ж дві і більше нуклеарних сім'ї, які мешкали разом і були пов'язані спільним господарством. Головою такої сім'ї вважали найстарішого в ній чоловіка, який вирішував усі питання її життєдіяльності, керував сімейним бюджетом. Його сини, навіть вже середнього віку, разом з власними сім'ями не мали права відокремитись, поки батько не помре чи не втратить працездатність. Це були передусім селянські сім'ї, і в їх існуванні був вирішальним економічний сенс — чим більше в селянській родині робочих рук, чим досконаліший розподіл праці, тим більша ефективність її господарства. З цієї ж причини сільські сім'ї завжди були багатодітними.

Під структурою сім'ї розуміють сукупність відносин між її членами, включаючи, окрім відносин спорідненості, систему духовних, етичних

відносин, у тому числі відносин влади, авторитету. На цій основі виокремлюють так звану авторитарну структуру і авторитарну сім'ю, де дружина підлегла чоловіку, а діти — батькам. Це, по суті, традиційна сім'я, коріння якої йде в глибоке минуле, коли панував "домостроївський" устрій сім'ї, згідно з яким дружина цілком підкорялася чоловікові і могла бути покарана нарівні з прислугою, а неслухняним дітям для виховання рекомендувалося "ламання ребер". Ми не маємо даних, який тепер відсоток таких сімей. Однак мати уявлення про те, що вони поки що зберігаються, можна, адже серед мотивів розлучень близько 4 відсотків припадає на побої, жорстокість, бійки.

Демократична сім'я заснована на розподілі ролей не відповідно до традицій (розподілі на "чоловічі" і "жіночі" обов'язки), а на однаковій участі кожного з членів подружжя в прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків. Це витікає з того, що в наш час жінка практично нарівні з чоловіком бере участь в економічному забезпеченні сім'ї, стала незалежною від чоловіка. Через це в демократичній сім'ї немає офіційного "глави сім'ї", а є лідер. При цьому з одних питань авторитетним може бути чоловік, з інших

— дружина. Сучасна сім'я стає егалітарною, де права і обов'язки розподіляються за згодою подружжя, а діти також мають досить незалежне становище і "право голосу".

Проблеми розвитку сучасної сім'ї

Проблеми розвитку сім'ї умовно можна поділити на дві групи. Перша група - це ті труднощі, що є для сім'ї "зовнішніми". Це якісь несприятливі для сім'ї умови, створені суспільним макросередовищем, кризовими соціальноекономічними обставинами. Вони не випливають з самої сутності, природи сім'ї, а є лише середовищем для її існування. Друга група - проблеми, що існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов. Вони породжуються зміною, самостійним розвитком сім'ї (наприклад, переходом від авторитарної сім'ї до демократичної).

У нашій країні впродовж десятиріч гострою проблемою, яка і досі є невирішеною, було забезпечення сім'ї власною квартирою або будинком. Наприкінці існування СРСР у найбільших містах кількість сімей, що перебувала на обліку на одержання житла, становила 12-32 відсотки від загальної кількості міських сімей (у Києві - 26 відсотків). Не беручи до уваги якість житла і його розміри (у нас його розміри приблизно в 3 рази менші, ніж в США, де корисна площа житла на сім'ю становить 145 м2), слід зазначити, що в Україні понад 2 млн. сімей потребують житла. Ця цифра враховує лише тих, хто згідно з існуючими в нашій країні нормами має право стати в чергу на отримання житла. Досить сказати, що оптимальні за нинішніми стандартами 5-6 кімнатні квартири для сімей з 3-4 дітьми у нас взагалі навіть не передбачаються проектами. Багато сімей, де є діти, живуть в однокімнатних квартирах.

Те ж саме можна сказати і про харчування. Навіть в колишні "кращі" роки жінки годинами вистоювали в нескінченних чергах за продуктами. При всій дешевизні продуктів харчування до раціональних норм споживання було

далеко. І дешевизна також була відносною (порівняно з промисловими товарами). А взагалі сім'я з чотирьох чоловік витрачала на харчування 60 відсотків бюджету (в США — 15 відсотків). За умови ж досягнення кількості та якості харчування американської сім'ї нашій сім'ї було потрібно 180 відсотків бюджету, тобто 2 міс. працювати, щоб місяць харчуватись. Однак тепер у нас погіршилися навіть колишні скромні показники в цій сфері.

Економічний спад упродовж ряду років призвів до того, що в Україні демографічна ситуація вже не керується з боку держави і набуває різко негативного характеру. У 1991 р. вперше смертність населення України на 50 тис. перевищила народжуваність і відтоді ця тенденція зберігається.

Для простого відтворення населення сумарний коефіцієнт народжуваності має становити не менш ніж 2,2 дитини, а для розширеного — 2,5 дитини.

Таблиця 1. Динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності в Україні 2

Середній розмір нуклеарної сім'ї в Україні, чол.3

2Прибиткова І.М. Основи демографії. — К., 1995.

3Прибиткова І.М. Основи демографії. — К., 1995, с. 160 і Статистичним щорічником України. 1998 р. —

К., 1999, с. 341.

Чинники соціально-економічного характеру, що виступають зовнішніми умовами існування сім'ї, впливають і на саму роль сім'ї в суспільстві, її внутрішні тенденції розвитку. Наприклад, втрата сім'єю ролі посередника у відносинах між індивідом і суспільством виявляється у тому, що наявність і розмір сім'ї тепер є нейтральним, а найчастіше навіть негативним чинником в усіх найважливіших моментах життя людини: при влаштуванні на роботу, в матеріальному забезпеченні, у підвищенні професійного рівня тощо. Багатодітні сім'ї у нас завжди жили гірше, ніж малодітні. Тепер же такі сім'ї потрапили в критичну ситуацію.

Іноді навіть прогресивний розвиток сім'ї породжує труднощі й проблеми. Так, перехід від традиційної авторитарної сім'ї до сучасної егалітарної, демократичної

посилює конфлікти в сім'ї. Тут можна провести аналогію з суспільством в цілому та його політичним режимом зокрема. В умовах, коли панує диктаторський, авторитарний режим у суспільстві зовні все спокійно, хоча навряд чи всі соціальні групи задоволені таким становищем. В умовах демократії є можливість виявляти свої бажання, претензії кожній соціальній групі, індивідам. Тут зовні порядку менше, відбувається нескінченне з'ясування позицій політичних суб'єктів, і порядок визначається мірою розвиненості громадянського суспільства, його політичною і загальною культурою. У авторитарній сім'ї, де голові сім'ї беззаперечно підкоряються дружина і діти, існує порядок, але без ура-

хування особистих побажань, психологічного стану більшості її членів. У демократичній,

егалітарній сім'ї відносини будуються значно складніше, тому тут проблем більше.

У XX ст. практично в усіх розвинених країнах розпочалося інтенсивне залучення жінок до суспільного виробництва. У США вони становлять приблизно 44 відсотки зайнятих, у нас — більше ніж 50 відсотків, а є галузі майже повністю фемінізовані, де жінки становлять головний контингент працівників (наприклад, в освіті, медицині тощо). У нас жінки становлять більше ніж половину осіб з вищою освітою. І хоча наші жінки за рівнем зарплати відстають від чоловіків (у них вона становить 53—86 відсотків від заробітку чоловіків, на відміну, наприклад, від Швеції, де цей показник перевищує 90 відсотків), проте вони відчувають себе соціально-економічно незалежними. Крім того, впродовж десятиріч впроваджується ідеологія емансипації, рівноправності жінок і чоловіків. Якщо раніше свобода чоловіка в сім'ї уживалася поруч з несвободою жінки, то тепер жінка стала також вільною, як і чоловік (принаймні психологічно вона вимагає цього). Свого часу Г.Спенсер сформулював "закон рівної свободи", за яким людина вільна робити те, що вона хоче, доки не зачіпає рівної свободи іншого. Отже,

конфлікти у сучасній сім'ї приречені самим прогресом, і вони можуть стримуватися лише взаємними вчинками чоловіка і дружини. Те, що тепер сім'я будується не на прозаїчному фундаменті економічного інтересу, а на почутті любові, не робить її міцнішою, а тим більше безпроблемною.

Викладене виявляється в тому, що у наш час набагато більше розлучень, ніж це було раніше. Наприкінці 80-х років у СРСР кожний третій шлюб закінчувався розлученням (у 1950 р. на 100 укладених шлюбів було всього 3 розлучення). В Україні цей показник становив більше ніж 40 відсотків. Ця тенденція збереглася і нині. У окремих містах ця цифра ще вища. (Доречі, цікава історична довідка: в давньому Римі впродовж 230 років не було жодного випадку, коли б чоловік пішов від дружини або дружина від чоловіка).

Аналогічна ситуація спостерігається в усіх розвинених країнах, за вийнятком, можливо, Японії, де вплив індустріального розвитку ще не встиг послабити традиційно міцні сімейні відносини. До речі, хоча в Японії також зростає кількість розлучень, але загалом сім'я тут є предметом особливої турботи і держави, і бізнесу, і суспільства. Багато великих фірм мають у своїх штатах інструкторів із роботи з сім'єю. Понад 40 тис. штатних співробітників і 16 тис. добровольців у країні займаються реалізацією програми планування сім'ї. Було встановлено, що 70 відсотків усіх надзвичайних випадків на виробництві пов'язані із сімейними обставинами, причому батьки багатодітних сімей більше схильні до стресів на службі. Ведеться роз'яснювальна робота проти абортів тощо. І досягнуті результати разючі. Якщо у 1950 р. 95,4 відсотка пологів у цій країні приймалося поза медичними установами, високими були дитяча смертність, різні хвороби, епідемії, то до теперішнього часу дитяча смертність зменшились в 12 разів і є найнижчою в світі. Природжені дефекти у немовлят трапляються в чотирьох випадках із тисячі і до 2—3 літнього віку найчастіше усуваються. Тут найвища тривалість життя, незважаючи на дуже інтенсивний трудовий ритм.

Говорячи про стійкість тенденції зростання розлучень у нашому суспільстві, треба виділити основні причини цього явища, їх можна поділити на три групи: етично-психологічні, економічні та фізіологічні.

Дослідження показують, що найчастіше причиною розлучення стає пияцтво, алкоголізм, які, в свою чергу, нерідко пов'язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей. Систематичне пияцтво призводить до деградації особистості, розпаду духовного зв'язку подружжя. Ця причина призводить до розпаду сім'ї приблизно у кожному четвертому випадку (за визначенням суду, а при опитуванні самих розлучених жінок ця причина фігурує у 50 відсотках випадків).

Друга за важливістю причина розлучень — подружня зрада. Подружня вірність є однією з головних умов етичності шлюбу. Звичайно, в основі самих зрад найчастіше лежить порушення духовної та сексуальної гармонії. Іноді тут виявляється нерозуміння того, що кожному віку притаманний певний тип відносин між статями, що кохання як пристрасть з роками проходить, змінюючись на глибоку прихильність іншого роду. Замість того,