І блок
Процес менеджменту інновацій вимагає від організаційних структур «гнучкості» та здатності до швидкої адаптації. Основні недоліки традиційних організаційних структур в умовах впровадження інновацій: нерухомість, зациклення на передбачених обов’язках персоналу, нездатність реагувати на висоги неформального менеджменту.
В інноваційній організації взаємодія на рівні «організація–зовнішнє середовище» здійснюється за допомогою органічного підходу. Органічний підхід характеризується:
слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур;
децентралізацією й участю персоналу в прийнятті рішень;
широко обумовленою відповідальністю в роботі;
гнучкістю керівної структури і невеликою кількістю рівнів ієрархії.
Цей підхід дозволяє краще взаємодіяти з новим оточенням, швидше адаптуватися до змін. Його ефективність виявляється в умовах застосування високих технологій і складного, динамічного зовнішнього середовища. При органічному підході, в силу відсутності оцінок і стандартів, фахівця більше рухає його власна мотивація і внутрішня винагорода, ніж чітко розроблена система формального контролю.
Індивідуалістичний підхід характеризується наявністю вільного, відкритого і добровільного об’єднання людей, а сама організація є сукупністю напіватономних утворень. Монополія керівницітва замінюється поєднанням конкуренції і кооперації. Замість владної ієрархії тут панує принцип ув’язування інтересів усіх члені оргаізації у рамках демократичних процесів. Вільний пошук можливостей і їх найповнішого використання визначає конкурентноспроможність такої організації в умовах ринкової економіки.
Адхократичний підхід (від лат. ad hoc, «для цього [конкретного випадку]») за своєю суттю – протилежність бюрократії. Адгократія ігнорує класичні принципи менеджменту, згідно з якими в кожного є певна постійна роль, і відповідає гнучкому організаційному устрою, за якого індивідууми можуть вільно використовувати свої таланти залежно від потреб. Ключовою у адхократії є компетентність кадрів: винагороджується той, хто домагається успіху у досягенні поставленої цілі. Ключові елементи адхократії:
висококваліфіковані фахівці – експерти у своїй справі, вміють виконувати складні виробничі операції і ефективно контактувати один з одним;
органічна струкутура без чітко вираженої організації, переважання неформальних і горизонтальних зв’язків, ієрархія постійно змінюється, у менеджерів немає прив’язки до одного виду робіт;
право на прийняття рішень і влада засновані на експертних знаннях, фінансовий контроль здійснюється зверху;
система винагороди базується на внеску фахівця, його компетентності і сттупені участі в загальній роботі, винагорода носить груповий характер.
Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає у не лише в об’єктивних причинах, пов’язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери - це гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковими, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (держава) , яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.
Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва. При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.
До культурних видатків держави належать:
освіта і науку;
культура і засоби масової інформації;
фізична культуру та спорт;
заходи у сфері молодіжної політики.
У бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України. Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.
Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття «благополуччя й задоволення» або «розчарування» тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту культурна сфера є найуразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за «залишковим принципом», тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.
Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність, як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. У кошторисному порядку фінансуються ті з них, що не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци і будинки культури в даний час фінансуються на мінімальному рівні.
Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самооплатність і одержання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, у відношенні театрів загальнонаціонального значення.
Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої по встановлених нормативах бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу бібліотек установлюється по типових штатних розкладах.
В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-фахівців визначається по нормативах музейних фондів на 1 працівника, посади обслуговуючого персоналу – по типових штатних розкладах. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок установленої вхідної плата.
Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету й отриманих доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується лише заробітна плата Штатний розклад розробляється окремо для кожної установи в залежності від того, які кружки, секції в ньому функціонують.
За рахунок держави фінансуються державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств тощо. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них відносять витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також на дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.
Особливість фінансування витрат на пресу, телебачення та радіомовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин дедалі більша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основним стає самоокупність та доходи від діяльності, основаної на приватній власності. Державні програми телебачення, Радіомовлення та преса, які одержують бюджетні асигнування, також фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власних коштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу редакції газет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частково фінансуються з місцевих бюджетів.
ІІ блок
№ п/п |
Питання |
Значення |
1 |
Інновація |
(англ. innovation – новизна, нововведення) ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) наявних товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити якість життя. |
2 |
Новація |
(лат. novatio – зміна, оновлення) нова продукція (техніка), технологія, що можуть бути кінцевим результатом науково-технічної діяльності, реалізації ідеї, винаходу; метод, що змінює середовище |
3 |
Іноваційний процес |
процес перетворення наукового знання в нововведення, який можна представити як послідовний ланцюг подій: «наука–техніка-виробництво». |
4 |
Інвестиції |
(від лат. invest – вкладення коштів) розміщення |
5 |
Інвестиційна діяльність |
систематичні дії організаційно-майнового характеру,спрямовані на вкладення інвестицій на довготривалій або постійній основі з метою визначення соціально-економічного ефекту, насамперед – отримання прибутку. |
6 |
Бюджетування |
процес підготовки, складання та затвердження системи пов'язаних між собою бюджетів, узгоджених за строками, напряме ми діяльності, підрозділами чи центрами відповідальності |
Інновації відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку загальнолюдської цивілізації та, зокрема, кожної окремої держави, відповідно більшість сучасних держав намагаються створити та постійно удосконалювати національні інноваційні системи для підтримки процесу створення та впровадження інновацій. Організаційні нововведення у галузі культури охоплюють нові методи і форми організації діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва:
Економічні – методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності;
Соціальні – різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя тощо);
Юридичні – нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють діяльність підприємств і організацій у сфері культури.
Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв’язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій.
Інвестиції в культуру можна розглядати також як інвестиції в людський капітал на тій підставі, що різноманітні альтернативні концепції людського капіталу включають у дане поняття культурний рівень особистості. Інвестування в людський капітал хоч і не має очевидного моментального ефекту, однак сприяє реалізації конкурентних переваг держави в майбутньому. Стабільне економічне зростання, яке дає змогу збільшити абсолютні показники таких інвестицій, можливе тоді, коли макроекономічна стабілізація разом із адекватною та ефективно діючою інституційною структурою підтримується інвестиціями в людський капітал, що забезпечує активність процесу впровадження реформ та сприяє інноваційній орієнтації виробництва в середньо- та довгостроковій перспективі. Ігнорування інвестиційних вкладень в людський капітал зумовлює пасивне реформування економіки, що, поряд з недостатністю ринкового регулювання економічних процесів, зумовлює короткоперспективність економічної політики. Бюджетування – це необхідна складова фінансового планування, оскільки основою будь-якого оперативного чи поточного фінансового плану є система відповідних бюджетів. Як і поточне планування в цілому, бюджетування спрямоване на поетапну трансформацію стратегічного фінансового плану в систему поточних планів, послідовне їх виконання з метою досягнення стратегічних цілей підприємства.