5. Використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого порядку.
6. Проведення дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов'зків працівника.
7. Ліквідації аварій, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством.
8. Надання підприємством шефської допомоги.
9. Перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана в виконанням трудових (посадових) обов'язків або з дією небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або -середовища.
10. Прямування до (між) об'єкта (об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого суб'єкта за дорученням роботодавця.
11. Прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.
200
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
12. Раптового погіршення стану здоров'я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком.
13. Вчинення самогубства, яке пов'язане з перевищенням строку перебування у рейсі, обумовленого колективним договором, або настання природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних та шкідливих виробничих факторів на суднах морського, річкового та рибопромислового флотів.
Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилась інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованою мамою.
Процедура проведення і обліку нещасних випадків на виробництві визначається Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112.
Кожний нещасний випадок оформляється актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н — 1. Акт складається щодо кожного потерпілого окремо.
Професійне захворювання як причина інвалідності особи також пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків. Однак, на відміну від нещасного випадку, воно не є раптовим, але може виникнути в особи внаслідок виконання певного виду робіт.
Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок професійного захворювання, якщо захворювання, яке її зумовило, визнається професійним, тобто воно виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється винятково або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Професійне захворювання є соціальним страховим випадком
201
Розділ 6. Соціальні ризики
незалежно від часу його настання чи виявлення. Воно вважатиметься таким і за умови, якщо трудові відносини з роботодавцем, під час яких було спричинено захворювання, вже припинені.
Перелік професійних захворювань закріплено у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань* від 8 листопада 2000 р. Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право Міністерством охорони здоров'я. У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) роботодавця, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членом якої є потерпілий. Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до Порядку встановлення зв'язку захворювання з умовами праці.
Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається відповідною установою (закладом) державної санітарно-епідеміологічної служби за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу виконавчої дирекції Фонду. У спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання хворий направляється до Інституту медицини праці Академії медичних наук (м. Київ), рішення якого у разі незгоди хворого або роботодавця щодо встановлення діагнозу і зв'язку захворювання із впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу оскаржується в судовому порядку.
Ступінь втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. МСЕК встановлює ступінь обмеження професійної працездатності потер-
202
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
пілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Ступінь втрати професійної працездатності, що встановлюється МСЕК потерпілому, визначається у відсотках професійної працездатності, яку він мав до ушкодження здоров'я.
При встановленні втрати професійної працездатності МСЕК керується постановами Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда» від 4 квіт-ня 1994 р. № 221 «Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» та наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціаль-ними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» від 22 листопада 1995 р. № 212.
Для військовослужбовців причиною інвалідності можуть бути:
1) поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини;
2) поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані з перебуванням у партизанському загоні;
3) поранення, контузії або каліцтва, пов'язані з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни (або з наслідками бойових дій);
4) поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов'язків військової служби;
5) захворювання, отримане в період проходження військової служби;
6) поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні інтернаціонального обов'язку;
7) поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов'язків військової служби під час
203
Розділ 6. Соціальні ризики
ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних об'єктах та випробуваннях ядерної зброї.
Для осіб, інвалідність яких пов'язана з аварією на Чорнобильській АЕС, причинами інвалідності називають: 1) захворювання, травма, каліцтво, пов'язані з роботами під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об'єктах; 2) захворювання, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
Ще однією причиною інвалідності вважається загальне захворювання особи. Воно хоч і є найбільш поширеною причиною, але визначається за залишковим принципом: якщо інвалідність не стала наслідком жодної із раніше наведених причин, то її причиною визнається загальне захворювання.
До загального захворювання належать також каліцтво особи, що не пов'язане з нещасним випадком на виробництві: травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо, які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих (Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270).
До загального захворювання прирівнюється також і інвалідність з дитинства. Вона встановлюється у дітей за наявності патологічних станів, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм1. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 8 листопада 2001 р.
1 Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 р. № 482 (із змінами і доповненнями).
204
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
Медичні показання для визнання дитини (до 18 років) інвалідом встановлюються ЛКК дитячих обласних, багато-профільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит», Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ МОЗ України та Академії медичних наук України після стаціонарного й амбулаторного обстеження.
Ще одним соціальним ризиком є тимчасова непрацездатність особи. Вона передбачає неспроможність особи здійснювати трудову діяльність внаслідок короткотривалих обставин об'єктивного характеру.
Юридичні факти, що зумовлюють тимчасову непрацездатність громадянина, можна поділити на три групи.
До першої групи входять обставини, що зумовлюють фізичну нездатність особи виконувати трудові обов'язки. Сюди належать:
1) хвороба особи (загальне або професійне захворювання);
2) травма, що пов'язана або не пов'язана з нещасним випадком на виробництві;
3) вагітність та пологи.
До другої групи належать обставини, що зумовлюють неможливість виконання роботи через необхідність догляду за іншим членом сім'ї, а саме:
1) за хворою дитиною;
2) за хворим членом сім'ї;
3) за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
4) за дитиною до трьох років.
Останню групу складають обставини, викликані певними діями державних органів. Прикладом може бути тимчасова непрацездатність особи внаслідок карантину, що накладається органами санітарно-епідеміологічної служби.
205
Розділ 6. Соціальні ризики
Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність, визначено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, яка була затверджена Наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 р.
Основним документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність особи, є листок непрацездатності. Він видається лікуючим лікарем державних і комунальних закладів охорони здоров'я; стаціонарів протезно-ортопедичних підприємств системи Міністерства праці та соціальної політики України, туберкульозних санаторіїв, а також фельдшером у місцевостях, де відсутній лікар чи на плаваючих суднах. Не мають права видавати листки непрацездатності лікарі туристичних баз, станції швидкої медичної допомоги, санітарно-профілактичних закладів, закладів судово-медичної експертизи, станцій переливання крові, приватних закладів охорони здоров'я тощо.
Листок непрацездатності у разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до її відновлення або до встановлення групи інвалідності МСЕК. Лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів (з наступним продовженням до 10 календарних днів) або спільно із завідувачем відділення — до ЗО днів. Лікарсько-консультативна комісія продовжує листок непрацездатності надалі з періодичністю комісійного огляду хворого не рідше одного разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.
У разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається за весь період стаціонарного лікування, а в разі протезування в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства листок непрацездатності видається на час протезування та проїзду до стаціонару і назад.
У разі тимчасової непрацездатності громадянам, які шукають роботу, і безробітним, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки, а також особам, які про-
206
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
ходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військових комісаріатів, видається довідка довільної форми.
Листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами видається за місцем спостереження за вагітною жінкою з ЗО тижнів вагітності воднораз на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного для пологів і 56 — після); для жінок, які належать до І-ІУ категорії постражда-лих внаслідок аварії на ЧАЕС — з 27 тижнів вагітності тривалістю 180 календарних днів.
Якщо жінка не перебувала під наглядом з приводу вагітності до дня пологів, листок непрацездатності видається з дня пологів на період тривалості післяпологової відпустки (на 56 календарних днів).
У разі передчасних пологів до ЗО тижнів вагітності, якщо жінка виписується з живою дитиною, листок непрацездатності видається лікувально-профілактичним закладом, де відбулись пологи, на 140 календарних днів (70 днів — у випадку смерті дитини).
У зв'язку з операцією штучного переривання вагітності листок непрацездатності видається за бажанням жінки на З дні з урахуванням дня операції. У випадках переривання вагітності з інших причин (за медичними або соціальними показаннями) листок непрацездатності видається з дня госпіталізації жінки на весь період непрацездатності.
Для догляду за хворим членом сім'ї листок непрацездатності видається лікуючим лікарем одному з працюючих членів сім'ї або іншій особі, що фактично здійснює догляд. Термін листка непрацездатності залежить від суб'єкта, за яким здійснюється догляд:
— для догляду за дорослим членом сім'ї та хворою дитиною, старшою 14 років при лікуванні в амбулаторно-профілактичних умовах — до 3 днів (як виняток, за рішенням ЛКК — до 7 календарних днів);
— для догляду за хворою дитиною до 14 років — не більше 14 календарних днів; якщо дитина постраждала внаслідок
207
Розділ 6. Соціальні ризики
аварії на ЧАЕС — на весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування; на двох і більше дітей, які хворіють, одночасно видається один листок непрацездатності;
— у разі стаціонарного лікування: дітей віком до 6 років — весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною; важкохворих дітей 6-14 років — період, коли дитина потребує індивідуального догляду (про це видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу);